Cavour (C 550)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кавур
Cavour (550).jpg
Cavour (550)
Служба
Тип/клас авіаносець
Держава прапора Naval Ensign of Italy.svg Італія
Належність Італійські ВМС
Корабельня Fincantieri
Закладено 17 липня 2001 року
Спущено на воду 20 липня 2004 року
Введено в експлуатацію 10 червня 2009 року
Статус на службі
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 27 100 тонн (стандартна)
30 000 тонн (повна)
Довжина 244 м
Ширина 39 м
Висота 36 м (висота надбудови)
Осадка 8,7 м
Технічні дані
Рухова установка 4 газотурбінні двигуни General Electric/Avio LM2500 загальною потужністю 88 МВт
Гвинти 2 п'ятилопастні
Швидкість 28 вузлів (52 км/год)
Автономність плавання 7 000 миль (13 000 км) або 18 діб
Екіпаж 451 моряків
203 льотчиків і авіатехніків
140 офіцерів зв'язку й управління
416 десантників
Озброєння
Ракетне озброєння ПУ 4×8 ракет земля-повітря MBDA Aster 15
Зенітне озброєння 2х1 76 мм OTO Melara, 3х1 25 мм OTO Melara KBA
Авіація 20-26 літальних апаратів (літаків McDonnell Douglas AV-8B Harrier II і Lockheed Martin F-35 Lightning II, вертольотів AgustaWestland AW101/EH-101, NH-90 або SH-3D/HH-3F)

Кавур (італ. Cavour (C 550)) — легкий багатоцільовий авіаносець і флагман військово-морських сил Італії. Бортовий номер 550. Це другий італійський авіаносець, названий на честь графа, політичного діяча і першого прем’єр-міністра країни Камілло ді Кавура.

Корабель здатен нести до 26 літальних апаратів (бойових літаків McDonnell Douglas AV-8B Harrier II і Lockheed Martin F-35 Lightning II, вертольотів AgustaWestland AW101/EH-101, NH-90 або Сікорскі SH-3D/HH-3F «Сі кінг»), обладнаний сучасною електронікою керування боєм і озброєний зенітними ракетами «Астер».

Будівництво[ред. | ред. код]

Проект авіаносця був розроблений у 1980-х і перероблений у 1990-х. Передбачалось, що майбутній авіаносець має стати центральним кораблем амфібійної флотилії, спроможним висаджувати десант та підтримувати його вогнем з повітря, як це роблять американські вертольотоносці класу «Восп».[1] Корпус був закладений у липні 2001 року на військово-морський верфі Frincatieri у Трієсті. За три роки був спущений на воду, а 10 червня 2009 року був введений в експлуатацію. Загальна вартість будівництва склала 1,5 млрд. євро.[2]

Озброєння[ред. | ред. код]

Кількість і тип літальних апаратів, що базуються на кораблі, може змінюватися залежно від конкретного бойового завдання. Загалом авіаносець розраховано на 20-26 штурмовиків з вертикальним зльотом і посадкою AV-8B «Харійєр» II (або перспективних багатоцільових винищувачів F35B «Лайтнінг» II) і вертольотів EH-101, NH-90 SH3D.

Протиповітряне озброєння включає обладнання для ведення радіоелектронної боротьби, а також комплекси протиповітряної оборони (зокрема, зенітні ракети Aster 15).

Корабель обладнаний багатофункціональною РЛС з пасивною фазованою антенною решіткою EMPAR[3], радіолокаційними комплексами середньої та малої дальності, що дозволяють слідкувати одночасно за багатьма повітряними та морськими об'єктами. Крім того, авіаносець підтримує стандарт тактичного радіозв'язку для обміну даними у реальному часі між бойовими одиницями як у повітрі, так і на морі. У такому режимі він спроможний виступати як командний пункт військової операції за участі флоту та армійських підрозділів. Крім того «Кавур» може виконувати функцію ескадреного авіаносця та забезпечувати протиповітряний і протичовновий захист корабельного з’єднання.

Ангар площею 2800 кв. м може слугувати і гаражем для перевезення важкої армійської зброї: 24 основних бойових танків (наприклад, італійських «Арієте») або 50 інших бойових машин (бронетранспортерів або бойових машин піхоти). У кормовій частині є рампа для завантаження техніки, спроможна витримати навантаження до 60 т. На палубі є два ліфти, кожний вантажністю до 30 т.[4]

Служба[ред. | ред. код]

У січні 2010 «Кавур» взяв участь у міжнародній гуманітарній операції на Гаїті. Це було його перше атлантичне плавання: під час нього авіаносець доставив цивільні вантажі постраждалим від землетрусу.

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Digilander.libero.it
  2. Digilander.libero.it
  3. Слюсар, В.И. (2001). Цифровые антенные решётки: будущее радиолокации.. Электроника: наука, технология, бизнес. – 2001. - № 3. с. C. 44. 
  4. Digilander.libero.it

Посилання[ред. | ред. код]