Юка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 19:36, 18 вересня 2021, створена Sehrg (обговорення | внесок) (Automatic taxobox)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 18 вересня 2021, заснована на цій версії.

Юка
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Однодольні (Monocotyledon)
Порядок: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Холодкові (Asparagaceae)
Підродина: Агавові (Agavoideae)
Рід: Юка (Yucca)
L. 1753
Вікісховище: Yucca

Ю́ка (Yucca) — рід вічнозелених рослин підродини аґавових родини холодкових, що налічує близько 50 видів. Серед представників роду багато декоративних рослин, окремі види є технічними та харчовими.

Квітучі Yucca elata
Yucca decipiens
«Дерево Джошуа» (Yucca brevifolia)
Yucca treculeana
Yucca flaccida
Yucca aloifolia
Yucca elephantipes
Yucca flaccida
Yucca rostrata

Опис

Вічнозелені, дерев'янисті рослини з невисоким, малогіллястим або таким, що зовсім не гілкується стеблом, іноді стебло майже відсутнє і над землею підноситься лише пучок великих, мечоподібних листків. Листки розташовані спірально. Суцвіття дуже великі, до 200 см завдовжки, прямостоячі, широкорозкидисті волоті, що виходять з середини листової розетки. Квітки дзвоникуваті, до 7 см завдовжки, пониклі, білі. Плід — велика, до 10 см, суха або м'ясиста коробочка з округлим, чорним насінням до 1 см завширшки.

Запилення

У юки спостерігається дуже своєрідний і цікавий механізм перехресного запилення. Квітки відкриваються вночі і запилюються маленьким білим метеликом з роду пронуба (Pronuba yuccasella). З настанням темряви, коли білі квіти виділяють приємний аромат, самка пронуба приступає до збору пилку. Він клейкий і нагадує мастику. Пронуба скачує пилок у грудочку і завдяки зубоподібному чіпкому і колючому придатку переносить її до іншої квітки. Тут метелик вдавлює пилок у приймочку, а потім відкладає в зав'язь квітки свої яйця. Зрештою зачатки насіння запліднюються, а личинки живляться насінинами, що розвиваються. Їх так багато в плоді, що вистачає і для личинок метелика, і для відтворення рослини. З настанням дня метелики обох статей (їх накопичується досить велика кількість) залишаються у квітці. Вони сидять на тичинкових нитках і, ймовірно, в цей час харчуються пилком.

Вперше про запилення юки стало відомо в 1872 році з короткого повідомлення відомого американського ботаніка Джорджа Енгельманна. В 1878 році американський ентомолог Чарлз Рілі докладно вивчив і описав дивовижну поведінку цього метелика. Інший вид пронуба — Pronuba synthetica — запилює лише юку коротколисту. Єдиним самозапильних видом є юка алоелиста (Yucca aloifolia).

Поширення

Ареал роду простягнувся від Атлантичного узбережжя Флориди і островів Карибського моря, через південні штати США і Мексику до Каліфорнії.

Юки ростуть у посушливих місцях, надаючи перевагу сухим відкритим просторам з піщаними, кам'янистими або вапняними ґрунтами. Багато видів зустрічаються в креозотових пустелях з креозотового куща (Larrea tridentata) в асоціації з дазіліріоном (Dasylirion) окотилом (Fouquieria splendens), опунцією та іншими колючими рослинами. У сосново-ялівцевих лісах на висоті 2000 — 2450 м ростуть Yucca angustissima, юка ягодовидна (Yucca baccata), що займає дуже широкий ареал на південно-заході США, юка Стендлі (Yucca standley) — одна з найменших рослин цього роду, стебло якої у висоту не перевищує 20 см. Один з найкрасивіших видів — юка Трекуля (Yucca treculeana) на більшій частині свого ареалу росте в заростях колючих твердолистих чагарників (чапараль).

Багато видів юки є також неодмінним елементом кактусово-акацієвих саван. По берегах пересихаючих струмків, біля підніжжя гір або по краях крутих кам'янистих каньйонів — скрізь можна зустріти самотньо зростаючі юки, які, як правило, не утворюють щільних насаджень. Винятком у цьому плані є юка коротколиста (Yucca brevifolia), відома під назвою «дерево Джошуа» («Yoshua-tree»). Вражає незвичайний зовнішній вигляд цієї рослини. Величезне дерево, висотою до 9 м, з потужним, рясно і химерно розгалуженим стовбуром, як древній велетень, підноситься в пустелі серед безплідних пісків і невисоких колючих чагарників. Ця юка одна з небагатьох, що розвивають величезну крону. Найстаріші екземпляри, за деякими даними, досягали віку 800 років. Ареал юки коротколистої проходить через пустелю Мохаве в штатах Аризона і Каліфорнія. У цих місцях вона іноді утворює своєрідні розріджені ліси, які тягнуться на кілька кілометрів. Для збереження цієї дивного рослини був створений в околицях Ріверсайда (штат Каліфорнія) заповідник «Національний парк дерева Джошуа» (англ. Joshua Tree National Park).

Застосування

Юка — чудова декоративна рослина. Її нерідко вирощують у садах, парках та оранжереях багатьох країн світу. Деякі види юки стали відомі науці завдяки колекціям ботанічних садів. Так, в 1859 р. російським ботаніком Е. А. Регелем була описана юка слонова (Yucca elephantipes), вирощена в оранжереях Санкт-Петербурзького ботанічного саду.

Юку культивують на Чорноморському узбережжі Кавказу і в Криму з 1816 року. Особливо відомі юка нитчата, юка славна (Yucca gloriosa), юка алоелиста. Два останні види морозостійкі і витримують температуру до −15 °C. У культурі юки, за винятком юки алоелистої, через відсутність запилювачів не плодоносять. Із твердих листків юки отримують міцне технічне волокно, з якого виробляють мотузки, щітки, рибальські знаряддя тощо. З квіток юки слонової місцеві жителі готують салат. Багато видів юки використовують як живі огорожі.

Цікаві факти

  • Перші джинси були зроблені саме з юки, а не з бавовни. Навіть зараз найякісніші джинси роблять з ниток, що містять бодай кілька відсотків волокон з листя юки.[1]

Примітки

  1. ↑ Юка сиза Yucca glauca (укр.)

Література

Джерела

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юка&oldid=33453944