Мати городам руським
Ма́ти міст ру́ських (мати городі́в руських) — перифраз з давньоруської літератури, який використовується для позначення Києва. Найбільш відомий за фрагментом статті 882 року Повісті врем'яних літ:
Въ лѣто 6390 … [и] сѣде Ѡлегъ кнѧжа въ Києвѣ . и реч Ѡлегъ се буди мт҃и градомъ рускими. [1]
У РІК 6390 [882]... І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городам руським». [2]
Крім цього, зустрічається в ряді творів, таких як:[3]
- «Слово на оновлення Десятинної церкви» (сер. XII століття): «славному і чесному граду нашому і великої митрополії ж, матері містам».
- Стихира служби св. Володимиру: «славнодержавний Володимире на висоті столу сидячи матері містам богоспасенного Києва».
- Служба на пам'ять освячення в 1051/1053 у церкві святого Георгія в Києві, 26 листопада: «від першопрестольного матері містам, Богом порятунку Києва».
Семантика фрази
На думку Д. С. Ліхачова, вираз «мати міст» є калькою із грецької «метрополія» (від грец. μήτηρ — мати і грец. πόλις — місто), тобто цей фрагмент — оголошений Олегом при закнязюванні у Києві «матері міст руських» — був проголошенням Києва столицею його володінь. Оскільки слово «Київ» — він, чоловічого роду.
Історичний контекст
Грецьке походження фрази породило гіпотезу про наявність у розпорядженні автора Повісті врем'яних літ візантійських письмових джерел про правління князя Олега. Згідно з іншою версією, поява фрази обумовлено політичними поглядами укладачів Повісті врем'яних літ. Літопис складалася в Києво-Печерській лаврі у 2-му десятилітті XII століття, за часів кризи Київської Русі і, в силу цього, характеризується героїзацією політично єдиної держави в епоху перших руських князів і його протиставленням сучасності. У цей же час Візантія являла собою блискучий приклад успіху централізації — прихід до влади (1081) Олексія I Комніна поклав кінець смути 1056—1081 років і став початком так званого «Комнінского Відродження». Подібність ситуації, з якої вийшла Візантія, зі становищем, в якому перебувала Русь, і продиктувало заклик до політичного єдності під верховенством Київського престолу — метрополії, «матері міст», яка повинна стояти над князівськими столами, подібно до того, як Константинополь стояв над провінціями і Дієцезіями Візантійської імперії, об'єднуючи їх.
«Міста руські»
Позначення Київа «матір'ю міст руських» може бути пояснено і з поняття «міста руські». «Місто» як населений пункт відігравав особливу роль в етнічному та політичному становленні Київської Русі.
Поняття «міста руські» склалося в IX-X століттях. Літопис говорить про роздачу міст Рюриком своїм воїнам: Полоцьк, Ростов, Білоозеро, Муром. «Міста руські» згадуються в Повісті врем'яних літ під 907 роком: Київ, Чернігів, Переяслав, Полоцьк, Ростов, Любеч та інші. «За цими містам сидять великі князі, підвладні Олегу». Роздавали міста Святослав Ігоревич і Володимир I Святославич. Серед міст була певна ієрархія, в якій Київ займав перше місце, так як був місцем перебування великого князя.
Арабський автор Ібн-Хаукаль (X століття) перераховує групи русів та головні міста, які існували, як вважають історики, ще в IX столітті, до того, як Олег зробив Київ столицею: «І русів три групи. Група, найближча до Булгара, і цар у місті, званому Куйаба, і він більший від Булгара. І група верхня з них, яку називають ас-Славійа, і цар їхній у місті Сала, і група їхня, звана ал-Арсанійа, і цар їхній сидить в Арсі, місті їхньому». Ібн Фадлан, що бачив русів у 922 році, стверджував, що їхній цар живе у «високому замку», що трактується деякими істориками як згадка про Вишгород, який був подарований Ігорем Рюриковичем своїй дружині княгині Ользі і був резиденцією київського князя.
Імператор Костянтин Багрянородний (X століття) пише: «Надходять із зовнішньої Русі в Константинополь човни є одні з Немогарда, в якому сидів Сфендослав, син Інгора, архонта Русі, а інші з фортеці Мілініскі, з Теліуци, Чернігога і з Вусеграда. Отже, всі вони спускаються річкою Дніпро і сходяться у фортеці Кіоава».
Скандинави називали Русь «країною міст» (Гардарик). Скандинавська назва Garđar (Гарди, множина від Garđr , вперше згадано в X столітті), має загальну індоєвропейську основу з старослов'янським город / градь. В однині корінь входить в такі назви як Hólmgarđr (Новгород), Kænugarðr (Київ) і Miklagarðr (Константинополь). Скандинавські джерела перераховують «головні міста» або окремі володіння (ríki) в Гардаріку, список яких відносять до X-XI століть: Hólmgarðr (Новгород), Aldeigjuborg (Ладога), Kænugarðr (Київ), Pallteskja (Полоцьк), Smaleskia (Смоленськ), Súrdalar (Суздаль), Móramar (Муром), Rostofa (Ростов), Sýrnes (Чернігів?), Gaðar(?), Álaborg (Алаборг, на Ладозькому озері), Danparstaðir (Дніпровський місто?). Всі ці володіння у сазі про Одду Стрілу підпорядковувалися конунгу Хольмгарда, а «Пасмо про Еймунд», що розповідає про події 1015—1019 років віддає першість Києву: «Буріцлейф тримає Кенугард, і це найкраще князівство у всьому Гардарику».
Примітки
- ↑ Літо 6390 (882) — Лаврентіївський літопис. Сайт «Ізборник».
- ↑ Літопис руський. Повість минулих літ. Роки 852–912. (За Іпатським списком; переклад Л. Є. Махновця). Сайт «Ізборник».
- ↑ Чи була столиця в Стародавній Русі? Деякі порівняльно-історичні та термінологічні спостереження // Назаренко А. В. Давня Русь і слов'яни. — С. 105.
Див. також
Література
- Назаренко А. В. Была ли столица в Древней Руси? Некоторые сравнительно-исторические и терминологические наблюдения // Назаренко А. В. Древняя Русь и славяне.- С.103-112.
- Повесть Временных Лет в переводе Д. С. Лихачёва
- «Повесть временных лет». Великое наследие. Классические произведения литературы Древней Руси. // Лихачев Д. С. Великое наследие. В Лихачев Д. С. Избранные работы в трех томах. Том 2. — Л.: Худож. лит., 1987. — С. 3-342.
- А. А. Васильев. История Византийской империи, т.1 (Время до крестовых походов), гл. 6, § 10 Смутное время (1056–1081)