Ян Янів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ян Янів
пол. Jan Janów
Народився22 листопада 1888(1888-11-22)
Мошківці, Калуський повіт[d], Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина
Помер17 грудня 1952(1952-12-17) (64 роки)
Краків, Краківське воєводство[d], Польська Народна Республіка
ПохованняРаковицький цвинтар
Країна Республіка Польща
Діяльністьмовознавець
Alma materфілологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Науковий ступіньдоктор філологічних наук[d]
Знання мовпольська
ЗакладЛДУ імені Івана Франка, Національний університет Узбекистану, ЛДУ імені Івана Франка і Ягеллонський університет
ЧленствоПольське наукове товариство у Львові і Польська академія наук

Ян Янів, також Ян Янув (пол. Jan Janów; 22 листопада 1888, с. Мошківці, тепер Калуського району Івано-Франківської області — 17 грудня 1952, Краків) — польський філолог, доктор філологічних наук з 1925, член Польської академії наук з 1945. Наукові зацікавлення полягали здебільшого в дослідженні українських текстів XVIXVII століть та порівнянні їх з польськими, і в українській діалектології Галичини.

Біографія

Закінчив 1913 Львівський університет, навчався 1913-1914 у Німеччині й Швейцарії.

Під час Першої світової війни потрапив у російський полон: у 19181921 був професором Ташкентського університету (тепер Узбекистан).

У 19231941 та 19441945 працював у Львівському університеті (з 1925 — доцент, а з 1927 — професор), викладав там східнослов'янську філологію. Від 1945 — професор Ягеллонського університету (Краків).

Наукова діяльність

Праці з польського, чеського та українського мовознавства.

Опублікував і досліджував багато текстів, як от апокриф «Мука Христова» (кінець XVI століття), «Учительна євангелія» попа Андрія з Ярослава (1585), «Слово о лютой смерти» (XVII століття), «О вічності пекельной» (кінець XVII століття) тощо.

Досліджував фонетику, морфологію і лексику українських діалектів. У діалектології опублікував монографію про наддністрянську говірку свого рідного с. Сівки Мошковицької («Малоруська говірка Мошківців і Сивки Наддністрянської на тлі навколишніх сіл», 1926), про форми множини іменників у гуцульських, бойківських, наддністрянських і лемківських говірках (зокрема, «З фонетики русинських говірок», 1928), але найбільше уваги присвятив гуцульським говіркам, де зібрав величезний матеріал.

Досліджував міжмовні контакти (українсько-польські, українсько-румунські), проблеми діалектогенезу, зокрема походження гуцульського діалекту. Теорія походження гуцульських говірок і самих гуцулів з польсько-румунських контактів, до яких пізніше вклинилися українські елементи («З українсько-румунських мовних відносин», 1928), не витримала критичного аналізу, але зібрані Я. Яновим матеріали про різні аспекти гуцульських говірок мають велику цінність.

Поза тим цінними є статті про словник XVII століття «Синоніма славеноросская», про Інокентія Ґізеля, про етимологію слова синґич-агач в Шевченка і праці з історії польської мови й літератури XVIXVII століть.

Зібрав великий діалектичний лексичний матеріал, зокрема, великий гуцульський словник, який був опублікований лише після його смерті («Słownik huculski», Краків, 2001; опрацював і підготував до друку Януш Рігер). Частину лексики, зібрану Я. Яновим, Я. Рігер опрацював картографічно ("A Lexical Atlas of the Hut-sul Dialects of the Ukrainian Language*, Warszawa, 1996).

Праці

  • Gwara małoruska Moszkowiec i Siwki Naddniestrzańskiej z uwzględnieniem wsi okolicznych (1926)
  • Z fonetyki gwar huculskich (1927)
  • Z dziejów polskiej pieśni historycznej (1929)
  • Język ruski w ewangeliarzu kaznodziejskim z Trościańca (1930)
  • Przyczynki do lafiryndy (1932)
  • Do dziejów "Historii Barlaama" w przekładzie rumuńskim (1933)
  • Apokryf o dwunastu piątkach (1934)
  • Wpływ słownictwa rumuńskiego na Podkarpaciu (1938)
  • Problem klasyfikacji ewangeliarzy "uczytelnych" (1947)
  • Leksykografia wschodnio-słowiańska do końca XVII wieku (1951, 2 част.)

Література

Посилання