Срібний Сидір Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 22:05, 27 листопада 2021, створена Andriy.vBot (обговорення | внесок) (виправлення дат)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 27 листопада 2021, заснована на цій версії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Срібний.
Сидір Іванович Срібний
Народження28 грудня 1916(1916-12-28)
село Бірки (Великобагачанський район) Полтавської області, Україна
Смерть12 жовтня 1944(1944-10-12) (27 років)
біля с. Лігатне, Латвія
ПохованняБратський цвинтар (Рига)d
КраїнаРосійська імперія, УНР, СССР
ПриналежністьПрапор Радянської армії Радянська армія
Рід військстрілецькі війська
Роки служби1938—1944
ПартіяКПРС
Звання Старший лейтенант
Командування4-ю стрілецькою ротою 241-го гвардійського стрілецького полку 75-ї Бахмацької двічі Червонозоряної ордена Суворова гвардійської стрілецької дивізії
Війни / битвиНімецько-радянська війна
* Чернігівсько-Прип'ятська операція
* Битва за Дніпро
* Битва за Київ (1943)
* Калинковицько-Мозирська операція
* Операція «Багратіон»
* Ризька операція
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден ЛенінаОрден Вітчизняної війни I ступеня

Сидір Іванович Срібний (28 грудня 1916 — 12 жовтня 1944[1]) — радянський офіцер, Герой Радянського Союзу (1943). У роки Німецько-радянської війни командир 4-ї стрілецької роти 241-го гвардійського стрілецького полку 75-ї Бахмацької двічі Червонозоряної ордена Суворова гвардійської стрілецької дивізії 30-го стрілецького корпусу 60-ї Армії Центрального фронту, гвардії старший лейтенант[2].


Біографія

Народився 28 грудня 1916 року у селі Бірки Полтавської губернії Російської імперії. Українець. Закінчив 5 класів школи і курси рахівників в м. Миргород. Працював у колгоспі.

У РСЧА з 1938. Закінчив полкову школу.

З 7 липня 1941 на Північно-Західному фронті. У березні 1943 призначений командиром 4-ї стрілецької роти 241-го гвардійського стрілецького полку 75-ї гвардійської стрілецької дивізії.

Відзначився при переправ через річку Дніпро на північ від Києва у вересні 1943 року, в боях при утриманні плацдарму в районі сіл Глібівка і Ясногородка (Вишгородський район Київської області) на правому березі Дніпра. В нагородному листі командир 241-го гвардійського стрілецького полку гвардії підполковник М. П. Бударін написав, що в боях на Київському напрямку Срібний проявив себе виключно сміливим, витриманим і мужнім командиром. 24.9.1943 року першим зі своєю ротою форсував Дніпро і першим прийняв удар противника. На плацдармі відбив понад 15 атак, знищивши понад 200 солдат і офіцерів противника. Був контужений, але з поля бою не пішов[3].

17 жовтня 1943 року старшому лейтенанту Срібному Сидору Івановичу присвоєно звання Героя СССР з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка»[4].

С. І. Срібний бере участь у звільненні України і Білорусі, потім в Ризькій операції. В нагородному листі командир полку гвардії полковник Л. Г. Мірошниченко написав:

«9 жовтня 1944 року замінив вибулого командира батальйону. Першим форсував ріку Маза-Югла. Утримуючи плацдарм, відбив чисельні контратаки. 12 жовтня у вирішальних боях особистим прикладом надихав бійців на бойові подвиги. В цьому бою Срібний загинув смертю хоробрих. За мужність і хоробрість в бою з німецькими загарбниками удостоєний нагородження орденом Вітчизняної війні І ступеня»[5].

Гвардії старший лейтенант С. І. Срібний похований у м. Рига на основній ділянці Братського кладовища[6][7].

Нагороди

Пам'ять

На батьківщині С. І. Срібного, в селі Бірки (Великобагачанський район) Полтавськой області, йому встановлена мемориальна дошка.

Примітки

  1. ↑ В книзі Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1988. — Т. 2 /Любов — Ящук/. — 863 с. — 100 000 экз. — ISBN 5-203-00536-2 вказана дата 11.10.1944
  2. ↑ Посада та військове звання подані на дату здійснення подвигу
  3. ↑ http://www.podvignaroda.mil.ru/ — [Архівовано 29 липня 2012 у WebCite] Фонд 33. — Оп.793756, д.45, запись 150040001, стр.186 (рос.)
  4. ↑ http://www.podvignaroda.mil.ru/ — [Архівовано 29 липня 2012 у WebCite] Фонд 33. — Оп.682525, д.48, запись 12057300 (рос.)
  5. ↑ http://www.podvignaroda.mil.ru/ — [Архівовано 29 липня 2012 у WebCite] Фонд 33. — Оп.686196, д.7437, запись 29822528, стр.74 (рос.)
  6. ↑ http://voin.russkie.org.lv/riga_bralu.php Воинские братские могилы (рос.)
  7. ↑ http://ru.rigasbralukapi.lv/apbedijumi-1940-1990/(рос.)[недоступне посилання з вересня 2019]

Посилання

  • Срібний Сидір Іванович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
  • Срибный С. И. (рос.)
  • Полтава историческая(рос.)
  • Село Бірки

Література

  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1988. — Т. 2 /Любов — Ящук/. — 863 с. — 100 000 экз. — ISBN 5-203-00536-2 (рос.)
  • Днепр — река героев. — 2-е изд., доп. — Киев: Изд. полит. лит Украины, 1988. — ISBN 5-319-00085-5 (рос.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Срібний_Сидір_Іванович&oldid=33902171