Богдан Фолюсевич

Богдан та Дарія Фолюсевичі. Фото 2021 р.

Фолюсевич Богдан Йоахімович – (17.02.1941 – с. Нетреба) – провідний діяч української громади Ельблонга, багаторічний голова гуртка Українського-суспільно-культурного товариства в Ельблонгу, організатор музично-естрадного колективу «Свояки» та хору Ельблонзької землі, один з учасників хору «Журавлі».

Походження та депортація

Богдан Фолюсевич народився 17.02.1941 р. у с. Нетреба біля Любичі-Королівської, сучасного Томашівського повіту. Село належало до греко-католицької парафії в Журавці, де зберіглася церква та кладовище. Наразі присілок Нетреба зник – на його місці лише руїни давніх хат вкриті бур’яном.

Батько – Фолюсевич Йоахім (1.05.1908-25.10.1994 р.) селянин, мати – Фолюсевич Анна (9.11.1911- 16.11.2002 р.) з дому Гузій – селянка. Поховані на цвинтарі в Озері, Ельблонзький повіт, Вармінсько-Мазурське воєводство.

Могила батьків Богдана Фолюсевича- Йоахіма та Анни. Цвинтар в Озері, Вармінсько-Мазурське воєводство, Польща. Фото 2021 р.

Йоахім Фолюсевич мав 4-х братів та 4 сестер. Був психічно пригнічений, бо перед самим виїздом банда грабіжників вбила його брата Ілька, по наводці щоб забрати коней та крам. Старший брат Антін – був помічником війта в селі Любичі-Королівській. Ілько був у українській сільраді. Наймолодший Герасим був мобілізований до Червоної армії.

Всіх мешканців с. Нетреба присілок с. Любча Королівська вивезено до с. Кшевська над озером Дружно. Під керівництвом Йоахіма Фолюсевича – дуже зарадного чоловіка, Нетреба довго уникала виселення. Втім, однієї ночі в червні 1947 р. село оточило польське військо. Взяли все що могли і коней і корів. Їхали на підводах до Белжця. Звідти потягом 2 тижні, очікуючи на можливість проїзду доїхали до Гроново-Ельблонзького. З вокзалу (збергіся) депортованих 1,5 км вантажівками повезли до села Кшевська (тоді називалося Войцехово, пізніше перейменували від кущів – «кшевів»). Це була сільськогосподарська округа освоєна менонітами, які мусили втікати перед Червоною армією. Гітлерівці перед відступом зірвали помпи та затопили поля. Поля вже були осушені, адже десь у Ельблонгу налагодили центральну помпу, проте помпа в селі ще не працювала. Всі поля були зарослі татараком, як тут називали рогіз. Ніякого реманенту не давали. Діставалося щось з УНРА – американської допомоги – консерви, зокрема квасоля. Стояли пустки – пограбовані будинки. До Кшевська окрім Нетреби потрапили кілька родин з с. Горайця та с. Корні та окремі польські родини

1952 р. Богдан організував зі своїми друзями на Різдво перший у вигнанні вертеп, з яким відвідав майже усіх українських переселенців у Кшевську. Велику зірку Богдан зробив власноручно за зразком, який запам’ятався з рідного села. Використав при цьому різні матеріали, навіть порвані телеграфні дроти, в яких була мідна жила. Колядок навчив його старіший чоловік з депортованих – Дмитро Бакун.

Навчання, одруження та освітня діяльність

Богдан навчався у сільськогосподарському технікумі на Кашубах. Побачив Шевченків Кобзар, купив та почав читати потайки в гуртожитку. 1957 р. читав газету «Наше слово», яка потрапляла до хати батьків у Кшевську. З неї довідався про відкриття факультету української філології у Вчительській студії у Щецині без вагання склав заяву про вступ. Склавши вступний іспит, з першого вересня 1959 р. став студентом україністики. Вона розташовувалася в Щецині на розі вул. Червоної армії (зараз вул. Монте-Касіно) та Великопольської – у по-німецькій будівлі. У Вчительській студії був членом танцювального та рецитаторського гуртків. До свого студентського хору його включив також професор Посацький.

У Щецині пізнав свою дружину – теж студентку україністики Дар’ю Сороку, з якою одружився в 1960 р. Батьки дружини походили з с. Володж, Березівський повіт Ряшівського воєводства. Батько був в ОУН – Степан Сорока «Борис». Сидів у в’язниці на Монтелюпіх у Кракові. Зустрічався з C. Бандерою (в родині зберігся навіть знімок Степана з провідником). Дарія працювала викладачем російської мови в Ельблонгу.

Після закінчення Вчительської студії разом з дружиною 1961 р. Фолюсевичі замешкали в місті Ельблонг. Обидва заочно закінчили Гданський університет, філологічний факультет і здобули звання магістра з російської філології.

Після навчання Богдан працював у початковій школі №2 на вул. Robotnicza, 173 у 1960 р. З 1961 р. 6 років викладав у ліцеї по вул. Królewecka, 165 російську мову та інші предмети. Директор ліцею був поляком зі Львова і говорив українською. Він поставив умову молодому Фолюсевичу вивчити російську мову. Той мав хист до мов, вчив слова тож дав ради і працював.

Після 6-ти років перейшов працювати до технікума в Гроново-Гурне. Заочно закінчив вчительські студія по спеціальності рільництво (сільське-господарство) в Вимисліні (Wymyślin) біля Торуня. 25 років викладав різні предмети в сільськогосподарській школі (Zespół Szkół Rolniczych) у Гроново-Гурному, ul. Szafirowa 12.

Праця в колі УСКТ-ОУП у Ельблонзі

Перша домівка відділу Українського суспільно-культурного товариства у Ельблонгу розміщувалася над приміщеннями кооперативного клубу «Космос» (вул. Гребля св. Юрія, 16). Цю домівку організував Богдан Фолюсевич. Не збереглася. Фото 2000-х рр.

Богдан Фолюсевич після Григорія Божика став головою Ельблонзького гуртка УСКТ. Цю функцію йому довіряли впродовж кількох каденцій. Головним завданням було придбання власної домівки. Б. Фолюсевич вирішив питання першої будівлі, домовився з поляками про нікому не потрібний аварійний будинок по вул. 21 жовтня, 16. Тепер це вул. Гребля св. Юрія (Grobla Świętego Jerzego). Тут над кіно «Космос» у 1961-1968 рр. існувала перша домівка УСКТ в Ельблонгу.

Маючи певний досвід у вчительській та культурно-освітній праці, Богдан Фолюсевич заснував зведений хор у Кшевську-Ельблонгу та дитячий музичний ансамбль, які брали участь у відзначенні визначних подій у житті української громади. В кінці 1964 р. Фолюсевич створив хор, на базі якого розгорнула свою діяльність очолювана Богданом Фолюсевичем ельблонзько-кшевська співоча група. Хор виступав в Кшевську, Ельблонгу та Дзежгоні. В результаті роботи диригента хор та солісти виступили 27.06.1965 р. в залі Повітової ради, а відтак дали концерти в Кшевську, Дзежгоню, Свєнтим Гаю та Дружні. Хор взяв участь у ювілейному концерті з нагоди Х-ліття УСКТ. 29.05.1966 р. Потім, в художній діяльності наступила перерва аж до 1970-го року.

10.05.1970 р. естрадна група Богдана Фолюсевича виступила на весняному концерті в Гданську. У 1971 р. група вистала у Кшевську та Дзежгоні. Саме група Б. Фолюсевича згодом прийняла назву «Свояки».

Він також створив хор землі Ельблонзької, в якому співали польські діти, але були і українці. До хору приймав дітей 14-15 років. Були також діти з Толькміцька.

1969 р. у світлиці в Ельблонгу стартувало навчання рідної мови. Було біля 15 дітей. Вчителями були Богдан Фолюсевич та Славомир Пікульський, який теж мешкав в Ельблонгу.

Також було налагоджено навчання історії України в світлиці УСКТ на вулиці 24 жовтня. Перед цим Богдана Фолюсевича викликали на СБ та питали чого він хоче вчити в рамках тієї історії. Питали чи він хоче викладати погляди Михайла Грушевського? Проте навчання відбулося.

Маючи зв’язки поміж вчителями, Богдан Фолюсевич допомагав батькам влаштовувати українських дітей вчитися.

В ході культурно-освітньої праці Богдан Фолюсевич підтримував контакти з українцями з УРСР та діаспори. Запросив до світлиці виступити лікаря з Полтави Потопальського, підтримував зв’язок з автором російського фразеологічного словника з Запоріжжя – М.М. Сидоренко. Заохочений професором Едмонтонського університету в Канаді написав статтю про Ярослава Стецька – прем’єра українського уряду в 1941 р. для Encycolopedia of Ukraine – Danilo Husar Struk Ed. University of Toronto – 2014. Наразі розміщена в інтернеті за адресою encyclopediaofukraine.com

В 1990-х рр. Богдан Фолюсевич став першим головою гуртка ОУП в Ельблонгу.

Він також 5 років співав у чоловічому хорі «Журавлі», що мав садибу у Варшаві та вів їх хроніку. Ця хроніка зберігається в Перемишлі в народному домі. За ініціативою Б. Фолюсевича відбувся спільний концерт «Журавлів» зі славним українським хором з Едмонтону під диригуванням Солтикевича у Ельблонзі. За старанням Б. Фолюсевича «Журавлі» концертували тут не один раз.

Активно приймав участь у збиранні коштів на відновлення занедбаних старого та нового цвинтаря в Журавцях та працював над цим відновленням.

Богдан Фолюсевич також є кореспондентом української газети в Польщі "Наше Слово".

Наразі проживає в Ельблонгу поблизу парку Кайки.

Спортивна діяльність

Богдан Фолюсевич займався спортивною гімнастикою, досягнувши 3-го розряду. Окрім того, він добре грав у шахи і був членом ельблонзького відділу спортивного клубу "Старт", який очолював пан Рогіш. Відділ розміщувався у тому самому приміщенні, що і перша садиба УСКТ (вул. Grobla Świętego Jerzego 16).

Родина

Брат – Антін Богдан Фолюсевич (1950-2000) був багаторічним головою гуртка у Маженціно, 1994 р. він організував тут пункт навчання української мови. Маженціно поялки називали Києвом – бо тут було багато українців. Упокоївся на місцевому цвинтарі, де поховано багато українців.

Син Марко і дочка Люся живуть в Канаді. Займаються бізнесом. Онук – інженер Едмонтонського університету. Виховані в українській традиції діти беруть участь в українському суспільно-культурному житті в Канаді Марко Фолюсевич був постійним учасником дитячого українського конкурсу в Ельблонзі, а пізніше в 1990-ті заклав рок-ансамбль «Оселедець».

Відзначення

За активну працю нагороджений відзнаками: грамотою воєводського правління УСКТ в Гданську з нагоди 20-річчя УСКТ, 1976 р.; грамотою головного правління УСКТ в Варшаві, з нагоди 30-ти річчя УСКТ, 15.06.1986 р., грамотою ОУП 18-19.05.1991 р. з нагоди 25-го дитячого конкурсу декламації, співу, музики, танцю та рисунку; грамотою ОУП від 22 жовтня 2006 р.

1976 р. на з’їзді присвяченому ХХ річчю УСКТ Богдан Фолюсевич також отримав медаль ХХ річчя УСКТ.

1988 р. Богдану Фолюсевичу вручено відзнаку – медаль «За заслуги в розвитку Ельблонга».

У 1990 р. Богдан Фолюсевич був одним з організаторів та жертводавців акції запрошення до Ельблонга дітей з України, постраждалих від Чорнобиля. Організував виступ "Червоної рути" у Ельблонгу.

2006 р. нагороджений медаллю за багаторічну освітньо-культурну працю з нагоди 50 річчя ОУП.