The Chronic

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 10:48, 23 лютого 2022, створена Rawodid187 (обговорення | внесок) (шаблон, оформлення)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
The Chronic
Студійний альбом Dr. Dre
ВиконавецьDr. Dre
Дата випуску15 грудня 1992
Записанийчервень 1992
Жанрджі-фанк, гангста-реп, хіп-хоп Західного узбережжя[1]
Тривалість62:52
Моваанглійська
Студія звукозаписуDeath Row Studios, Лос-Анджелес, Каліфорнія
ЛейблDeath Row, Interscope
ПродюсерDr. Dre, Шуг Найт (виконавчий.)
Хронологія Dr. Dre
Попередній
←
Concrete Roots
(1994)
Наступний
→
Сингли з альбому The Chronic
  1. «Nuthin' but a "G" Thang»
    Випущений: 19 листопада 1992[2]
  2. «Dre Day»
    Випущений: 20 травня 1993
  3. «Let Me Ride»
    Випущений: 13 вересня 1993
Музичне відео
«Nuthin' but a "G" Thang» на YouTube
Музичне відео
«Dre Day» на YouTube
Музичне відео
«Let Me Ride» на YouTube
Музичне відео
«Lil' Ghetto Boy» на YouTube

The Chronic - дебютний студійний альбом американського репера Dr. Dre, випущений 15 грудня 1992 на лейблі Death Row Records. Альбом був записаний у червні 1992 року на студії Death Row Studios в Лос-Анджелесі за участю хіп-хоп артистів Західного узбережжя, включаючи Snoop Doggy Dogg, Daz Dillinger, Kurupt, Nate Dogg та Warren G (зведеного брата Dr. Dre) допоміг розпочати їхню власну кар'єру. Дистриб'юцією альбому займався лейбл Interscope Records[3].

То був перший сольний альбом Dr. Dre після того, як він покинув хіп-хоп групу N.W.A. та її лейбл Ruthless Records через фінансову суперечку. The Chronic містив як приховані, так і прямі образи на адресу лейбла Ruthless Records та його власника, колишнього члена N.W.A., Eazy-E. Альбом був названий на честь сленгової назви високоякісного сорту канабісу («Chronic»), а його обкладинка — данина поваги до цигаркового паперу Zig-Zag.

Альбом досяг 3 місця у чарті Billboard 200 та 1 місця у чарті Top R&B/Hip-Hop Albums в американському журналі Billboard [4][5]. Альбом був проданий тиражем більше трьох мільйонів екземплярів у Сполучених Штатах і був сертифікований RIAA як «тричі платиновий» через рік після виходу, 3 листопада 1993, що призвело до того, що Dr. Dre увійшов до десятки найбільш продаваних американських артистів-виконавців 1993. За даними Nielsen SoundScan, станом на липень 2015 альбом був проданий в США в кількості 5,7 мільйонів копії за рахунок платного цифрового скачування [6] [7].

Альбом містить три сингли, які потрапили в чарти журналу Billboard: Nuthin' But a “G” Thang, Let Me Ride і Dre Day. «Nuthin' but a "G" Thang» досяг 2 місця в чарті Billboard Hot 100 і 1 місця в чартах Hot R&B/Hip-Hop Singles & Tracks і Hot Rap Singles. У 1993 році "Nuthin' But a "G" Thang" був сертифікований RIAA як "платиновий", у той час як "Dre Day" став "золотим" з продажу в США . У 1994 році Let Me Ride приніс Dr. Dre премію «Греммі» за найкраще сольне реп-виконання, а пісня «Nuthin' But a “G” Thang» була номінована на Найкраще реп-виконання дуетом або гуртом на 36-й церемонії «Греммі» [8].

Продакшн Dr. Dre був відзначений за популяризацію поджанру джи-фанк у гангста-репі . The Chronic широко відомий як один з найважливіших і впливових альбомів 1990-х років, і вважається багатьма шанувальниками та колегами одним з найкраще спродюсованих хіп-хоп альбомів усіх часів . В 2003 альбом The Chronic був поміщений на 138 місце в списку «500 найбільших альбомів всіх часів за версією журналу Rolling Stone»[9].

Музика

Продакшн

Продакшн на альбомі The Chronic був розцінений як інноваційний та новаторський, і отримав загальне визнання критиків. AllMusic прокоментував зусилля Dr. Dre: «Тут Дре створив свій запатентований звук джи-фанк: жирні, приглушені біти груп Parliament - Funkadelic, душевний бек-вокал та живі інструменти в безперервних басових лініях та плаксивих синтезаторах» і це «Протягом наступних чотирьох років було неможливо почути мейнстрім хіп-хоп, на який не вплинули Дре та його запатентований джи-фанк»[10]. На відміну від інших хіп-хоп продюсерів (таких як The Bomb Squad), які сильно семплювали, Dr. Dre використовував лише один або кілька семплів в одній пісні[11]. У списку The Immortals – The Greatest Artists of All Time американського журналу Rolling Stone, де Dr. Dre зайняв 56 місце, Kanye West писав про якість продакшена альбому: «The Chronic, як і раніше, є хіп-хоп еквівалентом альбому Songs in the Key of Life співака Стіві Уандера. Це зразок, з яким ви порівнюєте свій альбом, якщо ви серйозні».

Джон Парелес із американської газети The New York Times описав продакшн, написавши «Нижній регістр – це болотисті басові лінії синтезатора, які відверто імітують звучання Parliament-Funkadelic; верхній кінець - часто самотня клавішна лінія, що безперервно свистить або їсть». Між ними широко відкриті простори, що містять лише ритм-гітару, рідкісні клавішні акорди».[12] Парелес зауважив, що пісні «були плавнішими і простішими, ніж реп Східного узбережжя, і [Dr. Dre та Snoop Dogg] рішуче розширили хіп-хоп аудиторію у приміських районах»[13]. До цього моменту мейнстрім хіп-хопом була в основному музика для вечірок (наприклад, Beastie Boys)[14] або для розширення прав і можливостей і політично заряджена (наприклад, Public Enemy або X-Clan), що складалася майже повністю з семплов і брейкбітів [15][16]. Dr. Dre відкрив новий музичний стиль та тексти для хіп-хопу. Біти були повільнішими і м'якшими, семпли фанк музики кінця 1970-х і початку 1980-х. Змішуючи ці ранні впливи з оригінальними живими інструментами, створили особливий жанр, відомий як джи-фанк[12].

Лірика

Лірика альбому викликала деякі протиріччя, оскільки тематика включала сексизм і жорстокість. Було відзначено, що альбом був «лякаючою сумішшю міських вуличних банд, яка включає в себе женоненависницьку сексуальну політику та сценарії жорстокої помсти». Більшість учасників гурту N.W.A. були згадані на альбомі; Eazy-E та Ice Cube були ображені на другому синглу «Fuck Wit Dre Day», у той час як MC Ren, однак, був згаданий у вступі альбому. Dr. Dre образив колишнього товариша по групі, Eazy-E, в порочній ліриці, яка була в основному спрямована на те, щоб образити його ворога гомосексуальними наслідками, хоча було зазначено, що він має «енергійний розум у виразах та римах; іншими словами, пісня образлива, але вона "творчо" образлива»[17].

Snoop Doggy Dogg, який зіграв значну роль на альбомі, отримав високу оцінку за тексти та флоу, і було згадано, що «У поєднанні з його винахідливими римами відмінний стиль Снупа зробив його суперзіркою ще до того, як він випустив власний запис»[18] і що його участь була така ж важлива для успіху альбому, як і його продакшн[19]. Журналіст Touré з американської газети The New York Times зазначає, що «Хоча Снуп римує делікатно, зміст — це не що інше, як дорослішання в бідності, часто в оточенні насильства і, відсидівши шість місяців у в'язниці округу Вейсайд за межами Лос-Анджелеса (за зберігання кокаїну), він отримав досвід Снуп Догга, на який він спирається». Снуп Догг пізніше прокоментував «реальність» його лірики, заявивши: «Мій реп - це інциденти, які я або бачив, що це трапилося з одним із моїх близьких друзів, або я знаю про це просто перебуваючи в гетто. Я не можу читати реп про те, чого не знаю. Ви ніколи не почуєте, щоб я римував про ступінь бакалавра. Це тільки те, що я знаю, і це є вуличне життя. Це все повсякденне життя, реальність»[20].

Сингли

Три сингли були випущені з альбому: «Nuthin' But a "G" Thang», «Fuck wit Dre Day» і «Let Me Ride».

«Nuthin' But a "G" Thang» був випущений як перший сингл 19 листопада 1992 року. Він досяг 2 місця в чарті Billboard Hot 100 і 1 місця в чартах Hot R&B/Hip-Hop Singles & Tracks та Hot Rap Singles[21]. Він був проданий тиражем понад мільйон екземплярів, і Асоціація звукозаписної індустрії Америки (RIAA) сертифікувала його як «платиновий» 24 березня 1993.

Пісня була номінована на Найкраще реп-виконання дуетом або гуртом на 36-й церемонії «Греммі» але програв нагороду пісні «Rebirth of Slick (Cool Like Dat)» групи Digable Planets. Стів Хьюї з AllMusic назвав пісню «архетипічним джи-фанк синглом» і додав, що «звук, стиль та виконання «Nuthin' But a “G” Thang» були не схожі ні на що в хіп-хоп сцені початку 90-х років»[18]. Він високо оцінив появу Снуп Догга, заявивши, що флоу (Снуп Догга) було лаконічним і розслабленим, неймовірно впевненим і здатним до скорострільних скоромовок, але холоднокровно і майже без зусиль у той же час»[18]. Сьогодні це одна з найвизнаніших критиками та комерційних хіп-хоп/реп пісень усіх часів. Вона визнана 134-ою найкращою піснею за весь час сайтом Acclaimedmusic.net і шостою найкращою хіп-хоп/реп-піснею[22], і в ході опитування VH1 обрана як 13-та найкраща пісня 1990-х[23].

«Fuck wit Dre Day (And Everybody's Celebratin')» була випущена як другий сингл 20 травня 1993 року і, як і попередній сингл, був хітом у кількох чартах. Сінгл досяг 8 місця в чарті Billboard Hot 100 і 6 місця в чарті Hot R&B/Hip-Hop Singles & Tracks[21]. Було продано більше 500 тисяч одиниць синглу, і RIAA сертифікувала його як «золотий»10 серпня 1993. Автор сайту Allmusic Стів Хьюї заявив, що ця пісня була «класичним хіп-хоп синглом», пославшись на те, що продакшн Dr. Dre «бездоганний як ніколи, поєднуючи його фірмові плаксиві мелодії синтезатора з переривчастою, низхідною басовою лінією, снером, що швидко наростає, і проникливим жіночим вокалом на задньому плані»[17] і натякав на Снуп Догга, заявляючи, що «Підхід Снупа що було у Снупа з самих глибин, його розтягування слова, спокійна подача прогнозує безперечний контроль - це звучало ліниво, хоча це не було так, і це допомогло встановити невинну персону Снупа»[17]. Трек містить прямі образи реперів: репера Східного узбережжя Tim Dog, учасника групи 2 Live Crew, Luke, та колишніх співучасників Дре, Eazy-E та Ice Cube.

«Let Me Ride» був випущений як касетний сингл 13 вересня 1993. Він мав помірний успіх у чартах, досягнувши 34 місця у чарті Billboard Hot 100 та 3 місця у чарті Hot Rap Singles[21]. За цю пісню Dr. Dre виграв премію "Греммі" за найкраще сольне реп-виконання на 36-й церемонії "Греммі". У цій пісні та пісні «Nuthin' But a “G” Thang», журнал Time зазначив, що куплети Dr. Dre були доставлені з «гіпнотично лякаючою легкістю» і давали їм відчуття «захід сонця на широко відкритому бульварі Лос-Анджелеса, повному можливостей і загроз»[24].

Прийом критиків

Професійні огляди
Оцінки оглядів
Джерело Рейтинг
AllMusic 5/5 зірок[1]
Blender 4/5 зірок[25]
Encyclopedia of Popular Music 5/5 зірок[26]
Entertainment Weekly A+[27]
Los Angeles Times 3/4 зірки[28]
Pitchfork 10/10[29]
Rolling Stone 4/5 зірок[30]
The Rolling Stone Album Guide 5/5 зірок[31]
USA Today 3.5/4 зірки[32]
The Village Voice C+[33]

У сучасному огляді для Rolling Stone Хавелок Нельсон написав, що альбом «видає грубий реалізм і дає данину хіп-хоп віртуозності». Entertainment Weekly сказав, що він «вирує від люті, гуляє з упевненістю і відображає соціальний реалізм, який часто потворний і жахливий» . Журнал The Source стверджував, що «стиль Снуп Догга а-ля-Slick Rick»створює «новий грунт для MC Західного узбережжя» і що альбом є «інноваційною та прогресивною хіп-хоп упаковкою, яку не можна пропустити.»[34]. Една Гундерсен із USA Today вважала «безперечною майстерність Дре як майстра бітів та вуличного проповідника». Джонатан Голд із Los Angeles Times писав, що, хоча реперам не вистачає «кмітливості» та «ритмічної віртуозності», артистизм Дре «нарівні з Філом Спектором або Браяном Уілсоном». Голд стверджував, що, оскільки Dre відтворює, а не семплює біти та інструментальну роботу, відданість готового альбому не схильна до впливу «незграбних R&B-записів, які були зіграні мільйон разів», на відміну від продакшена хіп-хопу на Східному узбережжі.

Грег Кот був менш захопленим в американській газеті Chicago Tribune, вважаючи The Chronic поверховою, грубою розвагою, і в той же час писав, що «Dre поєднує вуличну потенцію з бандитською дурістю в рівній мірі»[35]. Критик Village Voice Роберт Крістгау назвав його «соціопатичною легкою музикою» та «поганою поп-музикою», чиє нововведення – відхід Дре від семплювання – не надихнуте сучасним Пи-Фанком[en] ), а скоріше саундтреками до фільмів у жанрі Blaxploitation, які привели його до об'єднання банальних басових партій з імітацією «високого тонального сустейна Берні Уоррелла», в основному дратівливого звуку, який у контексті завжди означав фантазію, а не забиту камінням реальність, втрату себе У кращому випадку, Dre ніколи не наближається до неї, грандіозна фішка.»[33]. Він відчував, що жорстокі ліричні загрози були розпливчасті і позбавлені деталей [36], але цей Снуп Догг римував «кумедно» і менш безглуздо, ніж Дре[37]. Адам Хіггінботам із журналу Select висловив думку, що The Chronic був не таким сильним, як релізи інших гангста-реп-виконавців, таких як Ice Cube та Da Lench Mob, і не знайшов його ні «музично гострим, ні лірично розумним, як останній»[38]. Його рецензія дійшла висновку, що альбом звучав як «всі пішохідні біти з альбому The Predator», але все ж таки він був кращим, ніж будь-що випущене Eazy-E[38].

У ретроспективному матеріалі Джон Парелес із газети The New York Times сказав, що The Chronic і альбом Снуп Догга Doggystyle «примусили гангста життя звучати як вечірка, яка іноді переривається перестрілкою»[13]. Стів Х'юї з AllMusic порівняв Dr. Dre з його натхненням, Джорджем Клінтоном, заявивши, що «Дре такий же невимушений у стилі фанки, і він краще відчуває приспів, це спритність, яка впровадила гангста-реп у поп-чарти». Автор сервісу потокової музики Rhapsody Бролін Віннінг назвав альбом «недоторканим шедевром каліфорнійського гангста-репу» і що він містить «трек за треком дорогоцінного каміння джи-фанка»[39]. У списку «500 найбільших альбомів всіх часів за версією журналу Rolling Stone» було зазначено, що «Dre змішав рими з гладким басовим стилем продакшена і спокійною подачею тоді невідомого репера Snoop Doggy Dogg»[40]. Джош Тіранджіл з журналу Time заявляє, що Dr. Dre створив «звук, який визначив час початку 90-х років у Лос-Анджелесі так само, як лейбл Motown визначив час 60-х у Детройті»[24]. Лаура Сінагра, яка пише для The Rolling Stone Album Guide (2004), сказала, що The Chronic «містить приголомшливі біти Funkadelic, розроблені для того, щоб гуркотіти у ваших динаміках, у той час як фактична жорстокість лірики виносить ваш задимлений розум».

Ретроспектива

У 1994 році «Nuthin' But a "G" Thang» і «Let Me Ride» були номіновані на 36-й церемонії «Греммі», причому останній виграв для Dr. Dre премію «Греммі» за найкраще сольне реп-виконання. У тому ж році читачі журналу Hip Hop Connection визнали його четвертим найкращим альбомом за весь час, що привело журнал до роздумів: «Через кілька років його навіть можна буде згадати як Кращий реп-альбом усіх часів»[41].

The Chronic був включений до списку журналу Vibe «100 основних альбомів 20-го століття»[42], а потім журнал включив його до свого списку «10 кращих реп-альбомів за весь час», охрестивши його «опусом, що визначає десятиліття»[43]. Платівка посіла восьме місце в журналі Spin у списку «90 найбільших альбомів 90-х» [44], а в 2005 році вона посіла 35-е місце у списку «100 найбільших альбомів 1985-2005»[45]. В 2003 журнал Rolling Stone помістив альбом The Chronic на 138 місце в списку «500 найбільших альбомів всіх часів за версією журналу Rolling Stone»[40]. У 2005 році MTV Networks назвав The Chronic третім за величиною хіп-хоп альбомом в історії[46]. Наступного року журнал Time назвав його одним із «100 альбомів за весь час»[24]. У ретроспективному випуску журнал XXL присудив The Chronic чудовий рейтинг "XXL"[47]. Журнал The Source, який спочатку дав альбому рейтинг 4,5 з 5 мікрофонів у 1993 році, пізніше включить його до свого списку «100 найкращих реп-альбомів»; у 2008 році колишній редактор журналу Реджинальд Денніс зауважив, що він «дав би йому п'ять» у ретроспективі - у редакторів журналу було суворе правило, яке забороняло рейтинги у п'ять мікрофонів у той час, - і що «ніхто не міг передбачити сейсмічний зсув, який зробить цей альбом»[48]. The Chronic був поміщений у книгу 1001 альбом, який ви повинні почути, перш ніж померти[49].

Комерційний успіх

Станом на 2015 альбом був проданий в США в кількості 5,7 мільйонів примірників[6] і був сертифікований сертифікований RIAA як «тричі платиновий» через рік після виходу, 3 листопада 1993. Це другий альбом, що найбільше продається Dr. Dre, оскільки його наступний альбом 2001 (альбом) отримав «платиновий» сертифікат. Альбом вперше з'явився у музичних чартах у 1993 році, досягнувши 3 місця у чарті Billboard 200 та 1 місця у чарті Top R&B/Hip-Hop Albums[50]. The Chronic провів вісім місяців у першій десятці чарту Billboard[51]. Три сингли альбому увійшли до десятки найкращих синглів журналу Billboard[52].

The Chronic не з'являвся в чарті альбомів Великобританії UK Albums Chart до 2000 року, через вісім років після першого видання, і досяг 43 місця в липні 2004 року. Там було продано 260 814 екземплярів. The Chronic знову повернувся до чартів у 2003 році, потрапивши до топ-75 альбомів Ірландії під номером 48 та до топ-75 альбомів Великобританії під номером 43 у 2004 році.

Спадщина

Відділившись від N.W.A, перший сольний альбом Dr. Dre затвердив його як одну з найбільших зірок хіп-хопу в його епоху. Письменник. Л. Дафф із Yahoo! Music написав про вплив альбому на його статус у хіп-хопі в той час, заявивши, що «значна репутація Dre заснована на цьому релізі, поряд з його технікою продакшена на альбомі Doggystyle Снупа та його ранньою роботою з N.W.A. Що б ви не думали про надмірне хвастощі в текстах, зібрані Dre треки і біти бездоганні»[53]. The Chronic приніс джи-фанк у мейнстрім — жанр, що визначається повільними басовими бітами та мелодійними синтезаторами, очолюваний семплами Пи-Фанка[en] ), жіночими вокалами та лаконічними фразами: спокійною ліричною подачею, що згадується як «ледаче розтягування слова». Альбом був названий на честь сленгової назви високоякісного сорту канабісу («Chronic»). Обкладинка альбому - данина поваги цигарковому паперу Zig-Zag[54]. Роберт Крістгау сказав, що, хоча він «терпіти не може» цей альбом, він поважає The Chronic за його «вплив та значущість»[55].

Альбом розпочав кар'єру хіп-хоп артистів Західного узбережжя, включаючи Snoop Doggy Dogg, Daz Dillinger, Kurupt, Nate Dogg та Warren G, зведеного брата Dr. Dre – всі вони продовжили займатися успішною комерційною кар'єрою. The Chronic широко розглядається як альбом, який перевизначив хіп-хоп на Західному узбережжі , продемонстрував комерційний потенціал гангста-репу як мультиплатиновий товар та затвердив джи-фанк як найпопулярніший звук у хіп-хоп музиці протягом кількох років після його випуску, з Dr. Dre, що продюсує головні альбоми, які сильно вплинули на його стиль продакшну[10]. Успіх альбому зробив лейбл Death Row Records домінуючою силою у хіп-хопі 1990-х[10]. Він був перевиданий 3 рази, спочатку як ремастований компакт-диск, потім як ремастований DualDisc з розширеним стерео та чотирма відео, а в 2009 році лейбл WIDEawake перевидав альбом із позначкою The Chronic: Re-Lit & From The Vault - це подвійний диск формату CD та DVD, на якому міститься 70 хвилин кліпів, рідкісних відео епохи Death Row, 30-хвилинне інтерв'ю з Dr. Dre 1997 року та 7 бонусних аудіо-треків. Сингли «Fuck wit Dre Day» та «Nuthin' but a "G" Thang» потрапили в популярну відеогру Grand Theft Auto: San Andreas на вигаданій радіостанції Radio Los Santos.

Список композицій

  • Усі пісні спродюсовані Dr. Dre.
№ Назва Автор(и) пісні Виконавці Семпли[56] Тривалість
1 «The Chronic» (Intro) Snoop Dogg, Dr. Dre, Colin Wolfe
  • «Impeach the President» by The Honey Drippers
  • «Get Out of My Life, Woman» by Solomon Burke
  • «Funky Worm» by Ohio Players
  • «Country Cooking» by Jim Dandy
  • «The Shalimar» by Gylan Kain
  • «Colour Me Funky» by Parliament
 1:57
2 «Fuck wit Dre Day (And Everybody’s Celebratin’)» Dr. Dre, Snoop Dogg, Colin Wolfe
  • First verse: Dr. Dre
  • Second verse: Snoop Dogg
  • Interlude: RBX
  • Third verse: Snoop Dogg, Dr. Dre
  • Outro: Snoop Dogg
  • Outro vocals: Jewell
  • «Atomic Dog» by George Clinton
  • «(Not Just) Knee Deep» by Funkadelic
  • «Funkentelechy», «The Big Bang Theory», «Aqua Boogie (A Psychoalphadiscobetabioaquadoloop)» by Parliament
 4:52
3 «Let Me Ride» Dr. Dre, RBX, Snoop Dogg
  • Verses: Dr. Dre
  • Refrain: Snoop Dogg
  • Vocals: Ruben, Jewell
  • «Mothership Connection (Star Child)», «Swing Down, Sweet Chariot (Live)» by Parliament
  • «Kissing My Love» (Drums) by Bill Withers
  • «Funky Drummer» (Drums) by James Brown
 4:21
4 «The Day the Niggaz Took Over» Dr. Dre, RBX, Snoop Dogg, Dat Nigga Daz
  • Chorus: Snoop Dogg, RBX
  • First verse: Dat Nigga Daz
  • Second verse: Dr. Dre
  • Third verse: RBX
  • Fourth verse: Dat Nigga Daz
  • Outro: Snoop Dogg
  • Samples LA uprising documentary «Birth of a Nation 4x29x92» (directed by Matthew McDaniels)
  • «Love’s Gonna Get’cha (Material Love)» by Boogie Down Productions
 4:33
5 «Nuthin’ But a “G” Thang» Snoop Dogg, D.O.C., Dr. Dre
  • Dr. Dre, Snoop Dogg
  • «I Want’a Do Something Freaky to You» by Leon Haywood
  • «Uphill (Peace of Mind)» by Kid Dynamite
  • «B Side Wins Again» by Public Enemy
 3:58
6 «Deeez Nuuuts» Dr. Dre, Dat Nigga Daz, Snoop Dogg, Colin Wolfe, Nate Dogg
  • Intro: Warren G
  • Chorus: Snoop Dogg, Dr. Dre
  • First verse: Dr. Dre
  • Second verse: Dat Nigga Daz
  • Third verse: Dr. Dre
  • Outro: Nate Dogg
  • «Chestnuts» by Rudy Ray Moore
  • Excerpt from Perry Mason episode «The Case of the Runaway Corpse»
  • «Pull Fancy Dancer/Pull» by One Way
 5:06
7 «Lil' Ghetto Boy» Snoop Dogg, D.O.C., Dr. Dre
  • First verse: Snoop Dogg
  • Second verse: Dr. Dre
  • Third verse: Snoop Dogg
  • Backing vocals: Dat Nigga Daz
  • «Little Ghetto Boy» by Donny Hathaway
  • «I Get Lifted» by George McCrae
  • «The Get Out of the Ghetto Blues» by Gil Scott-Heron
 5:27
8 «A Nigga Witta Gun» D.O.C., Snoop Dogg, Dr. Dre
  • Dr. Dre
  • «Big Sur Suite» by Johnny «Hammond» Smith
  • «Who’s the Man (With the Master Plan)» by The Kay Gees
  • «Friends» by Whodini
 3:52
9 «Rat-Tat-Tat-Tat» Dr. Dre, Snoop Dogg
  • Intro: RBX
  • Verses: Dr. Dre
  • Chorus: Snoop Dogg, BJ
  • Outro: Snoop Dogg
  • Audio sample from The Mack
  • «Vegetable Wagon» by Donny Hathaway
  • «Brothers Gonna Work It Out» by Willie Hutch
  • «Pot Belly» by Lou Donaldson
 3:48
10 «The $20 Sack Pyramid» (Skit) D.O.C., Snoop Dogg, Dr. Dre
  • Intro: Dr. Dre
  • Vocals: Snoop Dogg, Samara
  • Show host: Big Tittie Nickie
  • Contestant 1: The D.O.C.
  • Contestant 2: Samara
  • «Papa Was Too» by Joe Tex
 2:53
11 «Lyrical Gangbang» Kurupt, RBX, The Lady of Rage, Snoop Dogg, Dr. Dre, D.O.C.
  • «Damn» by The Nite-Liters
  • «When the Levee Breaks» by Led Zeppelin
  • «Played Like a Piano» by King Tee
  • «Hole in the Head» by Cypress Hill
 4:04
12 «High Powered» Dr. Dre, RBX, Colin Wolfe
  • Intro: Dr. Dre
  • Backing vocals: Lady of Rage
  • Verses: RBX
  • Outro: Dat Nigga Daz
  • «Buffalo Gals» by Malcolm McLaren
 2:44
13 «The Doctor’s Office» (Skit) Dr. Dre, Kevin Lewis, Jewell, The Lady of Rage
  • Jewell, The Lady of Rage, Dr. Dre
  • «Back in Bed» by Jewell
 1:04
14 «Stranded on Death Row» Kurupt, RBX, The Lady of Rage, Snoop Dogg
  • Intro: Bushwick Bill
  • First verse: Kurupt
  • Second verse: RBX
  • Third verse: The Lady of Rage
  • Fourth verse: Snoop Dogg
  • Outro: Bushwick Bill
  • «Do Your Thing (Live)» by Isaac Hayes
  • «If It Don’t Turn You on (You Outta Leave It Alone)» by B.T. Express
  • «The Jam» by Graham Central Station
 4:47
15 «The Roach» (The Chronic Outro) RBX, The Lady of Rage, Dat Nigga Daz
  • Verses: RBX
  • Chorus: Emmage, Ruben
  • Backing vocals: Dat Nigga Daz, The Lady of Rage, Jewell
  • «P. Funk (Wants to Get Funked Up)», «Colour Me Funky» by Parliament
  • «Impeach the President» (Drums) by The Honey Drippers
 4:36
16 «Bitches Ain’t Shit» Dr. Dre, Colin Wolfe, Snoop Dogg, The D.O.C., Kurupt, Dat Nigga Daz
  • Chorus: Snoop Dogg
  • First verse: Dr. Dre
  • Second verse: Dat Nigga Daz
  • Third verse: Kurupt
  • Fourth verse: Snoop Dogg
  • Outro: Jewell
  • «Adolescent Funk» by Funkadelic
  • «Let’s Get Small» by Trouble Funk
 4:48

Матеріал, що не увійшов до альбому

  • The Hoe Hopper (featuring Snoop Doggy Dogg) записана під час сесій The Chronic, але вирізана з фінального альбому.
  • "Rat-Tat-Tat-Tat (Original)" - альтернативна версія тієї, яка була випущена на альбомі. Оригінальний інструментал пізніше був використаний у пісні And Ya Don't Stop репера Warren G на його альбомі Regulate. . . G Funk Era .
  • “Mr. Officer (featuring RBX and Prince Ital Joe) - оригінальна версія пісні The Day the Niggaz Took Over. Пісня за назвою «Mr. Officer» реп-співачка Michel'le була включена до збірки Suge Knight Represents: Chronic 2000 . 2016 року оригінальна пісня була опублікована в інтернеті.
  • "One Eight Seven" (featuring Snoop Doggy Dogg) - ремікс пісні "Deep Cover" з іншою лірикою і злегка зміненим бітом, спочатку призначений для альбому The Chronic, але був вирізаний через пісню "Cop Killer", і знайшов своє місце як б-сторона на синглу " Dre Day ".
  • "Niggaz Don't Give a Fuck" (featuring Tha Dogg Pound ) - включений в саундтрек до фільму Poetic Justice .
  • "Poor Young Dave" (featuring Snoop Doggy Dogg) - випущений в 2009 році на Chronic Re-Lit і From the Vault .
  • "Die Muthafucka Die" - сольний трек Dr. Dre, пізніше ремікшований для збірки Suge Knight Represents: Chronic 2000, за участю Top Dogg, ремікс був випущений у 2016 році.
  • Smoke On - сольний трек Snoop Doggy Dogg, пізніше включений в The Chronic Re-Lit і From the Vault .
  • "OG to BG" (featuring Snoop Doggy Dogg) - ремікшована версія за участю Soopafly, з'явилася на збірнику Suge Knight Represents: Chronic 2000 . Оригінальна пісня була опублікована в інтернеті у 2016 році.

Учасники запису

  • Dr. Dre — вокал, синтезатори, музичнийй продюсер, програмування ударних, зведення
  • Snoop Doggy Dogg — вокал
  • Lady of Rage — вокал
  • Warren G — вокал
  • The D.O.C. — співавтор
  • RBX — вокал
  • Nate Dogg — вокал
  • Dat Nigga Daz — вокал, програмування ударних
  • Kurupt — вокал
  • Colin Wolfe — бас-гітара, бас-клавішні, співавтор
  • Джастин Рейнхардт — клавішні
  • Катисс Бакингем — флейта, саксофон
  • Эрик «The Drunk» Бордерс — гітара
  • Крис Клэрмонт — гітара
  • Грег «Gregski» Роял — зведення
  • Крис «The Glove» Тейлор — зведення
  • Вилли Уилл — зведення
  • Бен Батлер — продюсер
  • Suge Knight — виконавчий продюсер

Чарти

Щотижневі чарти

Чарт (1993) Найвища позиція
Австралія Австралія Australian Albums (ARIA)[58] 91[59]
Велика Британія Велика Британія UK Albums (OCC)[60] 43
Німеччина Німеччина German Albums (Offizielle Top 100)[61] 74
Ірландія Ірландія Irish Albums (IRMA)[62] 48
Швеція Швеція Swedish Albums (Sverigetopplistan)[63] 35
США США Billboard 200[64] 3
США США Top R&B/Hip-Hop Albums (Billboard)[65] 1

Підсумкові річні чарти (альбом)

Чарт (1993) Позиція
США Top Billboard 200 Albums (Billboard) [66] 6
СШАTop R&B/Hip-Hop Albums (Billboard) [67] 2

Сертифікація

Альбом

Регіон Сертифікація Продажі
Велика Британія (BPI)[69] Золотий 260,814[68]
США (RIAA)[70] 3× Платиновий 3 000 000^

*продажі, що базуються лише на сертифікаціях
^відвантаження, що базуються лише на сертифікаціях

Сингли

Регіон Сертифікація Продажі
США (RIAA)[71]
«Nuthin’ But a “G” Thang» 		Платиновий 1 000 000^
США (RIAA)[72]
«Dre Day» 		Золотий 500 000^

*продажі, що базуються лише на сертифікаціях
^відвантаження, що базуються лише на сертифікаціях



Нагороди та номінації

Нагорода Рік Номінована робота Категорія Результат
<i id="mwA_Y">Billboard</i> Music Awards [1] 1993 Dr. Dre #1 R&B Artist (R&B-виконавець року) Перемога
Dr. Dre #1 R&B Albums Artist (Виконавець року з R&B-альбомом) Перемога
Dr. Dre #1 Debut Artist (Дебютний виконавець року) Перемога
American Music Awards [2] 1994 Dr. Dre «Улюблений реп/хіп-хоп артист» Перемога
Dr. Dre «Улюблений новий реп/хіп-хоп артист» Перемога
MTV Video Music Awards [3] [4] 1993 « Nuthin' But a “G” Thang » Найкраще реп-відео Номінація
1994 « Let Me Ride » Найкраще реп-відео Номінація
Grammy Awards [5] [6] 1994 "Nuthin' But a "G" Thang" Найкраще реп-виконання дуетом чи групою Номінація
Let Me Ride Найкраще сольне реп-виконання Перемога
Soul Train Music Awards [7] 1994 "Nuthin' But a "G" Thang" Найкраще музичне відео Номінація
"Nuthin' But a "G" Thang" Найкращий R&B Single - чоловічий Номінація
The Source Hip-Hop Music Awards [8] 1994 Dr. Dre Артист року, соло Перемога
Dr. Dre Продюсер року Перемога
The Chronic Альбом року Перемога

Примітки

  1. ↑ а б в Huey, Steve. The Chronic – Dr. Dre. AllMusic. Архів оригіналу за 7 листопада 2015. Процитовано 12 серпня 2009.
  2. ↑ Nuthin' But a "G" Thang - Dr. Dre | Songs, Reviews, Credits | AllMusic
  3. ↑ Smith, Chris. 101 Albums That Changed Popular Music. — Oxford University Press, 2009. — С. 221. — ISBN 9780195373714.
  4. ↑ Dr. Dre: Billboard 200. billboard.com. Процитовано 15 грудня 2019.
  5. ↑ Dr. Dre: Top R&B/Hip-Hop Albums. billboard.com. Процитовано 15 грудня 2019.
  6. ↑ а б Caulfield, Keith (10 липня 2015). Billboard 200 Chart Moves: Dr. Dre's 'Chronic' Returns After Over 20 Years. Billboard. Prometheus Global Media. Архів оригіналу за 12 липня 2015. Процитовано 11 липня 2015.
  7. ↑ Album Sales: Dr. Dre’s “The Chronic” Moved 6K Last Week; Total Now 5.7 Million (by Brian Cantor) (July 11, 2015). headlineplanet.com. Процитовано 20 грудня 2019.
  8. ↑ Dr. Dre - Grammy. grammy.com. Процитовано 20 грудня 2019.
  9. ↑ 500 Greatest Albums of All Time. rollingstone.com. Процитовано 15 грудня 2019.
  10. ↑ а б в Stephen Thomas Erlewine. [http://www.allmusic.com/artist/dr-dre-mn0000805274/biography(англ.) Dr. Dre > Biography]. Allmusic. Accessed December 19, 2019.
  11. ↑ Ethan Brown, (2005). Straight Outta Hollis, Queens Reigns Supreme: Fat Cat, 50 Cent, and the Rise of the Hip Hop Hustler. Anchor. ISBN 1-4000-9523-9. "[Unlike] popular hip-hop producers like the Bomb Squad, Dre instead utilized a single sample to drive a song."
  12. ↑ а б Jon Pareles (November 14, 1999). Music; Still Tough, Still Authentic. Still Relevant?. The New York Times. Accessed March 18, 2008.
  13. ↑ а б Jon Pareles (July 11, 2000). Rap Review; Four Hours Of Swagger From Dr. Dre And Friends. The New York Times. Accessed March 18, 2008.
  14. ↑ Stephen Thomas Erlewine. [http://www.allmusic.com/artist/p10/biography(англ.) Beastie Boys > Biography]. Allmusic. Accessed December 20, 2019.
  15. ↑ Stephen Thomas Erlewine. [http://www.allmusic.com/artist/p86/biography(англ.) Public Enemy > Biography]. Allmusic. Accessed December 20, 2019.
  16. ↑ Andy Kellman. [http://www.allmusic.com/artist/p140096/biography(англ.) X Clan Biography]. Allmusic. Accessed April 6, 2008.
  17. ↑ а б в Steve Huey. [http://www.allmusic.com/song/t2554540(англ.) "Fuck Wit Dre Day" Review]. Allmusic. Accessed December 20, 2019.
  18. ↑ а б в Steve Huey. [http://www.allmusic.com/song/t2554543(англ.) "Nuthin' But a "G" Thang" Review]. Allmusic. Accessed December 20, 2019.
  19. ↑ Stephen Thomas Erlewine. [http://www.allmusic.com/artist/p41625/biography(англ.) Snoop Dogg > Biography]. Allmusic. Accessed December 20, 2019.
  20. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою NYTimes-SnoopDogg не вказано текст
  21. ↑ а б в [http://www.allmusic.com/album/r70573/charts-awards/billboard-single(англ.) The Chronic – Billboard Singles]. Allmusic. Accessed March 6, 2008.
  22. ↑ Acclaimed Music. Acclaimed Music. Архів оригіналу за 8 березня 2017. Процитовано 26 червня 2014.
  23. ↑ The Greatest | Show Cast, Episodes, Guides, Trailers, Web Exclusives, Previews. VH1.com. Архів оригіналу за 7 квітня 2013. Процитовано 28 вересня 2011.
  24. ↑ а б в Tyrangiel, Josh. The All-Time 100 Albums: The Chronic // Time : magazine. — New York, 2006. — . — 11. Архівовано з джерела 21 жовтня 2011. Процитовано 2008-03-04.
  25. ↑ Pappademas, Alex. Dr. Dre: The Chronic : [арх. 2 вересня 2009] : [англ.] // Blender : magazine. — New York : Alpha Media Group.
  26. ↑ Larkin, Colin[en]. {{{Заголовок}}}. — ISBN 978-0-85712-595-8.
  27. ↑ Dr. Dre: The Chronic : [англ.] // Entertainment Weekly : magazine. — New York, 1993. — 8 January. — С. 54.
  28. ↑ Gold, Jonathan (27 грудня 1992). The Rap's Flat, But Ya Can't Beat the Beat. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 14 серпня 2009. Процитовано 12 серпня 2009. {{cite news}}: Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  29. ↑ Pearce, Sheldon (15 грудня 2019). Dr. Dre: The Chronic. Pitchfork. Процитовано 15 грудня 2019.
  30. ↑ Nelson, Havelock. The Chronic : [арх. 21 червня 2008] : [англ.] // Rolling Stone : magazine. — New York, 1993. — 18 March.
  31. ↑ Sinagra, Laura. {{{Заголовок}}}. — ISBN 0-7432-0169-8.
  32. ↑ Gundersen, Edna (2 березня 1993). Jesus Jones shows 'Perverse' grace. USA Today. McLean. с. 04.D. Архів оригіналу за 10 лютого 2013. Процитовано 12 серпня 2009. {{cite news}}: Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  33. ↑ а б Christgau, Robert (1 березня 1994). Consumer Guide. The Village Voice. New York. Архів оригіналу за 14 грудня 2012. Процитовано 15 квітня 2013.
  34. ↑ The Mind Squad (Matty C). Dr. Dre: The Chronic // The Source : magazine. — New York, 1993. — No. 41 (2). — P. 55. Архівовано з джерела 4 липня 2010.
  35. ↑ Kot, Greg (14 січня 1993). Dr. Dre: The Chronic (Interscope). Chicago Tribune. Архів оригіналу за 17 квітня 2013. Процитовано 15 квітня 2013.
  36. ↑ Christgau, Robert (12 липня 1994). Methods of Escape: Ahmad and Warren G. The Village Voice. New York. Архів оригіналу за 16 серпня 2013. Процитовано 5 липня 2013.
  37. ↑ Christgau, Robert (23 листопада 1993). Turkey Shoot. The Village Voice. New York. Архів оригіналу за 15 серпня 2013. Процитовано 5 липня 2013.
  38. ↑ а б Higginbotham, Adam. Dr. Dre: The Chronic // Select[en] : magazine. — London : EMAP Metro[en], 1993. — No. 34 (4). — P. 74.
  39. ↑ Winning, Brolin. About Dr. Dre. Rhapsody. Архів оригіналу за 6 листопада 2009. Процитовано 9 березня 2008.
  40. ↑ а б 500 Greatest Albums of All Time — 138: Dr. Dre, 'The Chronic' // Rolling Stone : magazine. — New York, 2012. — . — 5. Архівовано з джерела 22 жовтня 2012. Процитовано 2014-05-18.
  41. ↑ none // Hip Hop Connection[en] : magazine. — London, 1994. — 7.
  42. ↑ Group, Vibe Media. The Vibe 100 // Vibe : magazine. — New York : Spin Media, 1999. — Vol. 7, no. 10 (12). — P. 164. Процитовано 2017-04-07.
  43. ↑ Group, Vibe Media. Perfect 10 // Vibe : magazine. — New York : Spin Media, 2002. — Vol. 10, no. 6 (6). — P. 108—109. Процитовано 2017-04-07.
  44. ↑ Smith, R. J. Dr. Dre: The Chronic // Spin : magazine. — New York : Spin Media, 1999. — Vol. 15, no. 9 (9). — P. 122. Процитовано 2017-04-07.
  45. ↑ Ganz, Caryn. Dr. Dre: The Chronic // Spin : magazine. — New York : Spin Media, 2005. — Vol. 21, no. 7 (7). — P. 81. Процитовано 2017-04-07.
  46. ↑ The Greatest Hip-Hop Albums Of All Time: Dr. Dre – The Chronic. MTV Networks. Архів оригіналу за 1 травня 2008. Процитовано 4 березня 2008.
  47. ↑ Dr. Dre: The Chronic // XXL : magazine. — New York, 2007. — 12.
  48. ↑ J-23 (27 травня 2008). Death Of a Dynasty. HipHopDX. Архів оригіналу за 1 червня 2008. Процитовано 18 травня 2014.
  49. ↑ 1001 Albums You Must Hear Before You Die: Revised and Updated Edition / Dimery, Robert. — Universe●, 2010. — ISBN 978-0-7893-2074-2.
  50. ↑ [http://www.allmusic.com/artist/p26119/charts-awards(англ.) Dr. Dre – Discography, Charts and Awards]. Allmusic. Accessed March 4, 2008.
  51. ↑ Williams, Justin A. Dr. Dre [Young, Andre Romelle] // The Grove Dictionary of American Music, 2nd Edition. — 2012. — 3 November. Процитовано 2016-02-16.
  52. ↑ [http://www.allmusic.com/album/r70573/charts-awards/billboard-single(англ.) Billboard Singles: The Chronic]. Allmusic. Retrieved on 2009-08-12.
  53. ↑ Duff, S.L. Dr. Dre Reviews. Yahoo! Music. Yahoo!. Архів оригіналу за 8 вересня 2012. Процитовано 8 вересня 2012.
  54. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою RapCentral не вказано текст
  55. ↑ Christgau, Robert. The Great Lil Wayne Debate // Blender : magazine. — Alpha Media Group, 2008. — . — 6. Архівовано з джерела 14 лютого 2013. Процитовано 2013-07-05.
  56. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою credits не вказано текст
  57. ↑ Images for Dr. Dre - The Chronic. www.discogs.com. Процитовано 6 травня 2018.
  58. ↑ «Dr. Dre — The Chronic» (англійською). Australiancharts.com. Hung Medien.
  59. ↑ Ryan, Gavin (12 вересня 2015). ARIA Albums: Troye Sivan 'Wild' EP Debuts At No 1. Noise11. Архів оригіналу за 12 вересня 2015. Процитовано 12 вересня 2015.
  60. ↑ «Dr Dre | Artist | Official Charts» (англійською). UK Albums Chart. The Official Charts Company.
  61. ↑ "Offiziellecharts.de – Dr. Dre – The Chronic" (in German). GfK Entertainment Charts. Retrieved 2019-12-15.
  62. ↑ «GFK Chart-Track» (англійською). Chart-Track.co.uk. GFK Chart-Track. IRMA.
  63. ↑ «Dr. Dre — The Chronic» (англійською). Swedishcharts.com. Hung Medien.
  64. ↑ "dr-dre Chart History (Billboard 200)". Billboard.
  65. ↑ «Введена хибна назва dr-dre/dr-dre/chart?f=333 dr-dre Album & Song Chart History» Billboard Top R&B/Hip Hop Albums for dr-dre. Prometheus Global Media.
  66. ↑ Top Billboard 200 Albums – Year-End 1993 – Billboard Magazine (30 декабря 1993 года). billboard.com. Процитовано 15 грудня 2019.
  67. ↑ Top R&B/Hip-Hop Albums – Year-End 1993 – Billboard Magazine (30 декабря 1993 года). billboard.com. Процитовано 15 грудня 2019.
  68. ↑ Jones, Alan (14 серпня 2015). Official Charts Analysis: Dr. Dre tops UK Albums Chart with non-physical release. Music Week. Intent Media. Архів оригіналу за 19 серпня 2017. Процитовано 15 грудня 2019.
  69. ↑ British album certifications – Dr. Dre – The Chronic (Англійська) . Британська асоціація виробників фонограм (BPI). Виберіть albums у полі Format. Виберіть Золотий у полі Certification. Введіть The Chronic у полі "Search BPI Awards" та потім натисніть Enter.
  70. ↑ American album certifications – Dr. Dre – The Chronic (Англійська) . Американська асоціація компаній звукозапису (RIAA).
  71. ↑ American single certifications – Dr. Dre – Nuthin' But A 'G' Thang (Англійська) . Американська асоціація компаній звукозапису (RIAA).
  72. ↑ American single certifications – Dr. Dre – Dre Day (Англійська) . Американська асоціація компаній звукозапису (RIAA).

Список літератури

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=The_Chronic&oldid=34721584