Скадовськ
| Скадовськ | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Регіон | Херсонська область | ||||||||
| Район | Скадовський район | ||||||||
| Громада | Скадовська міська громада | ||||||||
| Засноване | 1894 | ||||||||
| Статус міста | від 1961 року | ||||||||
| Населення | ▼ 17 640 (01.01.2020)[1] | ||||||||
| - повне | ▼ 17 640 (01.01.2020)[1] | ||||||||
| Площа | 14,3 км² | ||||||||
| Густота населення | 1234 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 75700—701 | ||||||||
| Телефонний код | +380-5537 | ||||||||
| Координати | 46°07′ пн. ш. 32°55′ сх. д.H G O | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 5 м | ||||||||
| Водойма | Чорне море | ||||||||
| Назва мешканців | скадовча́нин, скадовча́нка, скадовча́ни | ||||||||
| Міста-побратими |  Новополоцьк, Білорусь | ||||||||
| День міста | Остання субота вересня | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Каланчак | ||||||||
| До станції | 52 км | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - залізницею | 88 км | ||||||||
| - автошляхами | 97,2 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - залізницею | 730 км | ||||||||
| - автошляхами | 645 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 75700, Херсонська обл., Скадовський р-н, м. Скадовськ, вул. Гагаріна, 63 | ||||||||
| Вебсторінка | Скадовська міська рада Telegram-канал Скадовської міської ради | ||||||||
| Міський голова | Яковлєв Олександр Юрійович | ||||||||
| |||||||||
Скадо́вськ (раніше Скадівське[2], Алі-Агок) — місто і морський порт на березі Джарилгацької затоки Чорного моря. Заснований 1894 року. Адміністративний центр Скадовського району Херсонської області. Найближча залізнична станція — Каланчак (52 км). Скадовськ — кліматологічний курорт, щороку місто відвідує близько 50 000 осіб.
Загальні відомості[ред. | ред. код]
Територія міста 6,5 км², під забудовою 5,5 км², зелені масиви 3,9 км², крім того, 4773,1 га земель сільськогосподарського призначення. У місті заасфальтовано 40 км доріг та більше 100 км тротуарів і площ, загальна кількість вулиць та провулків понад 150. Відстань до облцентру становить близько 97 км і проходить автошляхом Р57.
Історія[ред. | ред. код]
Заснування[ред. | ред. код]
Скадовськ засновано у 1894 році як морську пристань на місці татарського селища Алі-Агок на землях поміщика Сергія Скадовського.
У 1896 р. В. Румель вказував, що С. Скадовський купив 5 000 десятин землі в 1891 р., а Дніпровський повітовий довідник у 1895 р. стверджував, що С. Скадовський купив 4000 десятин землі в 1892 р. Та найкращим свідком моменту заснування міста має бути сам С. Б. Скадовський. Ось уривок з його листа губернатору Таврійської губернії, датований приблизно листопадом 1895 р.: "У квітні місяці 1893 р. я придбав шляхом купівлі у Дворянина Григорія Львовича Овсянікова-Куликовського маєток Друге Приморське, розташоване в Дніпровському повіті на березі Чорного моря біля затоки, що зветься Джарилгацькою: " і далі: «Я збудував у моєму маєтку міст для причалу суден, i результат перевершив мої сподівання: з 1-го вересня 1893 р…» Згідно з описом приватного володіння, 1893 р. С. Б. Скадовський купив біля маєтку Красне 3700,33 десятини землі з сараями, по 185,705 руб. за десятину, наступного 1894 р. Сергій Балтазарович купив у Антона Людвиговича Диминитру 3275 десятин землі по 120 руб. за десятину. Почалася забудова «Нового Городка».
1893 р., як початок забудови міста, вказано в книзі В. Пташнікова «Скадовск — новий порт на северном побережье Черного моря» (С.-Петербург, 1900 р.). Про цю дату говориться i в книзі М. Лендера «Черное море и Кавказ» (С.-Петербург, 1904 р.). Саме 1893 р., як рік заснування Скадовська, згадується в історико-економічній довідці 1950 р., що була направлена в Президію Верховної Ради УРСР. Херсонська газета «Юг» у 1899 р. вказувала: «Початок утворення селища Скадовськ відноситься до дуже недалекого часу, а саме: осені 1893 р.». В. Румель вказував на виникнення Скадовська в 1894 р.
Перші визвольні змагання[ред. | ред. код]
1917 р.[ред. | ред. код]
У травні 1917 року в Скадовську була створена Рада робітничих і солдатських депутатів. Однак ця Рада реальної влади не мала. Депутати Ради представляли переважно партію соціалістів-революціонерів та РСДРП (об'єднану). Саме тому Скадовська рада відмовилася делегувати своїх представників на ІІ Всеросійський з'їзд Рад у жовтні 1917 року[3]
1918 р.[ред. | ред. код]
30 січня 1918 р. Скадовський міський військово-революційний комітет на чолі з В. С. Бояджієвим узяв владу в місті. 14 лютого ревком передав владу обраному виконавчому комітетові Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів. Рада першою справою почала ділити землю поміщика С. Скадовського та націоналізовувати каботажний флот з порту. У березні через Скадовський порт евакуйовувалися загони, що обороняли Херсон.
З повідомлень херсонських газет відомо, що 7 квітня 1918 р. (25 березня за старим стилем) німецько-австрійські війська зайняли Олешки, а наступного дня Голу Пристань. Ймовірно до Скадовська вони добралися 9 квітня. Відомо, що в Скадовську розміщувався німецький гарнізон, у складі якого була кавалерійська частина та військовий загін Центральної Ради.
У квітні 1918 р. волосна земська управа Красненської волості почала роздавати землю селянам. З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського до влади повернулися виборні думи та земства. Але у Скадовську таких органів раніше не було, тому владу отримав Виконавчий комітет «Спілки селян-хліборобів», як відомо, саме з'їзд селян-хліборобів проголосив П. Скоропадського гетьманом. У Скадовську було обрано міського старосту. У Скадовську, Красному та Михайлівці розміщувалася державна (гетьманська) варта, тобто поліцейсько-міліцейський загін.
Після Антигетьманського повстання у грудні 1918 р. німецький загін залишив місто. Містом продовжував керувати обраний староста та управа. Відомо, що в цей час Скадовськ перебував у сфері впливу партизанського загону П. І. Тарана, що розміщувався в Каланчаку і до якого входило багато мешканців села Карги. Сам П. І. Таран схилявся підтримувати спочатку Директорію В. Винниченка — С. Петлюри, пізніше радянську владу. І хоч до радянських підручників він увійшов саме як червоний партизан, радянська влада йому не забула його політичні помилки та надала можливість поміркувати над ними протягом 25 років у ГУЛАГу.
Серед невеликої кількості скадовчан у військах Армії УНР, в 1918–1919 рр., служив Сергій Григорович Прокопенко (1895 р. н.) за, що й був розстріляний більшовиками в 1938 р. У 1919 р. служили в Українській галицькій армії скадовчани Антон Іванович Лемчик (1873 р. н.) та Йосип Павлович Гук (1900 р. н.). Першого, в 1937 р., радянська влада засудила до розстрілу, другий відбувся десятьма роками таборів.[4]
1919 р.[ред. | ред. код]
Наприкінці січня 1919 р. у Скадовський порт увійшли грецькі та французькі кораблі висадивши десант. 2 лютого 1919 р. Дніпровський повітовий з'їзд вирішив приєднати повіт до Української Народної Республіки, що, до речі, не хвилювало ані греків, ані французів з англійцями, оскільки їхній контингент був за характером миротворчим. З усіх воюючих сторін із цим контингентом у збройні сутички намагалися вступати лише більшовицько орієнтовані військові частини.
13 лютого 1919 р. херсонська газета «Родной край» повідомила, що в Скадовську розмістилися білі добровольці та донські козаки. Ймовірно подія сталася днем раніше. А 20 лютого весь Дніпровський повіт опинився у сфері впливу Кримського крайового уряду.
З кінця березня 1919 р. у місті керував радянський ревком на чолі з Михайлом Григоровичем Андрійцем. Ревком спирався в своїй роботі на батальйон Одеського стрілецького прикордонного полку. У травні в Олешках, Голій Пристані та Скадовську господарювали війська отамана Григор'єва. 29 травня 1919 р. ІІІ селянський з'їзд Дніпровського повіту підтвердив статус міста Скадовська.
У кінці травня 1919 р. місто захопили більшовики. У червні Скадовськ разом із всім Дніпровським повітом включено до Херсонської губернії. В тому ж червні 1919 р. селянське повстання на чолі з вчителем із села Великі Копані, есером Ковалем охопило Скадовську, Краснянську, Чалбаську, Бехтерську та частину Великокопанівської волостей. Селяни відмовлялися віддавати хліб та виступали проти мобілізації до Червоної армії.
Вказане повстання дало змогу добровольцям білої армії під командуванням А. Денікіна 10 липня 1919 р. знов заволодіти Скадовськом. В усіх джерелах радянських часів вказувалося, що денікінці саме захопили Скадовськ. Крім того радянські історики стверджували, що в порти Скадовськ та Хорли зайшли англійські вантажні кораблі зі зброєю для білої гвардії. Про те, як це відбувалося в дійсності, дав опис учасник тих подій Всеволод Арістов, у спогадах «На „Живом“ в гражданскую войну», що були опубліковані в журналі «Военная Быль», № 94 за листопад 1968 р.
|
Ескадровий міноносець “Живий”, що був побудований в 1903 р. на початку 1919 р. озброєний двома 75–мм гарматами та двома мінними апаратами. Як згадував В. Арістов, в липні 1919 р., есмінець “Живий” під командуванням Олександра Дмитровича Кисловського, що нещодавно отримав звання капітана 2–го рангу, обігнувши мис Тарханкут, взяв курс на порти Скадовськ та Хорли. Там все було тихо, оскільки представники радянської влади звідти зникли. |
|
Цікаво, що тут В. Арістов згадує про одного скадовського фотографа, котрий продемонстрував йому знімок тіла загиблої Софії Фальц-Фейн, яка, на думку В. Арістова, була по-звірячому зарубана махновцями.
Серед тих, хто прибув тоді в Скадовськ на есмінці «Живий», згадуються: інженер-механік та лейтенант Павло Петрович Орловський, лейтенанти: Павло Іванович Охотін, Реас Анатолійович Петровський, Платон Дмитрович Осіпов, Дмитро Вавілов. У Скадовськ прибув також лейтенант та ревізор флоту Федір Юрійович Спаде, майбутній адмірал та командуючий Латвійським флотом. Були ще моряки — мічмани: Дмитро Миколайович Хрущов та Всеволод Вернадський.
Проте сама команда надовго в Скадовську не залишилася. Команда есмінців «Живого» та «Жаркого» під командуванням штурмана «Живого» — лейтенанта Михайла Глібовича Субботіна здійснила десант на Тендру, проте, не знайшовши там противника, повернулися до Скадовська. Відомо, що «Живий» та «Жаркий» здійснили ще один рейс між Скадовськом та Тендрою та повернулися до Севастополя.
У Херсонському обласному архіві є документи, датовані кінцем липня 1919 р., в яких згадувалося ім'я тодішнього коменданта порту Скадовськ. Як вдалося розібрати почерк укладача документа, комендантом було призначено лейтенанта Гуренка. Проте, серед особового складу Чорноморської флотилії за 1919 р., лейтенант Гуренко не значиться. Між тим, серед команди есмінця «Живий» значився лейтенант Анатолій Костянтинович Гурський, можливо, саме він і був комендантом Скадовська.
30 липня 1919 року на зборах мешканців Скадовська було утворено Громадське управління селища (тимчасове), котре утворило селищний виконавчий комітет (тимчасовий). Головою виконкому обрано Мойсея Семеновича Мангубі, секретарем — Самуїла Титовича Морозенка. Тоді ж було введено перший герб міста.
Незважаючи на часту зміну влади, з 1918 р. по 1920 р., у місті діяли квартальні комітети, котрі очолювалися старостами, всього було 56 квартальних старост. Історія донесла до нас імена лише деяких із них: Макар Василенко, Озра Майдон, Олександр Бабенко, Юхим Сук, Юхим Додулов, Іван Заворцев, Михайло Посталака, Василь Ковка, Степан Півень, Дроботько, Ємельян Федороцов, Василь Компаній, Підплетенний, Григорій Цукан, Веремій Рикенко, Чертяк.
У серпні 1919 р. головноначальником Херсонської і Таврійської губернії призначено генерал-лейтенанта Миколу Миколайовича Шиллінга. А 19 жовтня за новим стилем генерал М. М. Шиллінг оголосив мобілізацію. Згідно з наказом усіх, хто не з'явиться на мобілізаційні пункти, чекав військово-польовий суд, а села, які відмовляються від мобілізації, мали бути зруйновані. Тоді був призваний фронтовик першої світової скадовчанин Андрій Кіндратович Заболоцький, котрий народився у Скадовську в 1894 р. Недовго служив Андрій Кіндратович у денікінських військах, та в 1933 р. отримав за це 3 роки ув'язнення. Інший скадовчанин Степан Федорович Піщаненко (1893 р. н.) прослужив у білій армії не набагато більше, проте в 1937 р. був засуджений до розстрілу.
Після відновлення Незалежності[ред. | ред. код]
На початку грудня 2015 в Скадовську демонтовано монумент Леніна у центрі міста[5].
Російсько-українська війна[ред. | ред. код]
 | Ця стаття висвітлює поточну подію. (2 квітня 2022) |
24 лютого 2022 року російські війська розпочали вторгнення на Херсонщину зі сторони тимчасового захопленого Криму.Скадовськ був окупований того ж дня і став одним з перших захоплених міст,адже відстань від Скадовська до Адміністративного кордону з Кримом-30 км.
24 лютого 2022 року внаслідок обстрілу загинуло 4 військових ЗСУ.
31 липня після 10 години вечора в соціальних мережах стали з'являтись повідомлення про вибухи та пожежу на військових складах російських окупантів[6].
На території тимчасово окупованого Скадовська росіяни публічно стратили 56-річну місцеву мешканку - медсестру Тетяну Мудренко. Вона активно протестувала проти російської окупації. На початку жовтня українка відчитала українських поліцейських за співпрацю з російськими військовими та викрикнула “Скадовськ – це Україна!”. Це і стало причиною її звір'ячої страти.[7]
З 1 листопада окупаційна адміністрація була перенесена з Херсону в Скадовськ.[8]
Культура[ред. | ред. код]
З 1976 року діє історико-краєзнавчий музей. Також у місті працює Скадовський дельфінарій «Акварель».
Населення[ред. | ред. код]
У місті зареєстрована організація грецької меншини. Чисельність населення міста становить 19,7 тисяч жителів, у тому числі українців — 72,4 %, росіян — 22,9 %, білорусів — 1,6 %, молдован — 0,8 %, інших — 2,3 %.
За даними перепису 2001 року населення міста становило 19404 особи, з них 73,29 % зазначили рідною мову українську, 25,38 % — російську, а 1,33 % — іншу[9].
| 1959 | 1970 | 1979 | 1989 | 2001 | 2016 |
|---|---|---|---|---|---|
| 8 807 | 14 208 | 16 946 | 21 147 | 19 641 | 18 637 |
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Бєліков Віталій Миколайович (1991—2014) — старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Височенко Микола Петрович — заслужений агроном УРСР, Герой Соціалістичної праці.
- Ворона Олександр Васильович — заслужений художник УРСР.
- Гук Йосип Павлович — стрілець УГА.
- Гуманенко Володимир Полікарпович (1911—1982) — радянський воєначальник, капітан 1 ранга.
- Дорошенко Світлана Тимофіївна — літературний критик, публіцист.
- Дунаєв Сергій Іларіонович (1903—1971) — радянський офіцер, у роки німецько-радянської війни командир гвардійських стрілецьких бригади і дивізії, Герой Радянського Союзу.
- Знахаренко Василь Гаврилович — скадовський підприємець, вів діяльність, спрямовану на відродження і розвиток рекреаційної зони на острові Джарилгач. Нагододжений званням «Почесний громадянин Скадовського району» (посмертно). Засновник бази відпочинку на косі Глибокій, о. Джарилгач.
- Карташевський Всеволод Якович — медик, почесний громадянин Скадовська.
- Козенко Ганна Вікторівна — українська важкоатлетка, майстер спорту з важкої атлетики; чемпіонка Європи серед юніорів.
- Куц Євген Олександрович — капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Лемчик Антон Іванович (1873 — † 1937) — стрілець УГА.
- Михайлов Геннадій Валерійович (1975—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Подлявський Микола Іванович (1939 — † 2015) — почесний громадянин Скадовського району. З 1967 р. по 2008 р. на посаді головного державного санітарного лікаря Скадовського району, зробив значний внесок у розвиток районної санепідслужби. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, медаллю «За трудову доблесть», почесною грамотою Міністерства охорони здоров'я України.
- Прокопенко Сергій Григорович (1895 — † 1938) — козак Армії УНР
- Серьогін Віталій Олександрович (* 1970) — український правознавець
- Чумак Дмитро Віталійович — важкоатлет, учасник Олімпійських Ігор 2016 у Ріо де Жанейро, чемпіон України та Європи.
- Шептухіна Наталія Валентинівна — заслужений працівник культури України[10].
Релігія[ред. | ред. код]
- Українська греко-католицька церква[11] — Храм Святого Юрія
- Покрови Пресвятої Богородиці[12]
- Православна Церква України — Храм святого апостола Андрія Первозваного
- Православна Церква України — Храм ікони Пресвятої Богородиці ВСЕЦАРИЦЯ
- УПЦ (МП) — Храм св. прп. Сергія Радонежського
- УПЦ (МП) — Храм св. пророка Іллі
Галерея[ред. | ред. код]
Скадовська мерія
Зелена алея у центрі міста
Комунікаційна щогла
Пляж
Набережна міста Скадовська
Знак Скадовськ Задній 1903 р.
Храм Святого Юрія
Парасолькова алея
Пам'ятник Скадовському
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
- ↑ Адміністративна карта Української Соціялістичної Радянської Республіки. Територіяльний поділ за обласною системою врядування. Адміністративні межі на 20 березня 1932 р. [Варіянт 1]. ‒ Х., 1932.
- ↑ http://skadowsk.ks.ua/city_history_gromad+viyna_3_1917r.php [Архівовано 24 червня 2008 у Wayback Machine.] О. М. Лиховид. Громадянська війна. Рік 1917.
- ↑ http://skadowsk.ks.ua/city_history_gromad+viyna_3_1918r.php [Архівовано 24 червня 2008 у Wayback Machine.] Автор: О. М. Лиховид. Громадянська війна. Рік 1918
- ↑ Пам'ятник Леніну демонтували в Скадовську на Херсонщині
- ↑ В окупованому Скадовську вночі пролунали вибухи. Мілітарний. 1 серпня 2022.
- ↑ bbodnar813 (5 листопада 2022). На т.о. Херсонщині окупанти публічно стратили медсестру – ЗМІ (ФОТО). Закарпатський ДІАЛОГ (укр.). Процитовано 5 листопада 2022.
- ↑ Оккупационная администрация Херсона переместилась в Скадовск – Генштаб ВСУ. Украинская правда (рос.). Процитовано 12 листопада 2022.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 23 березня 2014.
- ↑ Указ президента України 71/2020
- ↑ 26 травня в місті Скадовську освятили храм Святого Юрія
- ↑ У Скадовську освячено новий храм під опікою отців Воплоченого Слова. Архів оригіналу за 9 листопада 2016. Процитовано 25 травня 2019.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Вирський Д. С. Скадовськ // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 592. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Література[ред. | ред. код]
- Володимир Тимошенко. «Скадовськ. Сторінки історії. 1894-1994.». — ХМД, 1993. — 63 p. — 25000 прим.
- Олег Лиховид. «Скадовськ та скадовчани». — Скадовськ : АС, 2005. — 317 p. — 1200 прим.
- Курорт Скадовськ: з давнини до сьогодення / В. С. Єрмілов, М. І. Перець. — Вид. 2-ге, переробл. і доповн. — К. : Денеб, 2009. — 70, [1] с., [8] арк. іл. : портр. ; 20 см. — 1 000 пр. — ISBN 978-966-8552-19-9.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Скадовськ |
- Скадовськ // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
- Сайт про Скадовськ
- Блог про Скадовськ
- Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. О. Гончара
- Cities & towns of Ukraine
- Погода в місті Скадовськ
- Відео погода в місті Скадовськ
- Інтернет-портал Скадовська
| |||||||||||
| ||||||||||||||
| ||||||||
| ||||||||||||||||||||||
|
