Гінекологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гінекологічне дзеркало (вагінальний розширник) у моделі вагіни

Гінеколо́гія (від грец. γυναίκα — «жінка» і λόγος — «вивчення») — галузь медицини, що вивчає захворювання, характерні лише для жіночого організму, i насамперед, захворювання жіночої репродуктивної системи.

Найтіснішим чином гінекологія пов'язана з акушерством, що вивчають явища в жіночому організмі, пов'язані з вагітністю та пологами, від моменту зачаття до кінця післяпологового періоду. Тісно гінекологiя пов'язана з хірургією та іншими галузями практичної медицини. Але сексуальне життя жінки настільки складне та має такий вплив на всi системи її організму, що гінекологія передбачувано відокремилась у самостійну науку. Як показав досвід — недарма. Тому що, на жаль, iснує багато захворювань, притаманних лише для жіночого організму будь-якого вiку.

Професійна компетенція лікарiв-гінекологiв охоплює допомогу при таких групах захворювань, як:

  • гінекологічні захворювання запального характеру (ХПСШ, аднексит, цервіцит, ендоцервіцит, вульвіт) — виникають внаслідок дії патогенних організмів специфічних або не специфічних форм.
  • гінекологічні захворювання, викликані порушенням ендокринної системи — порушення гормонального фону та роботи генітальних залоз;
  • гіперпластичні, дистрофічні та пухлинні захворювання (міоми, фіброми, фіброміоми, кісти) — пухлини та новоутворення в області жіночих статевих органів.
  • порушення менструальної функції, патологічна секреція, біль, порушення сексуальної функції.
  • спостереження під час вагітності — акушерство. Більшість лікарiв-гінекологів також є акушерами. Спостереження дуже важливе протягом всього етапу виношування. Лікар займається моніторингом розвитку плоду та контролює загальний стан здоров'я жінки під час вагітності. Своєчасний контроль допоможе виявити всі неприємності на ранніх стадіях, подолати їх, скоректувавши і лікування, і харчування, і режим.

Історія[ред. | ред. код]

Стародавні часи[ред. | ред. код]

Гінекологія як окрема галузь медицини виникла ще в найдавніші часи. Перші спогади про неї знайдені в стародавніх рукописах Iндії, Древнього Єгипту, Греції, а також в «Лікувальниках» наших предків.

Під час князівства у Київській Русі Ярослава Мудрого гінекологія набуває розвитку, як i всі інші медичні науки, у рамках емпіричних спостережень.

Ібн-Сіна (Авіцена, 980—1037) у праці «Канон лікарської науки» описав багато жіночіх хвороб та можливих методів їх лікування.

В роботах Гіпократа (460—377 рр. до н. е.) один з розділів називається «Про жіночі хвороби». Гіпократ описує симптоми та діагностику зміщення та запалення матки і піхви, він радить деякі хірургічні втручання — видалення пухлини з матки за допомогою щипців, ножа та розпеченого заліза. При виборі методів терапії Гіпократ не лише застосовував місцеве лікування, а й вважав необхідним впливати на весь організм.

У I—II вв. н. е. в Римі працював хірург і акушер Архівен, який вперше застосував при обстеженні піхви і шийки матки дзеркало, назване їм діоптра. Гінекологічні дзеркала і інші хірургічні інструменти виявлені при розкопках давньоримських міст Помпеї і Геркуланум, похоронених під попелом вулкана Везувію в 79 рр. н. е.

Перший в світі медичний твір, написаний жінкою, трактат під назвою «Алімма» (з грецької «Мазі»), був написаний візантійською царицею Зоєю (Євпраксія), внучкою Володимира Мономаха, в 30-х роках XII століття. Там була викладена гігієна сексуальних стосунків, періоду вагітності та пологового періоду.

Середньовіччя[ред. | ред. код]

В середні часи гінекологія потрапила під вплив містицизму та забобонів. Християнська церква та духовенство вважали, що жіночі хвороби — це наслідок гріховності праматері Єви, та здебільшого лікування зводилось до молитов та читання святих писань. Як результат, хвора почувалася гірше, що, в традиціях епохи, могло трактуватися як ознака надзвичайно серйозної гріховності, з якою не можуть впоратися навіть святі. Тож розвиток гінекології призупинився і лише з епохи Відродження лікарі почали збирати матеріал. Саме в ці часи гінекологія відділилася від акушерства в окрему галузь хірургії.

Епоха Відродження[ред. | ред. код]

Справжня наукова гінекологія почала розвиватися лише в епоху Відродження. Чималий вплив на цей процес мала арабська медицина, яка на той момент у багатьох областях була більш розвиненою, ніж європейська. До речі, треба зауважити, що в деяких областях арабського світу деколи навіть дозволялося навчання жінок-лікарів, що також сприяло розвитку гінекології.

Француз Амбруаза Паре (1516—1590) повернув акушерству забуту операцію «повороту плоду на ніжку», ввів у широку практику гінекологічні дзеркала та організував при паризькому госпіталі Hotel-Dieu перше родопомічне відділення і першу в Європі акушерську школу.

Габриеле Фалопій (1523—1562) — італійський анатом вперше вказав, що піхва є окремим від матки органом. Дуже ретельно описав яйцеводи у жінки, які назвав маточними трубами (Фалопієві труби). Точно описав анатомію круглих маточних зв'язок, а в яєчниках спостерігав «бульбашки або з водянистим, або з жовтуватим, або з мутним вмістом», тобто фолікули  та жовті тіла. Першим використав термін «плацента».

Перший в Західній Європі підручник «Про жіночі хвороби» був викладений у 1579 р. професором Л. Меркадо (м. Толедо, Іспанія). Видатний представник французької школи Франсуа Морісо (Mauri-ceau, Francois, 1637—1709) — автор порадника «Про хвороби вагітних жінок» («Traite des maladies des femmes grosses et accouchees», 1668 р.), що запропонував декілька нових акушерських операцій та інструментів.

І все ж остаточно гінекологія відірвалася від містики і забобонів лише в XVIII—XIX столітті. Саме з цього часу і починається її бурхливий розвиток та вдосконалення.

Новi часи. Вiдродження науки[ред. | ред. код]

Перелік головних досягнень та важливих відкриттів для гінекології в ці часи дуже насичений. З акушерів, що попрацювали для гінекології в першій половині цього століття, особливо видається Кілліан, проф. в Бонні, що народився в 1800 р. у Петербурзі і здобув освіту у Віленській медичній академії — він написав посібник з оперативного акушерства, до якого увійшла і оперативна гінекологія.

В 1809 році американський лікар-гінеколог та хірург Ефраім Макдауел, провів першу оваріотомію (видалення яєчників).

З 1818 р стало відомим, винайдене Рекамьє, рукавне циліндричне дзеркало, що використовується і в наш час. Французькі хірурги Лісфранк (1790—1847 рр.) та Мельє вказали на способи внутрішньоматкових вприскувань.

Лісфранк також довів можливість повної ампутації шийки матки.

Спенсер Уельс в Лондоні запропонував матковий зонд і заснував внутрішньоматкову механургію.

Батько американської гінекології — хірург Джеймс Меріон Сімс, зробив до 1882 року аж 1071 операцію оваріотомії. Також на його рахунку ретельно розроблений метод лікування гінекологічної фістули.

Франц Ківіш (1814—1852) — мав виключне значення в гінекології. Він вперше описав повну клінічну та паталого-морфологічну картину фіброми. Його «Посібник по акушерству» до теперішнього часу є основою сучасної гінекології. Ще істотнішими були його дослідження в області жіночих хвороб, що викладені в роботі «Посібник по патології та терапії жіночих хвороб».

Фрідріх Сканцоні (1821—1891) — німецький гінеколог, що розробив «Посібник по акушерській клініці».

До середини XIX століття починають відкриватися перші гінекологічні клініки і перші медичні навчальні заклади Росії та в інших країнах. В Росії засновником вважається Павло Захарович Кондоіді (1710—1760), що домігся відкриття «баб'ячих» шкіл для підготовки акушерок та взяття на облік усіх повивальних бабок.

Нестор Максимович Амбодик-Максимович (1744—1812), вихованець Києво-Могилянської академії, засновник  наукового  акушерства та викладач у Пітерській «баб'ячій школі», професор повивального мистецтва. Почав застосовувати акушерські щипці, уперше виконав ряд складних операцій. Його основна праця «Мистецтво повивання, або наука про баб'ячу справу» присвячена підготовці акушерок. Вперше в історії акушерства запровадив метод викладання на фантомі, що  було великим досягненням у справі навчання, особливо таких процесів, як біомеханізм пологів.

Гінекологія в Україні[ред. | ред. код]

В Україні гінекологія почала свій розвиток з утворення у 1805 кафедри повивального мистецтва при Харківському університеті, у 1829 р. вже була організована клініка на 4 ліжка.

У 1841 р. при медичному факультеті Київського університету було організовано першу кафедру акушерства і жіночих хвороб на базі жіночого притулку.

О. П. Матвєєв (1816—1882) основоположник українського акушерства, організатор гінекологічної служби в Україні і засновник першої кафедри акушерства і гінекології Київського, університету.

І. П. Лазаревич у 1869 р. створив повивальний інститут, який готував акушерок. Акушерство та гінекологія стали розвиватися на науковій основі, прийняли фізіологічний напрямок, а це в свою чергу сприяло удосконаленню практичного акушерства. І. П. Лазаревич був автором першої в Україні оваріотомії. На виставці в Лондоні (1873 р.) за створення «Атласу гінекологічних та акушерських інструментів» і прямих акушерських щипців він був нагороджений золотою медаллю.

Г. Ф.Писемський (1862—1937) уперше досконально вивчив автономну нервову систему матки, розробив ряд нових методик операцій на маткових трубах, перший запропонував знеболювання пологів за допомогою фармакологічних засобів.

В. І. Грищенко (1928—2011) очільник кафедри акушерства та гінекології № 1 ХНМУ, видатний акушер-гінеколог, академік НАН України, професор. Досліджував проблеми гестозів вагітних, слабкості пологової діяльності, антенатальної охорони плода та багатьох інших. Засновник використання кріотерапії в акушерстві-гінекології, під його керівництвом успішно вивчена проблема екстракорпорального запліднення. Перша дитина в Україні народилась після запліднення in vitro саме в Харкові.

Досягнення гінекології ХХ століття[ред. | ред. код]

У ХХ ст. було винайдено та впроваджено асептику, антисептику, анестезію, антибіотики, застосовано гемотрансфузію, дякуючи яким значно зменшилась материнські захворюваність та смертність від кровотеч та інфекційних ускладнень.

  1. Винайдено ендоскопію, а також лапароскопію та гістероскопію. Російський гінеколог Д. О. Отто у 1901 р. вперше використав цей метод, але з того часу він серйозно був вдосконалений, розроблені спеціальні інструменти і пристосування, що дозволяють проводити більшість операцій за допомогою малоінвазивного методу (досить 2-3 проколів у передній черевній стінці). Гістероскопія дозволяє оглянути порожнину матки зсередини, поставити точний діагноз внутрішньоматкової патології і зробити відповідну лікувальну маніпуляцію.
  2. Було виділено та синтезовано жіночі статеві гормони. Дякуючи цьому в 60-х рр. XX ст. почався промисловий випуск гормональних препаратів. Почалася нова ера лікування порушень гормональної системи жінок: контрацепція, подолання безпліддя, корекція порушень менструального циклу, лікування пухлин статевої сфери тощо.
  3. Винайдено екстракорпоральне запліднення, щр надає можливість мати дітей жінкам з формами безпліддя, які раніше вважалися безнадійними.
  4. Розроблено сучасні високоточні неінвазивні методи візуалізації внутрішніх органів — УЗД, МРТ.
  5. Синтезовано антибіотики, які дозволили лікувати бактеріальні інфекції, в тому числі викликані запаленням органів сечостатевої системи. Паралельно були розроблені методики високочутливої та специфічної діагностики інфекцій.

Галузі гінекології[ред. | ред. код]

Гінекологічний огляд[ред. | ред. код]

Історично сформовані табу, пов'язані з розгляданням жіночих геніталій, багато століть придушували гінекологію як науку. На цьому малюнку зображений своєрідний «копроміс», коли лікар-гінеколог оглядає пацієнтку не дивлячись на її пах.

У профілактичних цілях гінекологічний огляд рекомендується 1-2 рази на рік кодній жінці. Уперше огляд проводиться у 14—16 років, в період настання статевої зрілості. Дівчатам, які ще не почали сексуального життя, показаний лише зовнішній огляд та ультразвукове обстеження, без вагінального огляду з гінекологічним розширником. Гінекологічні огляди допомагають контролювати процес статевого дозрівання та вчасно виявити його порушення або уроджені хвороби жіночих статевих органів. Для жінки, яка займається сексом, щорічний огляд обов'язковий.

Гінекологічні огляди не проводять під час менструацій. Напередодні рекомендується утриматися від статевого акту, використання тампонів, спреїв та свічок. Перед оглядом необхідно вимити вульву чистою теплою водою та випорожнити сечовий міхур.

Огляд проходить у спеціальному гінекологічному кріслі. Розрізнюють зовнішній та внутрішній огляд. Під час першого лікар оглядає і пальпує молочні залози, оцінює стан вульви, наявність виділень зі статевих шляхів, висипок на статевих органах.

Під час внутрішнього гінекологічного огляду проводиться обстеження вагіни та шийки матки спеціальним інструментом — вагінальним розширником (гінекологічне дзеркало). Наразі аптеки пропонують гінекологічні набори, які містять одноразовий розширник, щіточку для взяття мазка, гінекологічний шпатель, ватний аплікатор, рукавички, бахіли та пелюшку. За допомогою розширника лікар розширяє вагінальний отвір, що уможливлює провести візуальне обстеження внутрішніх статевих органів. Для оцінки кількості лейкоцитів і бактерій (нормальної та патологічної мікрофлори) береться мазок на мікрофлору. Обов'язково проводиться зішкріб епітелію маткової шийки для цитологічного аналізу (після чого можливі незначні кров'янисті виділення протягом дня). Вийнявши розширник, лікар руками у рукавичках проводить внутрішній огляд, пальпуючи через вагіну матку з матковими трубами.

Особливостями гінекологічного огляду вагітних жінок є обов'язкове виявлення маткового тонусу або кров'янистих виділень при загрозі викидня. Під час вагітності регулярне відвідування гінеколога обов'язкове: у першу половину вагітності жінка має робити це раз на місяць, з 28—29 тижня — раз на два тижні, а з 36 тижня рекомендовані щоденні відвідування гінеколога. Обов'язкові огляди проводяться при постановленні на облік, на 30 тиждень, та перед пологами. Додаткові огляди можуть бути показані у випадку ризику викидня або інфекційних ускладнень[1][2].

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Фармацевтична енциклопедія
  2. НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ О. О. БОГОМОЛЬЦЯ
  3. Акушерство — історія розвитку
  4. http://es.slideshare.net/nitsovych/ginekologia-2003

Література[ред. | ред. код]

  • Акушерство і гінекологія : підруч. для студ. вищ. мед. навч. закл. III-IV рівнів акредитації : у 2 кн. / [В. І. Грищенко та ін.] ; за ред. акад. НАН України В. І. Грищенка, проф. М. О. Щербини. - К. : Медицина, 2011.
Кн. 1 : Акушерство. - 2011. - 422 с. : мал., табл. - Бібліогр.: с. 414. - ISBN 978-617-505-141-2
Кн. 2 : Гінекологія. - 2011. - 375, [8] с. : мал., табл. - Бібліогр.: с. 358. - ISBN 978-617-505-142-9
  • Гінекологія дитячого і підліткового віку : підруч. для студ. вищ. навч. закл. III-IV рівнів акредитації / [Г. М. Абабкова та ін.] ; за ред. проф. І. Б. Вовк, проф. О. М. Юзька, проф. В. П. Вдовиченка. - К. : Медицина, 2011. - 423, [6] с. : мал., табл., фотогр. - Бібліогр.: с. 418-423. - ISBN 978-617-505-083-5
  • Гінекологія : підруч. для студ. вищ. мед. закл. освіти ІІІ і ІУ рівнів акредитації / С. В. Хміль [та ін] ; ред. С. В. Хміль. - Т. : Укрмедкнига, 1999. - 540 с.: іл. - Бібліогр.: с. 531-538. - ISBN 966-7364-40-2
  • Онкогінекологія: Класифікація ТNM. Клінічні рекомендації. Режими медикаментозної терапії / ред.: Я. В. Шпарик; Львів. держ. онкол. регіон. лікув.-діагност. центр. - Л. : Гал. вид. спілка, 2005. - 80 c.
  • Оперативна гінекологія : практ. порадник / В. М. Запорожан. - О. : Одеський медуніверситет, 2006. - 448 с. : іл. - Бібліогр.: с. 436. - 2000 пр. - ISBN 966-7733-91-2
  • Сімейна медицина : енциклопедія : у 5 т. - К. : Здоров'я, 2005 .
Т. 4 : Онкологія. Акушерство та гінекологія. Сексопатологія. Проктологія. Туберкульоз / [Б. Т. Білинський та ін.] ; за ред. засл. діяча науки і техніки України, д-ра мед. наук, проф. В. Г. Передерія, акад. АНВО України, д-ра мед. наук, проф. Є. Х. Заремби. - 2011. - 711 с. : табл. - Бібліогр. в кінці розд. - 2000 экз. - ISBN 978-966-463-036-6 (т. 4). - ISBN 5-311-01400-8

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]