EISCAT

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
EISCAT
Основні дані
Засновано 1975
Абревіатура EISCAT
Галузь вища освіта
Країна  Швеція
Штаб-квартира Кіруна
Тип наукове товариство і неприбуткова організація
Вебсторінка eiscat.se

CMNS: EISCAT у Вікісховищі

EISCAT (скорочення від англ. European Uncoherent SCATter Scientific Association, Європейська асоціація некогерентного розсіювання) - міжнародна наукова організація, яка керує чотирма дослідницькими установами: у Соданкюля у Фінляндії, біля Кіруни у Швеції, біля Тромсе в Норвегії та на Шпіцбергені. Усі установи знаходяться за полярним колом. Головний офіс розташований у космічному містечку в Кіруні, де також розмішений Інститут космічної фізики. EISCAT було засновано в грудні 1975 року як асоціацію дослідницьких рад у шести країнах-членах.

Організація та історія

[ред. | ред. код]

Плани створити дослідницьку установу для дослідження некогерентного розсіювання в зоні полярного сяйва виникли ще в 1969 році. На початку 1970-х років було проведено багато зустрічей із зацікавленими дослідниками, але серйозна робота почалася лише після того, як Гранвіль Бейнон у 1973 році організував зустріч, на якій було призначено раду директорів і голову. У 1974 році правління представило доповідь про функціонування майбутньої організації, і наприкінці 1975 року перші шість країн-членів погодилися розпочати будівництво EISCAT.

Країнами-засновниками EIASCAT були Швеція, Норвегія, Фінляндія, Велика Британія, Франція та Німеччина. Франція вийшла з організації 2005 року, Німеччина теж перестала бути повноправним членом. Натомість приєднались нові члени - Японія (1996 року) та Китай (2007).

EISCAT керується Радою EISCAT, яка складається з представників дослідницьких установ різних країн-членів. Роботі ради допомагають два комітети, адміністративно-фінансовий і науково-консультативний.

Обладнання

[ред. | ред. код]

EISCAT керує чотирма дослідницькими установами на північ від Полярного кола, в Нордичних країнах.

Материкова система

[ред. | ред. код]
EISCAT Sodankylä.

УВЧ-систему було побудовано як об’єкт із трьох частин: передавач і приймач у Тромсе та приймачі в Соданкюля та Кіруні, але приймачі в Соданкюля та Кіруні пізніше були переналаштовані на УКХ-діапазон. УВЧ-установка в Тромсе складається з керованої параболічної радіолокаційної антени, має частоту передачі 926,6-920,5 МГц і теоретичну потужність 2 МВт.

УКХ-система складається з чотирьох керованих циліндричних антен у Тромсе, які виконують роль передавачів і приймачів, і двох керованих параболічних радіолокаційних антен у Соданкюля та Кіруні. Система має частоту передачі 222,8-225,4 МГц і теоретичну потужність 1,6 МВт.

В Тромсе також знаходяться три фазовані решітки дипольних антен, які працюють як короткохвильовий передавач і приймач. Частота становить 3,85-8,00 МГц, а теоретична потужність 12x100 кВт.

Шпіцберген

[ред. | ред. код]
Свалбардський радар EISCAT

На Шпіцбергені біля Лонґіра розташовані дві параболічні радарні антени, одна керована та одна стаціонарна. Вони працюють з частотою передачі 498,0-502,0 МГц і теоретичною потужністю 1 МВт..

Інавгурація

[ред. | ред. код]

Материкова УВЧ-система була урочисто відкрита 26 серпня 1981 року, одночасно в усіх трьох країнах. Вимірювання офіційно розпочалися, коли король Швеції Карл XVI Густав натиснув велику червону кнопку. УКХ-радіолокатор був доданий у 1985 році[1], а Свалбардський радар EISCAT був завершений у 1996 році.

EISCAT працює над створенням нового типу дослідницького радара EISCAT3D. Система має складатися з полів із невеликими антенами у Фінляндії, Норвегії та Швеції.

Вона включатиме передавач та приймач в Скіботні, Норвегія, і приймачи в Каресуванто, Фінляндія та Кайсеніемі, Швеція. Завдяки великій кількості малих антен, об’єднаних в одну велику антену, роздільна здатність системи значно перевищить поточну УВЧ-систему. Прилад працюватиме на частоті 233 МГц.

Наука з EISCAT

[ред. | ред. код]

EISCAT використовується для вивчення різноманітних явищ у верхній атмосфері та іоносфері. Деякі приклади досліджень EISCAT:

  • Втрата плазми Землею. EISCAT зміг виміряти, що Земля втрачає приблизно 1 кг/с речовини (переважно кисню), який витікає в космос з області Північного сяйва[2].
  • За допомогою EISCAT можна детально побачити, як іоносфера реагує на зміни космічної погоди[3].
  • Одночасні вимірювання за допомогою EISCAT та інших наземних приладів або дослідницьких супутників, таких як Cluster, дали змогу дослідити рух неоднорідностей в магнітосфері[4].
  • Вивчаючи сліди метеорів, EISCAT вдалося ослідити, як метеори розпадаються, коли вони потрапляють в атмосферу[5].
  • Досліджено свічення молекул повітря у верхніх шарах атмосфери. За допомогою установки в Рамфьордмоен таке світло вдалося створити штучно.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Eiscat, Artikel på norskspråkiga Wikipedia, länkad 2008-09-24.
  2. J.-E. Wahlund m fl, Eiscat observations of topside ionospheric ion outflows during auroral activity - Revisited, Journal of Geophysical Research (ISSN 0148-0227), vol. 97, nr. A3, 1992, s. 3019-3037.
  3. Jätteutbrott kan ge jorden solsveda. Pressmeddelande från ESA 2007-07-30, länkad 2008-09-24.
  4. Fuglesang öppnade observatorium på Svalbard. Pressmeddelande från Europeiska rymdorganisationen 2008-04-09, länkat 2008-09-24.
  5. Professor i stjärnfall. Pressmeddelande från Institutet för rymdfysik 2007-11-06, länkat 2008-09-24.

Посилання

[ред. | ред. код]