Радянська гвардія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нагрудний знак «Гвардія»[ru] зразка 1942 року.

Радянська гвардія (рос. Советская гвардия) — військові частини, кораблі, з'єднання і об'єднання Збройних сил СРСР, що отримали почесні звання і перетворені у гвардійські за масовий героїзм, мужність і високу військову майстерність, виявлену у боях під час Німецько-радянської війни, а також частини реактивної артилерії[ru] і наново сформовані з'єднання (об'єднання), до складу яких увійшли частини (з'єднання), що раніше отримали звання гвардійських.

Гвардійським частинам, з'єднанням і кораблям вручались гвардійські бойові знамена. Для військовослужбовців гвардійських частин і з'єднань 21 травня 1942 року було засновано Нагрудний знак «Гвардія»[ru], а для гвардійців РСЧФ — прямокутна пластина з муаровою стрічкою жовтогарячого кольору з чорними поздовжніми смугами. Одночасно були введені гвардійські військові звання.[1][2]

У РСЧА та РСЧФ на підставі наказів Ставки Верховного Головнокомандування про Посадовий оклад особового складу, усьому начальницькому (вищому, старшому, середньому і молодшому) складу гвардійських формувань був встановлений полуторний, а бійцям подвійний оклад утримання.

Історія[ред. | ред. код]

Група радянських військовиків, ліворуч стоїть військовик з гвардійським знаком на грудях (Болгарія, 1944)
Гвардійський військово-морський прапор, 1942—1950 років.
Гвардійський військово-морський прапор, 1950—1992 років.

18 вересня 1941 року за рішенням Ставки ВГК наказом Наркома оборони Союзу РСР від 18 вересня 1941 року № 308, чотирьом стрілецьким дивізіям СРСР — 100-й, 127-й, 153-й і 161-й — «за бойові подвиги, за організованість, дисципліну і зразковий порядок» були присвоєні почесні найменування «гвардійські», і вони були перейменовані і переформовані у 1-шу[ru], 2-гу[ru], 3-тю та 4-ту[ru] гвардійські відповідно.[3][4]

19 червня 1942 засновано гвардійський військово-морський прапор, а 31 липня 1942 року введено у дію «Положення про гвардію Флоту СРСР».[1]

Надалі в ході війни багато загартованих у боях частин і з'єднань Червоної армії були перетворені у гвардійські. Існували гвардійські полки, дивізії, корпуси та армії.

Військові звання військовослужбовців, що проходили службу у гвардійських частинах і з'єднаннях мали приставку «гвардії» — наприклад, «гвардії курсант», «гвардії майор-інженер», «гвардії генерал-полковник». У роки війни у ВМФ до військових звань військовослужбовців, що проходили службу у гвардійських частинах, додавались слова «гвардії» (для авіації і берегової оборони) — наприклад, «гвардії капітан», а також «гвардійського екіпажу» (для корабельного складу) — наприклад, «гвардійського екіпажу капітан першого рангу».[5]

До кінця війни радянська гвардія налічувала 11 армій і 6 танкових армій; 40 стрілецьких, 7 кавалерійських, 12 танкових, 9 механізованих і 14 авіаційних корпусів; 215 дивізій; 18 бойових кораблів та велику кількість частин різних видів збройних сил і родів військ.[4]

Під час Німецько-радянської війни почесного найменування гвардійських удостоєні:

  • 11 армій (А);
  • 6 танкових армій (ТА);
  • одна кінно-механізована група (КМГ);
  • 40 стрілецьких корпусів (ск);
  • 7 кавалерійських корпусів (кк);
  • 12 танкових корпусів (тк);
  • 9 механізованих корпусів (мк);
  • 6 мотоциклетних полків (мцп);
  • 14 авіаційних корпусів (ак);
  • 117 стрілецьких дивізій (сд);
  • 9 повітрянодесантних дивізій (пдд);
  • 17 кавалерійських дивізій (кд);
  • 6 артилерійських дивізій (артд);
  • 53 авіаційних дивізій (ад);
  • 6 зенітно-артилерійських дивізій (зартд);
  • 7 дивізій реактивної артилерії (драрт);
  • 13 мотострілецьких бригад (мсбр);
  • три повітрянодесантні бригади (пдбр);
  • 66 танкових бригад (тбр);
  • 28 механізованих бригад (мбр);
  • три самохідні артилерійські бригади (сартбр);
  • 64 артилерійські бригади (артбр);
  • одна мінометна бригада (мінбр);
  • 11 винищувально-протитанкова бригада (вптбр);
  • 40 бригад реактивної артилерії (бррарт);
  • 6 інженерних бригад (інжбр);
  • одна залізнична бригада (28 збр, стала 1 гв. збр[ru]);
  • один укріплений район (УР).[1](1-й гвардійський укріплений район перетворений з 76-го укріпленого району, 4 травня 1943 р.)

Звання гвардійських були удостоєні кораблі і частини Робітничо-Селянського Червоного флоту (РСЧФ) ЗС СРСР: 18 надводних кораблів, 16 підводних човнів (ПЧ), 13 дивізіонів бойових катерів, дві авіаційні дивізії, два зенітно-артилерійські полки, одна бригада морської піхоти, одна морська залізнична артилерійська бригада.[1]

Після завершення Німецько-радянської війни деяка кількість гвардійських частин, з'єднань і об'єднань базувались у Східній Європі. Зокрема, у Групі радянських окупаційних військ у Німеччині (пізніше — ГРВН, ЗГВ) дислокувалось 139 гвардійських частин, з'єднань та об'єднань[ru].

У мирний час перетворення об'єднань, з'єднань, частин і кораблів у гвардійські не відбувались. Однак з метою збереження бойових традицій гвардійські найменування, що належать частинам, кораблям, з'єднанням і об'єднанням, при їх розформуванні могли передаватися іншим об'єднанням, з'єднанням, частинам і кораблям.

Після розпаду Радянського Союзу гвардійські частини, з'єднання і об'єднання збереглися у таких пострадянських країнах, як Білорусь, Росія. Також значна їх частина протягом 25 років зберігала свій статус й в Україні. Проте, у 2016 році у рамках впорядкування найменування військових частин, з'єднань і об'єднань були внесені зміни, які залишили гвардійське почесне найменування лише для формувань національної гвардії України.[6][7]

Гвардійські підрозділи і з'єднання[ред. | ред. код]

Гвардійське звання у пострадянських країнах[ред. | ред. код]

Порядок і правила написання дійсної назви військового формування у ЗС СРСР і в усіх країнах СНД, які успадкували радянські гвардійські частини й зберегли цей їх статус: ЗС Росії, ЗС України, ЗС Білорусі регламентуються наказами Міністра оборони СРСР (НКО СРСР, ВМ СРСР) і міністрів оборони відповідних країн: Міністра оборони Російської Федерації, Міністра оборони України, Міністра оборони Білорусі.

Від 2015 року в Україні Указом Президента України № 646/2015 ліквідовано радянські нагороди та гвардійські звання.[8]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Военный энциклопедический словарь. Москва: Воениздат. 1984. с. 863. (рос.)
  2. Русский архив: Великая Отечественная: Приказы народного комиссара обороны СССР 22 июня 1941 г. — 1942 г. 13. Москва: Терра. 1997. с. 243. ISBN 5-85255-708-0. (рос.)
  3. Сборник боевых документов Великой Отечественной войны.. Москва. 1947. с. 5-6. (рос.)
  4. а б Кобрин, Н. И.; Фролов, Б. П. (1978). Советским Вооружённым Силам — 60 лет (Сопроводительный текст, часть вторая). Москва: Знание. с. 32. (рос.)
  5. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 21.05.1942 г. 
  6. Указ Президента України №344/2016 «Про внесення змін до Указу Президента України від 30 жовтня 2000 року № 1173». http://www.president.gov.ua/. Адміністрація Президента України. 22 серпня 2016. Процитовано 1 листопада 2016. 
  7. Указ Президента України №1173/2000 «Про впорядкування присвоєння почесних найменувань військовим частинам, установам, вузлам зв'язку, органам та підрозділам». http://zakon3.rada.gov.ua/. Верховна Рада України. 22 серпня 2016. Процитовано 1 листопада 2016. 
  8. Указ Президента України №646/2015 «Про внесення змін до Указу Президента України від 30 жовтня 2000 року № 1173». www.president.gov.ua. Адміністрація Президента України. 2015-11-18. Процитовано 14 червня 2017. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]