Гуцульський говір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карта українських нарічч і говорів (2005).
   Гуцульський говір (12)

Гуцульський говір (східнокарпатський говір) — один з архаїчних говорів галицько-буковинської групи південно-західного наріччя.

Поширений у східній частині Закарпаття (Рахівський район), західній частині Чернівецької області (Вижницький, Путильський райони), південно-західних районах Івано-Франківської області (Верховинський, Коломийський, Косівський і Надвірнянський райони), у північних районах Сучавського повіту Румунії.

Гуцульський говір межує на заході з закарпатським, на півночі — з бойківським і наддністрянським, на сході — з покутсько-буковинським говорами, на півдні — з північнорумунськими говірками. Західну межу гуцульського говору окреслює Карпатський хребет, північно-східна збігається з давньою межею Перемиської землі; східна — невиразна і засвідчує тісний зв’язок гуцульського говору з покутсько-буковинським говором.

Ядро гуцульського говору утворюють говірки верхів’їв річок Прут, Черемош, Пугала. У складі гуцульського говору виділяється кілька зон з властивими їм ознаками, хоча у важливіших рисах він становить єдність.

Територіально цей говір накладається на етнографічний район Гуцульщину, співвідносний з етнографічною групою українців — гуцулами.

Ареал поширення і межі[ред.ред. код]

Межі з наддністрянським говором[ред.ред. код]

Приблизно лінією Надвірна — Коломия наддністрянський діалект межує з гуцульськими говірками. Ю. Гошко, наводячи межу між наддністрянським і гуцульським говорами, продовжує її від Перегінська через Надвірну і далі до Коломиї[1]. Наддністрянський говір від гуцульського відділяється особливостями (першими подаються риси наддністрянського говору, другими — гуцульського):

  • голосний звук на місці давнього ятя в іменнику відро: видро — відро і видро[2];
  • голосний звук на місці давнього е в іменнику попіл: попіл — попил і попіл;
  • форма 1-ї особи однини теперішнього часу дієслів II дієвідміни: хо'джу, буджу, си́джу і сиджу́ — хожу, бужу, си́жу і сижу́;
  • форма 1-ї особи множини теперішнього часу дієслів II дієвідміни: ходим, робим і ходимо, робимо — ходимо, робимо;
  • вживання слів на позначення:
    • окрайця хліба: окраєц і цілушка — окроєц[3];
    • яструба: ястріб і яструб — половик і яструб[4];
    • вигуків, якими відганяють коней: а-куш — вйо[5];
    • вигуків, якими кличуть овець: бир-бир — тпр-тпр[6];
    • вигуків, якими кличуть свиней: куць-куць і кцьо-кцьо — цонь-цонь і цько-цько[7].

Фонетика[ред.ред. код]

Гуцульський говір характеризується такими фонетичними рисами:

1) наголошений вокалізм може мати різні структури, найпоширеніші з них: Gutsul dialect unstressed vowels.png

2) ненаголошений вокалізм має переважно структури:
Gutsul dialect unstressed vowels2.png

3) специфіку гуцульського говору творить реалізація окр. фонем у сильній і слабкій позиціях: у частині говірок фонема “е” реалізується у звукотипові “ä“, близькому до е, и, а (клäн ‘клен’, сäрце ‘серце’, берäза ‘береза’); у цьому ж звукотипові “ ä “ реалізується наголошене а будь-якого походження, що стоїть після м’яких приголосних (мн’äта ‘м’ята’, лош’ä ‘лоша’, ш’и́пка ‘шапка’), а в ненаголошеній позиції “а” реалізується як “і “ (гýслінка ‘гуслянка’, вечéр’іти ‘вечеряти’, кол’іднéк ‘колядник’); на місці “и” у наголошеній і ненаголошеній позиціях виступає є (крéла ‘крила’, жéто ‘жито’, бекé ‘бики’), рідше і (вíм’і ‘вим’я’); у префіксі ви- майже послідовно ві- (вíтратити, віповíсти); на місці етимологічного [о] в нових закритих складах, крім типової рефлексації “ і “, поширені рефлекси “и”, “ы”, “у”, “ ÿ “

    • вин, вын, вун--‘він’;
    • виз, вуз--‘віз’;
    • мист, мÿист -- ‘міст’;

укання відзначається перед складом з голосним високого підняття у, і (хоудíм, гуд’íўл’а, кужýх), зрідка — перед складом з голосним низького підняття (похувáти, схувáй);

4) для консонантизму характерні: збереження м’якості “р’“ у різних позиціях (косáр’, веар’х), м’якості шиплячих та африкат (жоўч’, душ’é); диспалаталізація у ряді позицій, зокрема, кінця слова “ц’ “, “с’ “, “з’ “ (хлóпец, на вýлицу, шчос, кр’із); перехід “т’“ в “к’ “, “д’ “ в “ґ’“ (к’éшко--‘тяжко’, ґ’іт--‘дід’); асимілят. зміни сполук дн, тн, лн в нн, н (перéдний > перéнний, мéлник > мéнник, мéник);

5) у частині гуц. говірок відзначена тенденція до переміщення наголосу на перший склад (пи́ўниц’а, кóмар, дри́жу, нéсу), хоча в цілому гуцульському говору властивий рухомий наголос.

Морфологія[ред.ред. код]

Морфологічні риси гуцульського говору:

  • відмінкові флексії дав. і місц. в. мн. іменників -им, -их, які виникли внаслідок діяння фонет. закономірностей гуцульського говору:
    • кон'иéм, пол'иéм, на кон'иéх, на пол'иéх
  • іменники основ , -ja в ор. в. мають закінчення -оў, -еў
    • рукóў, землéў;
  • активно функціонують форми двоїни у поєднанні з числівниками:
    • два, три, чотири (дві йéблуці, три ґ’íўці);
  • вищий ступінь порівняння прикметників твориться, як правило, з допомогою частки май:
    • май здорóвий, май крáшчий;
  • відсутність епентетичного л’ у формах дієслів 1-ї ос. одн. і 3-ї ос. мн. теперішнього і майбутнього часу (бáвйу, лóмйу, л’ýбйе);
  • втрата кінцевого у 3-й ос. однини теперішнього часу дієслів II дієвідміни (вони́ хóдä, си́д'и); стягнені закінчення у 3-й ос. одн. теп. ч. дієслів І дієвідміни (вони́ знат, співáт); форма умового способу може творитися поєднанням часток биех, би і форми мин. ч. (носи́ў биех, проси́елие биесмé); у майб. ч. дієслова можуть мати форми типу му хоуди́ти і хоуди́ти му, меш роби́ти і роби́ти меш, у мин. ч. — типу сме ходи́ли і ходи́ли сме; трапляється творення особових форм дієслів від формально поширених основ інфінітива (йíхати > йíхайу, йíхайе, йíхайуть, смійáиутси та ін.).

Лексика[ред.ред. код]

До лексичних гуцулізмів належать:

  • Цинíўка — «посудина місткістю у півкварту»,
  • Постíў — «леміш у плузі»,
  • Усти́гва — «капиця ціпа»,
  • Старин’é — «батьки»,
  • Покорéнок — «покоління»

та ін.

Різні структурні рівні гуцульського говору відтворено в лінгвістичних атласах:

  • АУМ, т. 2. К., 1988; Бернштейн С. Б. [та ін.]. Карпатский диалектологический атлас. М., 1967;
  • Общекарпатский диалектологический атлас, в. 1. Кишинев, 1989; в. 3. Варшава, 1991; в. 4. Л., 1993;
  • A Lexical Atlas of the Hutsul Dialects of the Ukrainian Language — Edit. J. Riger. Warsaw, 1996;
  • частково — Дзендзелівський Й. О. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР. Лексика, ч. 1 — 3. Ужгород, 1958 — 93),
  • описах (І. Робчука, Б. Кобилянського, В. Курашкевича, Я. Янува, Я. Рігера та ін.),
  • словниках (С. Витвицького, В. Шнайдера, В. Шухевича, В. Коржинського, О. Горбача, «Словникові гуцульських говірок» за ред. Я. Закревської).

Літературно опрацьований гуцульський говір використано у художніх творах Г. Хоткевича («Каміна душе»), О. Манчука («Жиб'ївські новелі»); його риси відбито у творах М. Черемшини, В. Стефаника, М. Влад, С. Пушика.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гошко Ю. Г. Етнографічні межі // Бойківщина. — К.: Наук, думка, 1983. — стор. 27
  2. АУМ, т. 2, карта № 14
  3. АУМ, т. 2, карта № 321
  4. АУМ, т. 2, ст
  5. АУМ, т. 2, карта № 345, карта № 346
  6. АУМ, т. 2, карта № 348, № 349
  7. АУМ, т. 2, карта № 350, № 351

Джерело[ред.ред. код]

  • Енциклопедія Укр. Мови П. Ю. Гриценко. Київ 2000.