Silmet

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 03:26, 25 травня 2021, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (замінено закодовану відсотковим кодуванням частину URL-адреси на звичайні літери)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Silmet
Типбізнес
Організаційно-правова форма господарюванняprivate limited companyd
Галузькольорові метали
Штаб-квартираСілламяе
neomaterials.com

Silmet — компанія-виробник рідкісних і рідкісноземельних металів, розташована у місті Сілламяе (Естонія), дочірня компанія американської біржової компанії Molycorp Inc.

Унікальність виробництва

Сілламяе посідає провідне місце у світі з виробництва танталу та ніобію. За виробітком рідкісноземельного металу неодиму Сілламяе посідає друге місце у світі (на першому — Китай (90%)).

Сферою застосування рідкісноземельних металів є високотехнологічне виробництво: авіаційна, космічна та військова промисловості, фото- та відеопаратура, електроніка. Більш вузьке застосування: церієві каталізатори в дизельних автомобілях, постійні магніти, тонке покриття скла з властивістю абсорбувати сонячне світло, деякі моделі дорогих стільникових телефонів. Рідкісноземельні метали, які випускає «Сілмет», мають категорію «п'ять дев'яток» (99,999) — що говорить про високу якість продукції.

Постачальники сировини: Кольський півострів, рудники «Молікорпа» (США).

Історія

Становлення підприємства

У 1927—1929 рр. в Сілламяе із залученням шведсько-норвезьких інвестицій Естонський нафтовий консорціум під керівництвом Маркуса Валленберга будує олійно-екстраційний завод по переробці сланцю, електростанцію та порт. Першу тунельну піч для видобутку сланцю було побудовано у 1928 р. На заводі близько 200 чоловік випускали сланцеву олію, гас та смолу, доход становив близько 1 млн шведських крон у місяць. Економічна криза призвела до зупинки заводу у 1930 р., а у 1935 р. Німеччина зацікавилась поставками сланцевої олії, реорганізувала консорціум під назвою Baltic Oil Company і вже наприкінці 1938 р. завод переробляється до 500 тон/доба сланцю.

У 1938 р. було побудовано другу тунельну піч для видобутку сланцю. Основним продуктом випуску заводу був бензин.

У роки Другої світової війни

30 травня 1941 р. відповідно до Московської угоди між Радянським Союзом та Швецією, завод було націоналізовано та перейменовано в сланцево-перегонну фабрику ім. В. Кінгісепа.

За часів Другої світової війни завод було повернуто колишнім власникам і він продовжував свою діяльність у співпраці з німцями. Під час війни більшість об'єктів заводу було зруйновано.

Відбудова заводу у післявоєнні часи

У 1945 році на базі існуючого заводу було створено Сланцевий збагачувальний комбінат.

У 1946 році Радянський Союз працює над створенням ядерної зброї й було прийняте рішення щодо створення на базі Тюрсамяеської фабрики металургійного заводу з переробки діктіанемового сланцю с метою отримання окислів урану (багатопрофільного підприємства Комбінату № 7). Після Другої світової війни в Сілламяе будують виправний трудовий табір в системі ГУЛАГу на 5000 ув'язнених. Полонені відбудовують завод та селище, працюють в двох шахтах по видобутку діктіонемового сланцю.

У 1947 р. новому побудованому заводу була надана кодова назва військової частини № 77960.

З 1949 р. по червень 1952 р. шахта № 1 працювала, її було законсервовано у 1969 р., шахту № 2 було закрито у 1957 р. У період з 1 січня 1949 р. по 31 червня 1952 р. сумарно з шахти № 1 та шахти № 2 було видобуто 2 405 000 тон руди з вмістом урану 0,036%, тобто фактично 63,3 т потенційного металу.

Побудова залізничної гілки від Вайварського залізничного вокзалу до заводу в Сілламяе сприяла тому, що починаючи з 1953 р. уранову руду завозять з Чехословаччини, НДР, Угорщини, Польщі та Румунії.

У 1955 році комбінат отримує нову назву — Поштова скринька 22.

З 1960 року завод переробляє урановий концентрат, що завозиться, оскільки шахти з видобутку законсервовує, налагоджує виробництво з випуску фільтрувальних матеріалів (за що у 1966 р. отримує Ленінську премію) та будує комплекс виробництва респіраторів «Пелюсток».

У 1981 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР Сланцево-хімічний завод було нагороджено Орденом Трудового Червоного Прапора.

У 1982 році завод почав виробництво урану (2—4,4% 235U) якості UO2.

У період з 1950 р. по 1989 р. завод випустив близько 98 681 тонну урану (в основному, якості U3O8) і 1354,7 тонн збагаченого урану для потреб Радянського Союзу. Робота з урановою рудою в Сілламяе завершується у 1989 р.

З 1946-го року по 1991 рік Сілламяе був закритим містом, відвідування якого було можливе лише за умови отримання спеціального дозволу.

Розвиток підприємства за років незалежності

У 1990 році підприємство перетворено в державно-акціонерну компанію.

У 1997 р. підприємство приватизують та створюють компанію SILMET Rare Metals, в той же рік виникає й дочірнє підприємство SILMET GRUPP — Акціонерне товариство «Sillamäe Sadam» з уставним фондом в 15 млн крон. Головою Ради АS «Sillamäe Sadam» став Тійт Вяхі — прем'єр-міністр Естонії.

У квітні 2011 р. американський концерн Molycorp придбав 90% акцій підприємства AS Silmet, компанія була перейменована на Molycorp Silmet. Решту акцій — пакет у розмірі 10% статутного фонду — Molycorp придбав у жовтні 2011 р.

У 2012 р. провідна естонська фінансова газета «Äripäev» визнала Акціонерне товариство «Molycorp Silmet» найкращим підприємством Естонії.

У 2013 р. завод Molycorp Silmet в Сілламяе відкриває унікальну лабораторію, обладнану за останнім словом техніки (газоаналізатор останнього покоління та спектрометр з'явились першими в Європі).

У 2014 р. підприємство Molycorp Silmet бере участь в проекті Європейського космічного агентства (ЕКА) із розробки сплавів металів у співпраці з європейськими університетами (Бірмінгемським, Шеффілдським, Кембриджським, Ульмським та ін.), компаніями Avio, Rolls-Royce, Bruker та Європейським центром космічних досліджень та технологій (ESTEC). Нова технологія лазерного плавлення дозволяє проводити проби сплавів в 1000 разів швидше, аніж тими методами, які зараз використовуються.

Посилання

  • «Силмет» — советский кит в американских руках. stena.ee. STENA.ee. 21 березня 2014. Процитовано 15 квітня 2015. (рос.)
  • Molycorp (англ.)