Камілло Бенсо ді Кавур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Камілло Бенсо ді Кавур
італ. camilo Benso
Камілло Бенсо ді Кавур
Flag of Italy (1861–1946).svg 1-й голова Ради Міністрів Італії
23 березня 1861 — 6 червня 1861
Монарх Віктор Емануїл II
Попередник посада заснована
Наступник Беттіно Рікасолі
Flag of Italy (1861-1946) crowned.svg 1-й Міністр закордонних справ Італії
23 березня 1861 — 6 червня 1861
Попередник посада заснована
Наступник Беттіно Рікасолі
Flag of Italy (1861-1946) crowned.svg 1-й міністр військово-морських сил Італії
23 березня 1861 — 6 червня 1861
Попередник посада заснована
Наступник Федеріко Луїджі
Flag of Kingdom of Sardinia (1848).svg 9-й Прем'єр-міністр Сардинії
4 листопада 1852 — 19 липня 1859
Монарх Віктор Емануїл II
Попередник Массімо д'Ацельо
Наступник Альфонсо Ферреро Ламармора
Flag of Kingdom of Sardinia (1848).svg 11-й Прем'єр-міністр Сардинії
21 січня 1860 — 23 березня 1861
Монарх Віктор Емануїл II
Попередник Альфонсо Ферреро Ламармора
Наступник посада скасована
Народився 10 серпня 1810(1810-08-10)[1][2][…]
Турин, d, Франція[4][2][…]
Помер 6 червня 1861(1861-06-06)[1][2][…] (50 років)
Турин, Італія[4][2][5]
Похований Villa Cavourd
Відомий як політик, дипломат, бізнесмен
Країна Сардинське королівство[2] і Королівство Італія[2]
Національність Італієць
Освіта Royal Academy of Turind[2]
Політична партія Historical Rightd
Батько Мікеле Бенсо ді Кавур
Мати Adelaide Suzanne de Sellond[2]
Релігія деїзм
Нагороди
Кавалер Великого Хреста ордена Святих Маврикія й Лазаря
Підпис Camillo Benso, conte di Cavour Signature.svg

Камілло Бенсо ді Кавур повне ім'я Камілло Бенсо Джуліо Поль Філіп, граф Кавур, граф Целаренго та Ізолабелла (10 серпня 1810, Турин — 6 червня, 1861 Турин) — італійський політик та державний діяч, одна з ключових фігур Рісорджименто. Був міністром Сардинського королівства у 1850—1852, прем'єр-міністром у 1852—1859 та в 1860—1861. У тому ж 1861, з проголошенням Королівства Італії, став першим головою ради міністрів нової держави, але невдовзі помер.

Характеристика[ред. | ред. код]

Був лібералом та прогресистом, антиклерикалом та прихильником економічного розвитку. Уся його політика була витримана в цьому ключі, а головне, направлена на об'єднання Італії та звільнення її земель від австрійців та папства. В політиці був головою поміркованих правих у парламенті, йшов на співробітництво з помірними лівими.

Знаходився під впливом республіканських ідей Джузеппе Мадзіні, але до Гарібальді ставився з пересторогою побоюючись його революційності. Це щоправда не заважало Кавурові усіляко використовувати успіхи останнього для об'єднання країни навколо П'ємонту. Його головна ціль полягала у встановлені свого патрона короля Віктора Емануїла II на трон всієї об'єднаної Італії.[6]

У зовнішній політиці був умілим та гнучким дипломатом, підтримував добрі стосунки з Францією на яку успішно опирався у боротьбі з Австрією. Саме завдяки французькій підтримці вдалося приєднати до Сардинського королівства більшу частину Північної Італії та Тоскани. Анексія королівства Обох Сицилій призвела до утворення об'єднаного Італійського королівства.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в г д е ж и AA.VV. Dizionario Biografico degli Italiani — 1960.
  3. а б SNAC — 2010.
  4. а б Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118668900 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  5. а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
  6. Неру, Джавахарлал (1977). Взгляд на всемирную историю. В трех томах. Том 2. Прогресс. - С.323

Література[ред. | ред. код]

  • Р. Кривонос. Кавур Камілло Бенсо // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.306 ISBN 978-966-611-818-2