Галіна Марія Семенівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марія Галина Семенівна
Мария Галина
Народилася 10 листопада 1958(1958-11-10) (65 років)
Твер, РРФСР, СРСР[1]
Країна  СРСР
 Росія
Місце проживання Одеса
Діяльність письменниця, критик, перекладач
Сфера роботи літературна діяльністьd[2], проза[2], поезія[2], літературна критика[2], перекладацтво[d][2], переклади з англійськоїd[2], переклади з українськоїd[2] і гідробіологія[2]
Alma mater ОНУ ім. І. І. Мечникова
Заклад Берґенський університет
Жанр поезія, проза, наукова фантастика, фентезі, літературна критика
Членство Спілка письменників Москвиd
Нагороди
CMNS: Галіна Марія Семенівна у Вікісховищі

Га́ліна Марія Семенівна (нар. 10 листопада 1958, Калінін) — російська письменниця, критик, перекладач українського походження. Кандидат біологічних наук. Член російського й українського відділень ПЕН-клубу.

Життєпис

Народилася 10 листопада 1958 року в Калініні (нині Твер). До 1968 року жила в Києві, потім в Одесі. Закінчила біологічний факультет Одеського університету та аспірантуру за спеціальністю «гідробіологія, іхтіологія». У короткій автобіографічній передмові до роману «Прощай, мій янголе» (ISBN 5-17-014318-4) написала, що вважає себе одеситкою.

З 1987 року мешкає в Москві. Працювала в НДІ гідробіології, в 1994 році за контрактом — у Бергенському університеті (Норвегія), де займалася проблемами довкілля і дослідженням популяцій лососевих риб. З 1995 року полишила науку, цілковито присвятивши себе літературі.

Перші вірші опубліковані в одеській багатотиражній газеті «Антарктика»; дебютна публікація в центральній пресі — в журналі «Юність[ru]» у 1990 році. В 1997 році, під псевдонімом Максим Голіцин, опублікувала свій перший фантастичний роман «Час переможених». У 2002—2003 роках — три книги фантастичної прози під своїм ім'ям: «Покривало для Аваддона», «Прощай, мій янголе» і «Вовча зоря». Повість «Покривало для Аваддона» увійшла в шорт-лист премії ім. Аполлона Григор'єва, що вручається Академією російської словесності[ru][3].

Марія Галіна написала багато статей, що публікувалися в «Літературній газеті» (де працювала з 1998 по 2001, вела колонку фантастики і поетичну рубрику «Поезія non-stop»), журналах «Новый мир», «Знамя». Також співпрацювала з журналами «Если», «Наднова фантастика», «Питання літератури[ru]», «Реальність фантастики», «ExLibris» та «Известия» і т. д. На початку двохтисячних співпрацювала з видавництвом «Форум» — як редактор-упорядник серії інтелектуальної фантастики «Інша сторона», також кілька років була головним редактором книжкового дайджесту «Бібліо-Глобус[ru]». Неодноразово входила до складу журі жанрових премій, зокрема, експертної ради премії «Велика книга» і журі літературної премії «Дебют» (2007)[4]. Як критик відома, здебільшого, публікаціями, що присвячені фантастиці та поезії. Нині — редактор відділу критики та публіцистики журналу «Новый мир», ведуча рубрики «Фантастика/Футурологія» (до 2015 року), з 2015 року ведуча рубрики «Hyperfiction».

Перекладала російською прозу англомовних авторів, в тому числі Стівена Кінга, Джек Венса, Едвіна Табба[en], Клайва Баркера, Пітера Страуба●, а також вірші сучасних українських і британських поетів.

Проза Марії Галіної перекладена на італійську, англійську, польську і українську мови, вірші — англійська, словацька, словенська, угорська, українська, латинська та ін.

Бібліографія

Поезія

  • Бачу світло: Вірші. — Одеса: Котовська міська друкарня, 1993.
  • Сигнальний вогонь: Вірші. — М.: СПМ, 1994.
  • Неземля: Вірші. — М: Журнал поезії «Аріон», 2005.
  • На двох ногах: Четверта книга віршів. — М.: АРГО-РИЗИК, Книжковий огляд, 2009.
  • Листи водяних дівчаток. — N. Y.: Ailuros Publishing, 2012.
  • Все про Лізу. — М.: Час, 2013.

Проза

  • Час переможених: Роман. — М: ЕКСМО-Прес, 1997 (під псевдонімом Максим Голіцин).
  • Гладіатори ночі: Роман. — М: ЕКСМО, 1997 (під псевдонімом Максим Голіцин).
  • Всі джерела безодні: Роман. — М: ЕКСМО-Прес, 1999 (під псевдонімом Максим Голіцин).
  • Покривало для Аваддона: Повісті. — М.: Текст, 2002.
  • Прощай, мій янгол: Повісті. — М: АСТ, 2002.
  • Вовча зоря: Роман. — М.: Махаон, 2003; М.: АСТ, 2015.
  • Дивляться з темряви. Хроніки Леонарда Калганова, етнографа: Роман. — М: Ексмо, 2004 (під псевдонімом Максим Голіцин).
  • Гіві і Шендерович: Роман. — М.: Мости культури; Єрусалим: Гешарим, 2004.
  • Хом'ячки в Егладорі: Роман. — М: Форум, 2006.
  • Берег вночі: Повісті та оповідання. — М: Форум, 2007.
  • Мала Глуша: Роман. — М: Ексмо, 2009.
  • Червоні вовки, червоні гуси: Повісті та оповідання. — М: Ексмо, 2010.
  • Капустянки: Роман[5]. — М: Эксмо, 2011.
  • Курячий Бог: Повісті та оповідання. — М: АСТ, 2013.
  • Автохтони: Роман. — М: АСТ, 2015, 2016.

Нехудожня проза

  • Я пізнаю світ: Скарби Землі. — М: АСТ, Астрель, 2001, 2004, 2007 (під псевдонімом М. С. Голіцин).
  • 1000 запитань про життя тварин. — М: АСТ, Астрель, 2002 (у співавт. з М. Корніловою).
  • Континенти. — М.: Олма Медіа Груп, 2008 (у співавт. з М. Корніловою).
  • Моря і океани. — М.: Олма Медіа Груп, 2008.
  • Риби. — М.: Олма Медіа Груп, 2008.
  • Фантастика очима біолога. — Липецьк: Крот, 2008.
  • Не тільки про фантастику. — Іваново: Фаворит, 2013.
  • Hyperfiction. — СПб: АураИнфо, Группа МИД, 2018.

Нагороди

  • 2003 — «Срібний кадуцей» «Зоряного мосту» за критичні статті та рецензії.
  • 2004 — Диплом журналу «Если» (приз читацьких симпатій) за статтю «У пошуках дива» (співавтор Віталій Каплан[ru]).
  • 2005 — Диплом журналу «Если» за статтю «Неіснуючі істоти».
  • 2005 — «Портал» за роман «Гіві і Шендерович».
  • 2006 — «Anthologia» та «Московський рахунок[ru]» за книгу віршів «Неземля»[6].
  • 2007 — «Мармуровий фавн» за оповідання «Спрути».
  • 2008 — «Бронзовий равлик» за оповідання «Поводир».
  • 2008 — «Мармуровий фавн» за повість «Історія другого брата».
  • 2009 — «Срібний кадуцей» «Зоряного моста» за роман «Мала Глуша».
  • 2009 — «Золотий Роскон» за статтю «Прощання з невинністю».
  • 2009 — «Мала Філігрань» за оповідання «Контрабандисти».
  • 2009 — «Портал» і «Мармуровий фавн» за оповідання «В плавнях».
  • 2009 — «Мармуровий фавн» за повість «Мала Глуша» (друга частина однойменного роману).
  • 2010 — «Портал», Книга року за версією «Фантлабу» і «Мармуровий фавн» за роман «Мала Глуша».
  • 2011 — «Бронзовий равлик» за оповідання «Ласкаво просимо в прекрасну країну!».
  • 2011 — «Мармуровий фавн» за оповідання «Підземне море».
  • 2011 — «Великий Зилант[ru]» за роман «Хом'ячки в Егладорі».
  • 2012 — «Мандрівник» в номінації «Незвичайна ідея», «Філігрань», другий приз читацьких симпатій «Великої книги», Книга року за версією «Фантлабу» і «Мармуровий фавн» за роман «Капустянки».
  • 2012 — «Портал» за статтю «В кінці було слово».
  • 2013 — «Портал» за повість «Курячий бог».
  • 2013 — «Портал» за оповідання «Ригель».
  • 2014 — Stalker (Естонія) за краще перекладене оповідання («На плавнях»)
  • 2014 — «Московський рахунок» за роман у віршах «Все про Лізу»
  • 2016 — Шортлист премії Нори Галь за «Кращий короткий переклад з англійської на російську» книги «Залізна людина» (Тед Г'юз)
  • 2016 — «Філігрань» за роман «Автохтони».
  • 2018 — Міжнародна літературна премія імені А. і Б. Стругацьких за цикл статей «Hyperfiction».
  • 2019 — «Неистовый Виссарион» за книгу «Hyperfiction».

Примітки

  1. ↑ http://www.litkarta.ru/dossier/obychny-chelovek-interesnei/
  2. ↑ а б в г д е ж и Czech National Authority Database
  3. ↑ Літературний Аваддон як ангел преміальної безодні, «Літературна Росія» № 8 (25.02.2011)
  4. ↑ Журі премії «Дебют» > Марія Галина. Архів оригіналу за 29 вересня 2011. Процитовано 9 лютого 2018.
  5. ↑ Николай Калиниченко. Медведки // Если : журнал. — Москва : Любимая книга, 2011. — № 12. — С. 251. — ISSN 1680-645X.
  6. ↑ Паломництво в Аїд (про поезію Марії Галіної), Олена Погоріла, «Аріон» 2010, № 2

Посилання

Література та бібліографія
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Галіна_Марія_Семенівна&oldid=34503920