Бойківський говір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карта українських нарічч і говорів (2005).
   Бойківський говір (13)

Бо́йківський го́вір (північнокарпатський, або північнопідкарпатський говір) — поширений у гірських районах Львівської та Івано-Франківської областей.

У бойківському говорі зберігаються окремі архаїчні риси української мови. У фонетиці — діалектні варіанти фонем ы° (бы°к, вагы°), î (мы°тî), ê (тêпêр), м'які ж, ч, ш (меж'а, ч'ас, пш'оно), звукосполучення гы, кы, хы.

У морфології — сліди давнього поділу відмін за основами, наприклад: іменники чоловічого роду в родовому відмінку однини мають закінчення давньої п-основи (того дне), іменники жіночого роду у родовому відмінку однини — закінчення -е або -и давньої и-основи — кирве — кирви (крові).

У лексиці збереглися застарілі слова: головник (убивця), праще (покоління) та ін.

Елементи бойківського говору Іван Франко використав у першій редакції повісті «Петрії і Довбущуки».

Ареал поширення і межі[ред.ред. код]

Межі з наддністрянським говором[ред.ред. код]

Межа між наддністрянським і бойківським говорами проходить трохи південніше від лінії, що проходить через населені пункти: Добромиль — Старий Самбір — Борислав — Болехів — Долина — Надвірна[1].

Наддністрянський говір від бойківського відмежовується ізоглосами явищ (першими при протиставленні подаються риси наддністрянського говору, другими — бойківські):

  • вимова голосного звука на місці наголошеного ятя після губних приголосних: вира, звир і вєра, звєр — віра, звір;
  • наявність приставного голосного в дієслові іржати: ржати і иржати — иржати[2];
  • голосний звук на місці давнього наголошеного носового ę після передньоязикових приголосних: вз'єти, дєкувати, тєшко і взьити, дьикувати, тьишко — взяти, дякувати, тяшко[3];
  • голосний звук на місці давнього ненаголошеного носового ę після передньоязикових приголосних: десіть, місіць — десять, місяць[4];
  • голосний звук на місці давнього наголошеного носового ę після шиплячих приголосних: щістє, щєстє і щістє — щастя[5];
  • голосний звук на місці давнього носового ę після приголосного р: запрєжу і запрьижу — запряжу[6];
  • голосний звук на місці давнього ненаголошеного носового ę в іменнику пам'ять: памніть, пам'єть, памнєть і памнить, памньить — памнять, пам'ять;
  • голосний звук на місці давнього ненаголошеного носового ę в числівнику дев'ять: дев'їть — дев'ять;
  • голосний звук на місці давнього носового ę в кінцевому наголошеному складі: ягнє і ягньи — ягня;
  • голосний звук на місці а в кінцевому відкритому складі після шиплячих: сажі, сажє і сажьи — сажа;
  • звукова будова іменника сльоза: сльоза — слиза;
  • твердий або м'який приголосний р в кінці слів: звір, косар, гончар, вівчар — звірь, косарь, гончарь, вівчарь;
  • голосний звук у закінченні називного відмінка однини іменників І відміни м'якої групи: фасолі, фасолє і фасольи — фасоля;
  • голосний звук у закінченні називного відмінка однини іменників середнього роду типу насіння: насіні, каміні, пірі, подвір'ї; насінє, камінє, пірє, подвірє і насіньи, каміньи, пірьи, подвірьи — насіня, каміня, піря, подвіря;
  • форми називного і давального відмінків збірного іменника браття: браті і братьи — братя; братьом — братім;
  • форма орудного відмінка множини іменника гість: гостєма і гостіма — го́стями і гостя́ми;
  • форма називного відмінка числівника дев'яносто: дев'їдесєт і девідесєт — дев'ядесят і девядесят;
  • форма 1-ї особи множини дієслів теперішнього часу: робим, ходим, несем і робимо, ходимо, несемо — робиме, ходиме, несеме і робимо, ходимо, несемо;
  • частка ся: сі — ся;
  • словосполучення типу вищий від батька: вищий від батька; вищий ніж батько і вищий як батько — вищий від батька;
  • словосполучення іти додому: іти додому — іти домів і іти додому;
  • вживання слів на позначення:
    • рубля до воза: рубель — павус, паус і павз[7]
    • грудей коня: перса, перста і грудниця — груди і грудниця[8];
    • ловити: ловити і лапати — їмати і ловити[9].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Матвіяс І. Г. Українська мова і її говори. — К.: Наук, думка, 1990. — стор. 75
  2. АУМ, т. 2, карта № 23
  3. АУМ, т. 2, карта № 41
  4. АУМ, т. 2, карта № 42
  5. АУМ, т. 2, карта № 43
  6. АУМ, т. 2, карта № 44
  7. АУМ, т. 2, карта № 302
  8. АУМ, т. 2, карта № 335
  9. АУМ, т. 2., карта № 382

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]



Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.