Джарилгач

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джарилгач
Джарилгач
Берег острова Джарилгач
Географія
46°1′ пн. ш. 32°54′ сх. д. / 46.017° пн. ш. 32.900° сх. д. / 46.017; 32.900
МісцерозташуванняЧорне море
Природоохоронна територіяДжарилгацький національний природний парк
АкваторіяКаркінітська затока, Чорне море
Група островівДжарилгацький національний природний парк
Площа56  км² 
Довжина42 км
Ширина4,8 км
Найвища точка2,8 м
Країна
Україна Україна
РегіонХерсонська область
Адм. одиницяСкадовський район
Населеннябезлюдний (2018)
Джарилгач. Карта розташування: Україна
Джарилгач
Джарилгач
Джарилгач (Україна)
Джарилгач. Карта розташування: Херсонська область
Джарилгач
Джарилгач
Джарилгач (Херсонська область)
Мапа
CMNS: Джарилгач у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Джарилгач (значення).

Джарилга́ч (крим. Carılğaç) — острів у Каркінітській затоці Чорного моря. Найбільший острів України та Чорного моря[1].

Адміністративно належить до Скадовського району Херсонської області. Вся територія острова та частина прилеглої акваторії входить у Національний природний парк «Джарилгацький».

Історія

Походження назви

Назва «Джарилгач» вперше відома з карти Таврійської області О. М. Вілбрехта у складі атласа Російської імперії (1792 рік), і, пізніше, з «Подробной милитерной карте по границе России и Турции» (1800 рік) і на карті Новоросійської губернії (1800 рік). В «Енциклопедичному словнику Ф. А. Брокгауза та І. А. Ефрона» (1900 рік) острів мав назву «Джарилгач (Каркінітський)», бо Джарилгачів існувало декілька[2]. Назва острова має декілька трактувань, найбільш поширене з яких — «обпалені дерева», «обпалені ліси» або «горілий ліс». Інші версії були запропоновані етнологом Валерієм Бушаковим. Назва острова походить від кримськотатарського yarılğaç або carılğaç — «ластівка», що, скоріш за все, пов'язано з великою кількістю цих пташок на острові. Інша версія Бушакова також посилається на кримськотатарську: yaril в перекладі означає «розколюватись» або «тріскатись», agac — «дерево». Тобто Yarilagac — це «розтріскане дерево», а назва острова — Yarilagic — перекладається як «той, що здатен розколюватись»[3]. Останнім часом популярності серед місцевих жителів та туристів набуває скорочений топонім «Острів Джа».

Давня історія

Острів змальовували в своїх творах античні історики Пліній Старший, Птоломей, Геродот. У давнину, разом з косою Тендра складали одну косу, яку греки називали Ахіллів біг[4].

Вивчення та освоєння у XX столітті

Острів Джарилгач з давніх-давен приваблював вчених та природознавців. Тут гніздували степовий журавель, дрохва, хохітва, малий боривітер, рідкісні птахи водно-болотяного комплексу. Дослідників вражала висока щільність степової гадюки, ящірок, зайця-русака, лисиці звичайної, гніздові колонії птахів. У 1923 р. острів було включено у склад заповідника «Асканія-Нова», у 1927 р. — до новоствореного Приморського заповідника загальною площею коло 32 тис. га. Тоді заповідною стала західна частина Джарилгацької затоки, обмежена зі сходу лінією, що проходить з півночі на південь на відстані 10 км від західного узбережжя затоки, і весь острів Джарилгач з смугою акваторії завширшки 1 м навколо нього[5]. 1933 року зі складу Приморського заповідника було виокремлено Чорноморський заповідник, куди входив Джарилгач. Через 4 роки, у 1937 р., більшу частину острова виключили з заповідника та передали колгоспам Скадовського району під випас худоби, а заповідною залишилась лише територія площею 982 га[6]. У 1951 р. і ця ділянка втратила заповідний статус[7]. Статус західної частини Джарилгацької затоки юридично не змінювався, але після ліквідації заповідного режиму на острові охорону акваторії було важко здійснювати, з 1953 р. вона перестала входити у склад Чорноморського заповідника. Отже, після 1951 р. острів фактично не охоронявся.

При цьому процес деградації наземних екосистем розпочався у 1936—1937 рр., а антропогенна трансформація затоки — після початку функціонування у 60-х рр. Червонознаменської зрошувальної системи. Випас великої рогатої худоби та овець на Джарилгачі призвів до перетворення острова на пустелю вже у кінці 50-х рр.

Географія острова

Розташування

Степова частина острова

Знаходиться у Каркінітській затоці Чорного моря, відділений від узбережжя материка Джарилгацькою затокою. Острів має видовжену форму із заходу на схід, на заході продовжується довгою піщаною косою, що «з'єднує» острів з берегом. Косу острова від суходолу відділяє вузька протока, котра інколи пересихає, формально перетворюючи острів на півострів. За 2 км від коси, на узбережжі Херсонщини, знаходиться курортне селище Лазурне. Близько 7 км Джарилгацької затоки відділяють острів від міста Скадовськ, що знаходиться на протилежному березі.

Загальна протяжність острова із заходу на схід становить близько 42 км. Максимальна протяжність власне острова із заходу на схід — близько 23 км, із півночі на південь — 4,6 км. Протяжність коси становить близько 19 км, ширина — від 30 м до 430 м[8]. Крайні точки острова: північна та західна (місце з'єднання коси острова з косою суходолу) 46°4′ пн. ш. 32°32.9′ сх. д. / 46.067° пн. ш. 32.548° сх. д. / 46.067; 32.548, східна (мис Джарилгацький) 46°1.0′ пн. ш. 33°04.9′ сх. д. / 46.017° пн. ш. 33.082° сх. д. / 46.017; 33.082, південна 46°0.4′ пн. ш. 33°01.7′ сх. д. / 46.007° пн. ш. 33.028° сх. д. / 46.007; 33.028 Площа острова становить 62 км².

Тектонічний на геологічний опис. Геоморфологічна будова та рельєф

Острів та прилеглі території моря тектонічно відносяться до Каркінітського прогину Скіфської епіорогенної зони (плити), яка є частиною Східноєвропейської платформи. Навколишня місцевість є нафтогазоносною (Причорноморсько-Кримська нафтогазоносна область).

Суходіл острова утворений морськими відкладами голоценового періоду. Місцевість є прибережно-морською акумулятивною рівниною.

Рельєф острова надзвичайно плаский. Максимальна висота місцевості острова становить 2,8 м, коси — 1,6 м. Значна частина острова та коси знаходиться нижче рівня моря (справжній рівень Чорного моря становить −0,4 м)[9]

Основні елементи рельєфу: піщані дюни (подекуди заліснені), прибережні болотисті низовини, лимани, піщані коси.

Гідрологія

Лимани на півночі

На острові знаходиться велика кількість водойм — лиманних озер (у тому числі пересихаючих та затоплюваних морем), їх близько 200. Більшість із них солоні, лише деякі прісні (розмірами до 150 м у довжину та 15 м у ширину). Загальна площа їх становить близько 9,49 км², тобто 17 % від площі острова. Річки та постійні водотоки на острові відсутні. Також на острові існують штучні прісні водойми розмірами до 20×45 м.

Рівень ґрунтових вод на острові становить 0,2-1,1 м. Тут існують 3 артезіанських свердловини: одна біля Джарилгацького маяка, дві — на кордоні.

Прибережні води Джарилгацької затоки з півночі та Чорного моря з півдня значно відрізняються за характеристиками. Глибина вод Джарилгацької затоки на відстані 1-2 км від берега становить менше 5 м (частіше — близько 1 м), внаслідок чого влітку прогрівається до значних температур (понад 25 °C), а взимку часто замерзають. Солоність вод становить близько 15-19 ‰. Води Чорного моря на відстані 1-2 км від берега мають також невелику глибину — до 10 м. Температура води влітку становить близько 23 °C, взимку — близько 2 °C (рідко — замерзає), солоність — 16-18 ‰. Припливів на Чорному морі майже немає — амплітуда менша за 8 см. Високі хвилі на морі трапляються рідко, проте під час штормів вони можуть перекидатися через косу та затоплювати прибережну зону острову.

Клімат

Звичний піщаний краєвид

Клімат острова помірно континентальний, характерний для українського степу, проте пом'якшений морем. Середньорічна температура становить +10,2 °C, середня температура липня +22 °C, січня −2 °C. Абсолютний мінімум температури −27 °C зафіксовано 28 січня 1954 року, максимум — +50°C — 2 серпня 1986 року. Середня річна кількість опадів — менше 400 мм. Тривалість сонячного сяйва — 2300 годин на рік, сумарна сонячна радіація — 4800 МДж/м² на рік, радіаційний баланс — 2000 МДж/м² на рік; ці значення є одним з найбільших в Україні.

Для острова характерна висока швидкість вітрів, сильні шторми є рідкістю, шторми зі швидкістю вітру понад 20 м/с трапляються у період із жовтня по травень. Весна коротка (1-1,5 місяці), характеризується швидким підвищенням температур, останні весняні заморозки трапляються зазвичай у другій половині квітня. Літо спекотне, посушливе, триває майже 5 місяців. Осінь триває 3-3,5 місяці і характеризується зростанням хмарності та більшою кількістю днів з опадами. Перші осінні заморозки трапляються на початку жовтня. Зима коротка (2-2,5 місяці), м'яка, із частими та значними відлигами. Сніговий покрив встановлюється у другій половині січня і сходить у середині лютого, часто буває нестійким. Тривалість безморозного періоду становить близько 210 днів на рік.

Ґрунти

На острові зустрічаються лучно-болотні і болотні, дерново-піщані та супіщані безкарбонатні ґрунти. Ці ґрунти дуже легко піддаються вітровій ерозії, малорозвинені, мають незначний гумусовий прошарок бурого кольору, вміст гумусу лише 0,1-0,5 %. Розвинені дерново-піщані ґрунти з більшим гумусовим прошарком — 0,5-0,8 % гумусу. Близько 10 % території острова зайнято слабогуміфікованими та негуміфікованими пісками, 3 % — черепашково-піщаними відкладеннями. Дослідження 2003 року виявили, що на острові зустрічаються поклади пелоїдів (озеро Синє).

Тваринний світ

На острові виявлено 5 із 7 видів богомолів у фауні України: звичайний богомол, емпуза піщана, ірис плямистокрилий, богомольчик Гельдрейха та деревний богомол[10].

Галерея

  • Острів Джарилгач у гарну погоду
    Острів Джарилгач у гарну погоду
  • Старий маяк
    Старий маяк
  • Пам'ятник на острові
    Пам'ятник на острові
  • Дельфіни біля берега
    Дельфіни біля берега
  • Пристань
    Пристань
  • Черепашковий пляж
    Черепашковий пляж
  • Скарабей священний на острові Джарилгач
  • Краб у водах акваторії о. Джарилгач
  • Степова ділянка о. Джарилгач
  • Муфлони на о. Джарилгач
  • Новий маяк на Джарилгачі, 1997 р. будівництва.
    Новий маяк на Джарилгачі, 1997 р. будівництва.


Див. також

Примітки

  1. ↑ Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов : Эрудит, 1993. — 216 с. — ISBN 5-7707-2044-1. (рос.)
  2. ↑ http://chornomorec.com/xto-pridumav-dzharilgach/
  3. ↑ Заповідні узбережжя. К.: Українське товариство охорони птахів. — 2014. — с. 44-55.
  4. ↑ http://yckazantip.livejournal.com/2276.html
  5. ↑ Постановление СНК УССР от 14.07.1927 No 172.
  6. ↑ Постановление СНК УССР от 1.07.1937 No 774.
  7. ↑ Постановление Совета Министров УССР от 25.10.1951 No 2738.
  8. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 листопада 2007. Процитовано 5 квітня 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  9. ↑ Топографічна мапа Генштабу СРСР
  10. ↑ Пушкар, Т. І.; Єпішін, В. В. (16 листопада 2016). Богомоли (Mantodea) острова Джарилгач (південь України) (PDF). Тези доповідей Конференції молодих дослідників-зоологів – 2016. Зоологічний кур’єр. № 10. Київ: Інститут зоології НАН України. с. 16—17.

Посилання

Джарилгач
у сестринських Вікіпроєктах
П: Портал «Океанологія»
d: Інформація у Вікіданих?
n: Новини у Вікіновинах?
voy: Джарилгач у Вікімандрах?
CMNS: Джарилгач у Вікісховищі?

Джерела

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джарилгач&oldid=34155727