Святослав Ігорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Святослав Ігорович
Святослав Ігорович
Святослав Ігорович
княжий знак
Великий князь київський
945 — 972
Регент: Ольга (945 — 964)
Попередник: Ігор Старий
Наступник: Ярополк Святославич
 
Рід занять: дипломат і політик
Народження: невідомо[1]
Київ, Русь
Смерть: березень 972
Микільське-на-Дніпрі
Віросповідання: Язичництво
Династія: Рюриковичі
Батько: Ігор Старий
Мати: Ольга
Дружина: Предслава
Діти: Ярополк, Олег, Володимир

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Святосла́в І́горович (ймовірно, близько 938[2] — березень 972) — руський князь-варяг із династії Рюриковичів. Великий князь київський (945972). Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945964)[3]. Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). У 965968 роках розгромив Хозарський каганат[3]. 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів[3]. Відігнавши їх, посадив своїх синів намісниками на Русі — Ярополка в Києві; Олега в Овручі, Володимира в Новгороді[3]. 969 року вирушив у другий похід на Болгарію[3][4]. 971 року був обложений у болгарському місті Доростолі, змушений повернутися на Русь. На зворотному шляху загинув у засідці на Дніпрі, яку влаштував печенізький хан Куря[3]. Також — Святосла́в Хоро́брий. У західній традиції — Святосла́в І.

Біографія

Молоді роки

Володіння Святослава станом на 970 рік

Святослав був єдиним сином київського князя Ігоря та його дружини Ольги[3].

Дата народження Святослава невідома: Леонтій Войтович припускає, що бл. 938 р. (за Теофілом Кострубою — бл. 934 р., за Михайлом Брайчевським — близько 935 р., за Г. Литавріним — бл. 939—940 рр., за Василем Татищевим — 920 р. (суперечить Льву Диякону), за Г. Філістом — 919 р., за А. Новосильцевою — 920 р., за Петром Толочком — 930—932 рр., за Миколою Карамзіним — 933 р.[1]

Упорядники Никонівського зведення по суті визнали, що не знають дати народження князя: «и остался у него сын Цветославль мал зело, а воєвода у него Свентелд» (120, с.28)[1].

Як зазнають літописи, у 946 р. Святослав уже сидів на коні й, навіть, пробував метнути списа, йому було тоді не менше 6—8 років[1].

Волзькі походи

У 964-966 роках дружини Святослава воюють на Оці і середній Волзі, підкорюють в'ятичів і завдають удару могутньому Хозарському каганату. Святослав взяв штурмом потужну хозарську фортецю Саркел, яка містилася на перешийку Дона та Волги. Слідом княжий десант направився в землі ясів і касогів.

Приєднання в'ятичів

У 964 році князь Святослав Ігорович здійснив свій перший похід на землі слов'янського племені в'ятичів, які платили данину хозарам. В'ятичі заселяли лісисте межиріччя Оки і Волги. Пробувши в них усю зиму, Святослав домігся свого: вони перестали платити данину хозарам і підкорилися Києву. Саме цим часом, у зв'язку з наступним походом супроти хозар, датується його легендарний вислів Іду на ви![5].

Розорення Хозарії

Докладніше: Битва з хозарами

За Повістю врем'яних літ 965 року Святослав здійснив похід на Хозарський каганат. Жодного іншого джерела, яке б говорило про те, що Святослав ходив на хозарів нема. Мусульманські джерела X ст. підтверджують похід русів на Хозарський каганат, але імені ватажка не називають і датують його 969 роком, коли Святослав був на Дунаї. На думку сучасного історика Олексія Толочка, Святослав, найімовірніше, не має жодного відношення до цього походу русів, і здійснювали його не київські руси, а волзькі[6].

Перемога над ясами та касогами

За різними джерелами руси після Каганату пішли на Північний Кавказ, Саркел та Тмуторокань. Однак, як відзначають сучасні історики, автор «Повісті врем'яних літ» нічого не знав про дії Святослава в Поволжі та Дагестані, а Ібн-Хаукаль, в свою чергу, не знав про похід русів на Саркел, Тмуторокань, аланів і касогів[7][8].

Перша болгарська війна

Підготовка походу на Візантію

Мініатюра з Ватиканського манускрипта XIV століття (хроніка XII століття Константина Манассія). Зверху зображено завоювання Святославом Болгарії, знизу — похід Іоанна Цимісхія на Доростол

Цього разу князь задумав почати велику війну проти Візантійськоі імперіі. Але спочатку здійснив похід на грецьке місто Херсонес, що закривало шлях руським купцям у Чорне море, яке за тих часів дістало назву Руського моря, «бо ним тільки Русь плаває». Військові приготування у Києві не стали секретом ні для жителів Херсонеса, ні для Константинополя. Візантійський імператор Никифор II Фока вирішив відкупитися від войовничих русинів. Він послав до князя Святослава знатного херсонесця патрикія Калокіра з величезними дарами — 15 кентинаріями золота.

Метою дипломатичної місії Калокіра було перенацілення руського війська на дунайські береги, тобто на Болгарське царство. Його цар Сімеон, колишній бранець імператора, успішно воював з Візантією. Однак раптова смерть не дозволила йому довершити розгром ненависної йому імперіі. Хоч новий болгарський цар Петро Короткий не становив серйозноі загрози Константинополю, там все ж вирішили позбутися можливого супротивника силами русинів.

Плани сторін

Однак, у князя Святослава були власні плани. Він вирішив розсунути кордони Русі, зробити Болгарію союзницею у майбутній війні з Візантією і задумав навіть перенести свою столицю з Києва на береги Дунаю за прикладом князя Олега, який перебрався у Київ з Новгорода.

Візантійський імператор Никифор ІІ Фока восторжествував, коли дізнався, що руський князь погодився був виступити у похід проти Болгарського царства. Один з найзнаменитіших в історії правителів Візантії, наймайстерніший дипломат свого часу вів зі Святославом потрійну гру:

  • по-перше, відводилася військова загроза вторгнення русинів у херсонеську фему, житницю Візантійськоі імперіі;
  • по-друге, він зіштовхував лобами у військовому протистоянні дві найнебезпечніші для Візантії країни — Київську Русь і Болгарське царство;
  • по-третє, нацьковував на знесилену у війні Русь кочівників-печенігів, щоб тим часом прибрати до своїх рук Болгарію, знесилену у війні з Руссю.

Завоювання Болгарії

У 967 році Святослав Ігорович рушив до берегів Дунаю. Військо русів було переважно піше, в далекий похід воно виступило на лодійній флотилії, що йшла Дніпром, а потім поблизу морських берегів. Своєї кінноти у князя було мало, але зате велику кінноту мали в своєму розпорядженні союзники — печеніги й угорські вожді. Чисельність війська Святослава під час його першого болгарського походу оцінюється у десять тисяч воїнів.

Човни без перешкод увійшли в гирло Дунаю і стали підніматися вгору за течією річки. Поява війська Святослава була несподіваною для болгар. Русини зійшли на дунайський берег поблизу Переяславця — Μικρᾶ Πρεσθλάβα. Болгарський історик Васил Н. Златарскі визначав місцезнаходження Переяславця на Дунаї в Добруджі, нижче за течією від румунського міста Чернавода. Торговий річковий порт Преславец придбав популярність і значення торгового центру лише в XI столітті, часу створення перших руських літописів. Перша ж битва з болгарським царським військом принесла перемогу руській зброї.

У Візантії швидко усвідомили свою помилку. Святослав влаштувався в місті Переяславці. За його виразом, там, у Переяславці на Дунаї, була «середина» його землі. Це місто повинно було стати столицею величезної слов'янської держави.

У сучасника Святослава арабського географа ібн-Хаукаля, є розповідь, що руси після розгрому Хозарського каганату здійснили великий похід до Візантії, а потім через Середземне море до іспанської Андалузії. Правда, хроніст не пояснює, військовий був це похід чи торговий; проте сама можливість такого походу свідчить про достатньо високий рівень розвитку вітчизняного флоту в державі князя Святослава.

Напад печенігів на Київ (968)

Великий князь Святослав, цілуючий матір і дітей своїх по поверненні з Дунаю в Київ. Іван Якимович Акімов. 1773 рік

У той час у Києві знаходилася старіюча княгиня Ольга, яка правила Руссю за сина, і троє синів Святослава. Навесні печеніги обложили Київ (це був перший набіг степових кочовиків на Київ) і стали спустошувати його околиці. Обложеним вдалося послати звістку про це в Переяславець.

Князь Святослав, здавалося, зробив неможливе. Він швидко зібрав своє військо, що стояло гарнізонами по болгарських фортецях, і стрімко рушив по Дунаю, Чорномор'ю і Дніпру до Києва. Печеніги не чекали такої швидкої появи київського князя на Русі — імператорські посланці запевняли їх у неможливості цього. Небезпека для печенігів була ще й у тому, що князь Святослав чудово знав тактику своїх нещодавніх союзників. Військо Святослава з тріумфом увійшло в Київ.

Державні реформи

У 969 році померла княгиня Ольга. Поховав її Святослав так, як вона й бажала — за християнським звичаєм, і дуже сумував за нею. Сам же Святослав залишався язичником до кінця свого життя[9].

Перед новим походом проти Візантії князь Святослав поділив свої землі між своїми синами — Ярополком (землі полян) — Київ, Олегом (землі древлян) та Володимиром (Новгород).

Друга болгарська війна

Передумови

Святослав на коні авторства Лансере (1886)

Наприкінці 969 року несподівано помер болгарський цар Петро Короткий. Візантійці поспішили звести на болгарський престол його сина Бориса. Той відразу ж оголосив про мир і союз з Візантійською імперією. Однак новий цар не отримав підтримки підданих: простий народ і більшість феодалів бажали підкорятися князю Святославу, який не зазіхав на їхні свободи і права.

Тим часом у Константинополі стався палацовий переворот, і Никифор ІІ Фока був убитий змовниками. Новим імператором став відомий полководець Іоанн I Цимісхій, який прославив своє ім'я перемогами в Малій Азії. Візантійці почали переговори зі Святославом, але той відразу відкинув їх головну вимогу — йти з Болгаріі на Русь він не збирався.

Тоді імператор Іоанн Цимісхий викликав з Константинополя найдосвідченіших полководців Візантії: Варда Скліра і переможця арабів патриція Петра. Він наказав їм готуватися до війни проти князя Святослава. Тому стало відомо про військові приготування візантійців, і він сам пішов в похід на Царгород.

Похід Святослава на Царгород

Навесні 970 року військо русів стрімко перетнуло болгарську землю і Балканські гори, розкидавши там ворожі заслони. Пройшовши таким чином близько 400 кілометрів, воно осадило місто-фортецю Аркадіополь. Відтак війна увійшла у візантійську провінцію Фракію.

Під Аркадіополем і сталася перша битва Святославового війська з візантійським, яким командував Варда Склір. Імператорська армія зазнала значних втрат, а її ватажок разом із залишками своїх полків зачинився в аркадіопольській фортеці. Святослав же спрямував частину своїх загонів від осадженого міста у сусідню Македонію.

Тоді імператор Іоанн Цимісхий перехитрив князя, давши йому велику данину. Військо русів, їхні союзники болгари, угорці й печеніги залишили Фракію і Македонію. Візантійська імперія отримала мир, щоб підготуватися до нової війни.

Похід візантійців до Болгарії

Навесні 971 року імператор на чолі двох тисяч «безсмертних» урочисто виступив в похід зі своєї столиці. В Адріанополі його чекала величезна візантійська армія. Швидко подолавши Балканські гори, імператорські полки несподівано з'явилися перед стінами болгарської столиці Преслави і обложили її. У місті знаходився загін русів під командуванням воєводи Свенельда. Разом з болгарськими дружинниками чисельність захисників міста становила лише 8,5 тисяч чоловік.

Доростольська оборона

«Тризна війська Святослава після битви під Доростолом.» Г.Семирадський

23 квітня імператор Іоанн I Цимісхій, здійснивши стрімкий марш, підійшов до міста-фортеці Доростол. Однак першу битву під його стінами руси у візантійців виграли, знищивши із засідки великий передовий загін малоазіатських вершників. Та це не зупинило імператорську армію, яка розміреним кроком виходила на велику рівнину перед Доростолом.

Однак там візантійців вже чекали руси: піші воїни оточили фортечні стіни щільним строєм, прикрившись червленими щитами і виставивши уперед списи. Іоанн Цимісхий погодився на битву, наказавши почати загальну атаку. Однак воїни Святослава зуміли відбити навіть таранний удар важко озброєної панцирної візантійської кінноти. На цьому битва закінчилася: візантійці відійшли в свій табір, русичі — за фортечні стіни. Почалася облога Доростолу, яка тривала з 24 квітня по 22 червня 971 року. За цей час осаджені втратили загиблими і померлими від хвороб 15 тисяч чоловік, а їхній противник — 15—20 тисяч убитими в численних сутичках під кріпосними стінами.

На третій день облоги, 26 квітня, князь Святослав знову вивів своє військо в поле. Русичі билися в пішому строю і простояли на рівнині всю ніч, однак візантійці не зважилися продовжити битву. Остання битва під стінами Доростолу сталася 22 червня. Князь Святослав наказав замкнути за собою ворота, щоб ніхто без його наказу в разі поразки не міг ховатися за кріпосними стінами. Удар пішого війська русичів був настільки сильний, що візантійська армія стала відступати до облогового табору.

У такій критичній ситуації імператор Іоанн I Цимісхий особисто повів в атаку полк «безсмертних», кращу частину своєї армії. Раптом вибухнула сильна гроза, піднявся шквальний вітер і почалася злива. Візантійцям вдалося оточити руське військо, яке кинулося бігти до Доростола. Під час втечі, за даними візантійських літописів, загинуло 15 тисяч русів (через заперті ворота Доростола багато хто не зміг дістатися до безпечного місця), проти 350 вбитих візантійців та багатьох поранених[10].

Переговори. Зовнішність Святослава

Зустріч Святослава з візантійським імператором Цимісхієм на березі Дунаю

Зрозумівши, що немає іншого виходу, князь Святослав на наступний день почав переговори з імператором Іоанном Цимісхієм. От як описав цю зустріч візантійський історик Лев Діакон, що був учасником переговорів візантійців і русів:

Показався і Святослав, що приплив на ріці на скіфському човні; він сидів на веслах і веслував разом із наближеними, нічим не відрізняючись від них. Ось якою була його (князя Святослава) зовнішність: середнього зросту, не надто високого і не дуже низького, з кошлатими бровами і ясно-синіми очима, ніс короткий, з негустою бородою, з густим, дуже довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся — ознака знатності роду; міцна потилиця, широкі груди та всі інші частини тіла були цілком співмірні, однак виглядав він похмурим і диким. В одне вухо його була вдіта золота сережка; вона була прикрашена карбункулом, обрамленим двома перлинами. Одежа його була біла і відрізнялася від одежі його наближених тільки чистотою. Сидячи в човні на лавці для веслярів, він поговорив трохи з імператором про умови миру і поїхав. Так закінчилася війна ромеїв зі скіфами.[11][12]

Візантійці були раді такому виходу війни: руси по своїй волі залишали Болгарію і йшли на Русь, забезпечені продовольством на зворотний шлях. Було видано по дві міри хліба на кожного з 22 тисяч руських вояків.

Загибель

Загибель Святослава (Радзивілівський літопис)

Умови відходу руського війська з берегів Дунаю були почесними. Однак, перш ніж князь Святослав з'явився в гирлі Дунаю, в кочовища печенігів прибув повноважний посол візантійського імператора єпископ Феофіл. Він добре заплатив степовим вождям за напад на князя Святослава, який повертався на Русь.

Припливши на човнах на «острови Русів» у гирлі Дунаю, військо Святослава розділилося. Кінну дружину очолив воєвода варяг Свенельд, і вона рушила степами й лісами на Київ. Воєвода Свенельд переконував Святослава: «Обійди, княже, пороги на конях, бо стоять біля порогів печеніги». Але гордий воїн не захотів обійти небезпеку.

Ладійний флот рушив вгору Дніпром, маючи на суднах велике число поранених і хворих воїнів. Біля дніпровських порогів Святослав зрозумів, що йому не прорватися крізь печенізьку кінноту. І він наказав повернути назад, щоб перезимувати на островах у Білобережжі. Але зимівля була надзвичайно тяжкою — харчуватися доводилося переважно однією рибою без солі. Навесні 972 року князь разом з воїнами, які залишилися живими після зимівлі знову рушив вгору Дніпром. Воєводу Свенельда з обозами і кінними дружинами він так і не дочекався.

На дніпровських порогах Святослава вже чекали печеніги хана Курі. Подробиці останнього бою Святослава невідомі: біля порогів разом з ним загинули всі його дружинники. За переказом літописця печеніги зробили чашу з княжого черепа.

Місце, де вбито князя Святослава, є поблизу села у Надпоріжжі Микільське-на-Дніпрі. Іншу версію вбивства запропонував відомий сходознавець Лев Гумільов. Згідно з нею, змову влаштував старший син князя Ярополк, що, мабуть, стояв на чолі київських християн, і таким чином позбувся свого впливового супротивника. «Зв'язковим» змовників з Курею міг стати київський воєвода Претич, що кілька років перед тим став побратимом Курі. Свенельд прорвався до Києва.

Резиденції

У IX розділі трактату імператора Візантії Костянтина VII Багрянородного «Про управління імперією» сказано, що частина купецької флотилії[13] до Константинополя приходила «з Немогарда» (Nεμογαρδάς), в якому сидів Сфендослав, син Інгора, архонта Русі[14]". Частина дослідників ототожнили Немогард з Новгородом, В. Ляскоронський вважав новою відбудованою частиною Києва, В. Пархоменко — місто, південніше на шляху. Д. Б'юрі (англ. J. Burry) замість μ пропонував читати β, на підставі цього А. Кірпічников зробив висновок, що резиденція була в Ладозі.[15]

Вшанування пам'яті

Пам'ятники

Площі, вулиці

Марш Святослава

3 липня 2015 року у Києві відбувся «Марш князя Святослава Хороброго», на честь Героїчної Перемоги Князя Святослава над Хозарським Каганатом. Участь у ньому взяли близько тисячі представників патріотичних організацій[16].

Патрон «Динамо»

Святослав на банері вболівальників «Динамо»

Князь Святослав використовується фанатами як один із символів київського футбольного клубу «Динамо».

Політична інструменталізація образу

Під час Перебудови російськими ультраправими націоналістами та неоязичниками була створена історична міфологія «русько-хозарського протистояння», з образом Святослава в центрі, в якій хозари символізували «світове єврейство». Підґрунтям для такої міфології стали ідеї Льва Гумільова про Хозарський каганат, хоча єдине джерело, яке говорить про похід Святослава на хозарів — Повість врем'яних літ, і за висновками деяких сучасних істориків Святослав, найімовірніше, не мав жодного відношення до походів на хозарів[17].

День перемоги Святослава над хозарами

У 2005—2007 роках російськими ультраправими та неоязичниками було започатковано святкування «Дня перемоги Святослава над хозарами», дату якого поступово почали відзначати 3 липня (походження дати невідоме). Витворена історична міфологія, в тому числі й свято, поступово імпортувалася з Росії до України проросійськими організаціями, зокрема організацією Віктора Медведчука «Український вибір»[18], а згодом поступово запозичувалася також українськими праворадикалами та неоязичниками[19].

Річниці перемоги війська Святослава над хозарами в 2010-х почали приділяти увагу деякі українські ЗМІ.[20][21]

Родина

Родове дерево

Рюрик
 
 
 
невідомо
 
невідомо
 
 
 
невідомо
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ігор Старий
 
 
 
 
 
 
 
Ольга
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Святослав Хоробрий
 
 

Діти

Примітки

  1. а б в г Войтович Л. В. 3.1. Династія Рюриковичів. — 5. Святослав Ігоревич.
  2. Войтович Л. Святослав Ігорович // Княжа доба: портрети еліти… — С. 219.
  3. а б в г д е ж Котляр М. Ф. Святослав Ігоревич // Малий словник історії України. — С. .
  4. Ilchev I., Rushkova B. The Decline of the First Bulgarian Kingdom // The rose of the Balkans: a short history of Bulgaria. — Colibri, 2005. — P. 53. (англ.)
  5. Повість врем'яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка. — К. : Рад. письменник, 1990. — С. .
  6. Толочко А. П. Очерки начальной Руси. — К., СПб., 2015. — С. 112—135, 198—201, 312—313. (рос.)
  7. Королёв А. С. Святослав. — М. : Молодая гвардия, 2011. — С. 168—174. — (Жизнь замечательных людей). (рос.)
  8. Чарный С. А. Восточный поход Святослава Киевского // Древности Кубани. — Краснодар, 2000. — Вып. 16. — С. [26]. (рос.)
  9. The History of Russia (Greenwood Histories of the Modern Nations) / by Charles E. Ziegler, 2007. p.10; Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. I. Розділ VIII [1] [2]
  10. Диакон Л. История http://oldru.narod.ru/biblio/ldt6_10.htm#04 та Иоанн Скилица. О войне с Русью императоров Никифора Фоки и Иоанна Цимисхия http://oldru.narod.ru/biblio/skilic.htm
  11. Макарчук С. А. Етнічна історія України: навч. посібник // Антропологічний поділ людства / С. А. Макарчук. — Київ: Знання, 2008. — 471 c. (331 с.) ISBN 978-966-346-409-1
  12. Є й інші варіанти перекладу цього грецького тексту http://patrologia.ct.aegean.gr/PG_Migne/Leonis%20Diaconi_PG%20117/Historia.pdf Наприклад, відомий історик С. М. Соловйов наводить такий варіант у своїй «Історія Росії із найдревніших часів»: «Святослав приплив на місце побачення в човні по Дунаю, причому діяв веслом нарівні з іншими веслярами. Він був середнього зросту, мав плоский ніс, очі блакитні, брови густі, мало волосся на бороді і довгі, волохаті вуса. Все волосся на голові були у нього вистрижене, крім одного пасма, що висло по обидва боки, це означало його знатне походження. Шия в нього була міцна, груди широкі, й всі інші члени дуже стрункі. Вся зовнішність представляла щось похмуре і люте. В одному вусі висіла сережка, прикрашена карбункулом і двома перлинами. Білий одяг його тільки чистотою відрізнявся від одягу інших руських» http://www.istorypedia.com/19/art/1617514/6.html Текст оригіналу допускає як одне, так і інше прочитання
  13. варязької
  14. в тексті перекладу, виданого у Москві 1991 року, в Росії
  15. Войтович Л. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович?… — С. 41.
  16. Марш Святослава: Добровольці, шини, радикали
  17. Толочко А. П. Очерки начальной Руси… — C. 112—135, 198—201, 312—313. (рос.)
  18. Александр Колисниченко. 3 июля 964 года Киевская Русь во главе князя Святослава одержала победу над Хазарским каганатом ̣// Украинский выбор. — 03.07.2013.
  19. Василь Явір. Невдалий герой: про культ князя Святослава в Україні // Спільне. — 25.07.2016.
  20. 3 липня - День Великої Перемоги князя Святослава над Хозарським каганатом!. 10 липня 2014. Процитовано 14 липня 2017. 
  21. День великої перемоги Святослава над хозарами. 03.07.2017. Процитовано 14 липня 2017. 

Див. також

Джерела

Посилання


Попередник
Ольга Свята
Alex K Kievan Rus..svg Великий князь Київський
945-972
до 962 разом з Ольгою
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Ярополк Святославич