G-точка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
G-точка
Зображення
Названо на честь Ernst Gräfenbergd
Анатомічна локалізація піхва
CMNS: G-точка у Вікісховищі
Точка G (6) знаходиться у вагіні на глибині 5–8 см

G-точка чи точка Грефенберга – невелика ерогенна зона передньої стінки піхви. Стимуляції цієї ділянки може призвести до сильного сексуального збудження, потужних оргазмів і потенційної жіночої еякуляції. Знаходиться на приблизно 50-80 мм всередині піхви, на передній її стінці, за лобковою кісткою і уретрою. Може бути частиною жіночої простати. Існування G-точки як джерело жіночої еякуляції не доведено. З 1940-х років тривають суперечки щодо її структури, тлумачення і розташування. G-точка може бути відгалуженням клітора, що й спричиняє оргазми. Сексологи й інші дослідники стурбовані тим, що деякі жінки вважають відсутність стимуляції G-точка як сексуальну дисфункцію, і акцентують, що це є нормальним. Названа на честь німецького гінеколога Ернста Грефенберга[de] (нім. Ernst Gräfenberg).

Теоретична структура[ред. | ред. код]

Розташування[ред. | ред. код]

Два основних методи використали для визначення і виявлення G-точки: самооцінка рівня збудження під час стимуляції, і під час стимуляції G-точки, що призводило до жіночої еякуляції. Ультразвукова технологія також застосовувалась для виявлення фізіологічних відмінностей у жінок і змін у G-точці упродовж сексуальної активності.[1][2]

Вважається, що G-точка розташована на приблизно 50-80 мм всередині піхви, на передній її стінці, за лобковою кісткою і уретрою.[3][4] Для деяких жінок стимуляція цієї зони дає інтенсивніший оргазм, чим стимуляція клітора.[2] Описується, що для зони G-точки потрібна пряма стимуляція. Наприклад, двох пальців для натискання на цю ділянку.[5] Спроба стимуляції G-точки шляхом сексуального проникнення, особливо в місіонерські позі, складно із-за специфічно-потрібного кута проникнення.[3]

Вагіна та клітор[ред. | ред. код]

Зазвичай жінкам, щоб досягнути оргазму, потрібна пряма стимуляція клітора.[6][7] Для G-точки — не лише ручна стимуляція, а й вагінальне проникнення. Також для цього існують спеціальні фаллоподібні секс-іграшки з вібратором.[8] Вони нічим не відрізняються від інших за метеріалом і можуть бути створені з твердого пластику, силікону, гуми тощо.[8] Рівень проникнення при використанні вібратора залежить від жінки, бо її фізіологія не завжди однакова. Ефект від стимуляція G-точки як з допомоги секс-іграшки так і пенісом може залежати також від додаткової стимуляції інших ерогенних зон на тілі (наприклад, клітора, вульви, грудей). Використувуючи вібратор, це можна робити вручну. Існують також кліторальні вібратори і комбіновані, які можуть стимулювати і G-точку, і вульву, і клітор.[8]

Дослідження 1981 року показало, що стимуляція передньої стінки піхви призвела до збільшення зони на 50 % і, за самооцінкою, сильнішого збудження і оргазму.[9][10] 1983 року проводилось обстеження 11 жінок, у яких шляхом пальпація всієї вагіни за годинниковою стрілкою. Після дослідження було повідомлено, що під час стимуляції передньої стінки піхви в чотирьох жінок спостерігалась специфічна реакція. Був зроблений висновок, що це місце і є G-точка.[11][12] У 1990 році відбулося дослідження з допомоги анонімного опитування, яке розіслали 2350 жінкам США і Канади. Відгукнулося 55 % респондентів, з яких 40 % повідомили щодо виділення рідини (еякуляції) в момент оргазму, і 82 % зазначили про чутливу зону (G-точку). [13]

У деяких дослідження робилися висновки, що кліторальний оргазм і G-точки мають однакове походження. Мастерз і Джонсон першими установили, що структура клітора розгалужена уздовж і всередину статевих губ. Вивчаючи цикл жіночих статевих реакцій, вони виявили, що кліторальний і вагінальний оргазми мають однакові стадії фізіологічних реакцій. Науковці встановили, що більшість жінок-респондентів могли досягнути лише кліторального оргазму, тоді як меншість лише вагінального. На основі цього дослідження Мастерз і Джонсон стверджували, що клітор є основним джерелом для оргазмів.[14][15] Також вони аргументували, що під час проникнення стимулюється його капішон за допомогою тертя.[16]

Науковці університету Л'Аквіла, використовуючи ультрасонографію, довели, що у жінок, які відчувають вагінальні оргазми, статистично більше шансів мати товстішу тканину на передній стінці піхви.[2] Дослідники вважають, що результати дозволяють жінкам робити швидкий тест для підтвердження наявності G-точки.[17] Професор генетичної епідеміології Тім Спектор, співавтор дослідження, який ставив під сумнів існування G-точки, завершив його у 2009 році й також висуває гіпотезу про товстішу тканину в зоні G-точки. Він заявляє, що це може бути частиною клітора і не бути окремою ерогенною зоною.[18]

Підтвердження для аргументів Спектора стало опубліковане 2005 року дослідження австралійського уролога Гелени О'Коннелл. У статті описувалося щодо вивчення розміру клітора і припускалося, що кліторальна тканина простягається і на передню стінку вагіни. Дослідниця стверджує, що це поєднання зв'язків є фізіологічним поясненням щодо припущень про G-точку і отриманням знань щодо вагінальних оргазмів, з урахуванням стимуляції внутрішніх частин клітора під час вагінального проникнення. О'Коннелл, з допомоги МРТ, показала взаємозв'язок між ніжками і корінцями клітора та еректильними клітинами його головки і тіла, дистального відділу уретри, вагіни. За словами вченої: «Стінки вагіни, насправді, клітор». Також вона додала, що «якщо зняти тканину з вагіни на бічних стінках, то можна побачить цибулини клітора, трикутне, серпоподібне скупчення еректильної тканини».[19] Інші науковці, включно з О'Коннел, виконували розтин жіночих статевих органів на трупах.[4][15] Вони використовували фотографії для кадрування структури нервів у кліторі. [4][15][19]

Французькі дослідники Оділь Буїссон і П'єр Фолдес повідомили про аналогічні висновки як у О'Коннелл. 2008 року вони уперше опублікували повну 3D-сонографію стиміляції клітора. У 2009 році дослідники доповнили її демонстрацією як еректильна тканина клітора наповнюється кров'ю і облягає вагіну. На основі дослідження науковці стверджували, що вагінальний оргазм під час стимуляції G-точки в жінок досягається тому, що дуже багато нервів клітора підтягуються до передньої стінки піхви під час сексуального збудження чи вагінального проникнення. Вони також стверджують, що стимуляція піхви без збудження клітора неможлива, бо передня стінка вагіни взаємопов'язана з внутрішніми частинами клітора.[1][20][21][22] Публікація у 2009 році дослідження щодо скорочення м'язів промежини й фінгерингу у фронтальній площині показали тісний зв'язок між корінцями клітора і передньою стінкою піхви. Буїссон і Фолдес припустили, що особлива чутливість передньої стінки можна пояснити тиском і переміщенням корінців під час вагінального проникнення і подальшим скороченням промежини.[1][21]

Жіноча простата[ред. | ред. код]

2001 року Федеральний комітет з анатомічної термінології[en] прийняв термін жіноча простата як точніший термін для малих вестибулярних залоз, які, вважається, розташовані в зоні G-точки уздовж передньої стінки біля уретри. Чоловіча простата є біологічно відповідною парауретральним залозам.[23] Неофіційно її називають чоловічою G-точкою, оскільки вона також може бути ерогенною зоною.[24][25]

Реньє де Грааф ще в 1672 році помітив, що виділення ерогенної зони у вагіні змащуються «приємно під час коїтусу». У сучасних наукових гіпотезах пов'язаних із жіночою еякуляцією під час збудження G-точки розглядають питання, що еякулят, який не містить сечі, можливо, виникає в парауретральних залозах і діє так же як чоловіча простата щодо KLK3 і ACPP.[26][27] Це призвело до тенденції називати дані залози жіночою простатою.[27] Крім того, білок PDE5, який бере участь у еректильній дисфункції, також пов'язаний із G-точкою.[28] Через ці фактори стверджувалось, що G-точка є системою залоз і проток, розташованих у передній стінці піхви.[5] Подібний підхід пов'язав G-точку з губкою уретри.[29][30]

Клінічне значення[ред. | ред. код]

Ампліфікація G-точки — процедура, що призначена для тимчасового посилення задоволення в сексуально-активних жінок з нормальними сексуальними функціями, зосереджуючи увагу на збільшенні розміру й чутливості G-точки. Вона виконується у спосіб пошуку G-точки та запису результатів для подальшого використання. Після знеболювання ділянки місцевим анестезувальним засобом, вводиться людський колаген безпосередньо під слизову оболонку в зону, де, як вважається, знаходиться G-точка.[5][31]

Розподіл думок про ймовірність існування[ред. | ред. код]

  • Зібравши результати 100 досліджень, проведених за останні 60 років, урологи з госпіталю Єль-Нью Хевен дійшли висновку, що точка G — не більше ніж міф, створений сексопатологами і порнографією. Численні анатомічні обстеження із застосуванням ультразвуку і біопсії не підтвердили існування цієї ерогенної зони[32].
  • У статті, опублікованій у Journal of Sexual Medicine, Адам Остшенський, професор Інституту гінекології, описує триміліметрову ділянку на стінках вагіни[33].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в See page 98 [Архівовано 10 грудня 2020 у Wayback Machine.] for the 2009 King's College London's findings on the G-spot and page 145 [Архівовано 9 травня 2016 у Wayback Machine.] for ultrasound/physiological material with regard to the G-spot. Ashton Acton (2012). Issues in Sexuality and Sexual Behavior Research: 2011 Edition. ScholarlyEditions. ISBN 978-1464966873. Процитовано 24 січня 2014. (англ.)
  2. а б в Buss, David M.; Meston, Cindy M. (2009). Why Women Have Sex: Understanding Sexual Motivations from Adventure to Revenge (and Everything in Between). Macmillan. с. 35–36. ISBN 978-1429955225. Архів оригіналу за 10 грудня 2020. Процитовано {{subst:#time: Y-m-d }}. (англ.)
  3. а б Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою TheNakedWoman не вказано текст
  4. а б в Sloane, Ethel (2002). Biology of Women. Cengage Learning. с. 34. ISBN 9780766811423. Архів оригіналу за 10 грудня 2020. Процитовано {{subst:#time: Y-m-d }}. (англ.)
  5. а б в Crooks, Robert; Baur, Karla (2010). Our Sexuality. Cengage Learning. с. 169–170. ISBN 978-0495812944. Архів оригіналу за 10 грудня 2020. Процитовано {{subst:#time: Y-m-d }}. (англ.)
  6. Rosenthal, Martha (2012). Human Sexuality: From Cells to Society. Cengage Learning. с. 134–135. ISBN 978-0618755714. Архів оригіналу за 14 червня 2013. Процитовано 25 січня 2014. 
  7. Kammerer-Doak, Dorothy; Rogers, Rebecca G. (June 2008). Female Sexual Function and Dysfunction. Obstetrics and Gynecology Clinics of North America 35 (2): 169–183. PMID 18486835. doi:10.1016/j.ogc.2008.03.006. «Most women report the inability to achieve orgasm with vaginal intercourse and require direct clitoral stimulation ... About 20% have coital climaxes...» 
  8. а б в Tristan Taormino (2009). The Big Book of Sex Toys. Quiver. с. 100–101. ISBN 9781592333554. Архів оригіналу за 10 грудня 2020. Процитовано 25 серпня 2012. 
  9. Addiego, F.; Belzer, E. G.; Comolli, J.; Moger, W.; Perry, J. D.; Whipple, B. (1981). Female ejaculation: a case study.. The Journal of Sex Research (Journal of Sex Research) 17 (1): 13–21. doi:10.1080/00224498109551094. 
  10. David H. Newman (2009). Hippocrates' Shadow. Simon & Schuster. с. 130. ISBN 978-1416551546. Архів оригіналу за 10 грудня 2020. Процитовано 24 січня 2014. 
  11. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Taverner не вказано текст
  12. Goldberg, DC; Whipple, B; Fishkin, RE; Waxman H; Fink PJ; Wiesberg M. (1983). The Grafenberg Spot and female ejaculation: a review of initial hypotheses.. J Sex Marital Ther 9 (1): 27–37. PMID 6686614. doi:10.1080/00926238308405831. 
  13. Darling, CA; Davidson, JK; Conway-Welch, C. (1990). Female ejaculation: perceived origins, the Grafenberg spot/area, and sexual responsiveness. Arch Sex Behav 19 (1): 29–47. PMID 2327894. doi:10.1007/BF01541824. 
  14. Federation of Feminist Women’s Health Centers (1991). A New View of a Woman's Body. Feminist Health Press. с. 46. ISBN 978-0-9629945-0-0. 
  15. а б в Archer, John; Lloyd, Barbara (2002). Sex and Gender. Cambridge University Press. с. 85–88. ISBN 9780521635332. Архів оригіналу за 1 травня 2016. Процитовано 25 серпня 2012. 
  16. Lloyd, Elisabeth Anne (2005). The Case Of The Female Orgasm: Bias In The Science Of Evolution. Harvard University Press. с. 53. ISBN 9780674017061. Архів оригіналу за 15 червня 2013. Процитовано 5 January 2012. 
  17. New Scientist 197 (2638–2649). New Science Publications (original from University of California). 2008. с. 6. Процитовано 24 січня 2014. 
  18. New Scientist. New Science Publications (original from University of Virginia). 2008. с. 66. Архів оригіналу за 4 березня 2020. Процитовано 9 березня 2015. 
  19. а б Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою O'Connell не вказано текст
  20. Pappas, Stephanie (9 квітня 2012). Does the Vaginal Orgasm Exist? Experts Debate. LiveScience. Архів оригіналу за 3 травня 2019. Процитовано 28 листопада 2012. 
  21. а б Buisson, Odile; Foldès, Pierre (2009). The clitoral complex: a dynamic sonographic study.. The Journal of Sexual Medicine 6 (5): 1223–31. PMID 19453931. doi:10.1111/j.1743-6109.2009.01231.x. 
  22. Carroll, Janell L. (2013). Discovery Series: Human Sexuality (вид. 1st). Cengage Learning. с. 103. ISBN 978-1111841898. 
  23. Lentz, Gretchen M; Lobo, Rogerio A.; Gershenson, David M; Katz, Vern L. (2012). Comprehensive Gynecology. Elsevier Health Sciences. с. 41. ISBN 978-0323091312. Архів оригіналу за 10 грудня 2020. Процитовано 9 березня 2015. (англ.)
  24. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Rosenthal не вказано текст
  25. Komisaruk, Barry R.; Whipple, Beverly; Nasserzadeh, Sara; Beyer-Flores, Carlos (2009). The Orgasm Answer Guide. JHU Press. с. 108–109. ISBN 978-0-8018-9396-4. Архів оригіналу за 27 травня 2013. Процитовано {{subst:#time: Y-m-d}}. (англ.)
  26. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Greenberg не вказано текст
  27. а б Bullough, Vern L.; Bullough, Bonnie (2014). Human Sexuality: An Encyclopedia. Routledge. с. 231. ISBN 978-1135825096. Архів оригіналу за 10 грудня 2020. Процитовано {{subst:#time: Y-m-d}}. (англ.)
  28. Nicola Jones (3 липня 2002). Bigger is better when it comes to the G-Spot. New Scientist. Архів оригіналу за 6 жовтня 2008. Процитовано 31 грудня 2021. (англ.)
  29. Janice M. Irvine (2014). Disorders of Desire: Sexuality and Gender in Modern American Sexology. Temple University Press. с. 271. ISBN 978-1592131518. Архів оригіналу за 5 листопада 2020. Процитовано {{subst:#time: Y-m-d}}. 
  30. Rebecca Chalker (2011). The Clitoral Truth: The Secret World at Your Fingertips. Seven Stories Press. с. 95. ISBN 978-1609800109. Архів оригіналу за 10 грудня 2020. Процитовано {{subst:#time: Y-m-d}}. (англ.)
  31. Michael L. Krychman (2009). 100 Questions & Answers About Women's Sexual Wellness and Vitality: A Practical Guide for the Woman Seeking Sexual Fulfillment. Jones & Bartlett Learning. с. 98. ISBN 978-1449630775. Процитовано 24 січня 2014. 
  32. Подробности: Урологи: Точка G — миф, созданный порнографией. Архів оригіналу за 22 лютого 2012. Процитовано 4 травня 2012. 
  33. УП: Лікар стверджує, що знайшов міфічну точку G. Архів оригіналу за 29 квітня 2012. Процитовано 4 травня 2012. 

Посилання[ред. | ред. код]