IRIS-T

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
IRIS-T
Зображення
Маса 87,4 кг
Країна походження Flag of Germany.svg Німеччина
Оператор Люфтваффе і Військово-повітряні сили Швеції
Виробник Diehl Defenced
Тип системи наведення Теплова голівка самонаведення
Діаметр 12,7 см
Військове позначення Rb 98
Дата/час прийняття в експлуатацію 2005
Довжина або відстань 2,936 м
Офіційний сайт
CMNS: IRIS-T у Вікісховищі

IRIS-T (англ. Infra Red Imaging System Tail / Thrust Vector-Controlled) — ракета класу «повітря-повітря» малої дальності, оснащена інфрачервоною голівкою, що охолоджується, самонаведення. Розробка велася під керівництвом Німеччини кооперацією з 6 країн-учасниць, як заміна AIM-9 Sidewinder. За конструкцією та компоновкою IRIS-T дуже близька до японської Тип 04 AAM-5.

Історія[ред. | ред. код]

У 1980-х роках країни НАТО підписали угоду про те, що Сполучені Штати розроблять ракету середньої дальності «повітря-повітря» для заміни AIM-7 Sparrow. Американська конструкція розвивалася як AIM-120 AMRAAM, тоді як британсько-німецька конструкція розвивалася як AIM-132 ASRAAM.

Наприкінці 1980-х років міністерство оборони ФРН дало IABG завдання вивчити питання: наскільки великий ризик зближення двох літаків на відстань прямої видимості при щільному моніторингу повітряного простору та потужних радіолокаційних комплексах. В результаті дослідження виявилося, що через покращення технологій малопомітності, великої кількості модифікацій літаків та широкого парку літаків у різних країн, можливості ідентифікації не дають надійних результатів. Тому у льотчиків часто не залишається вибору, окрім як підлетіти на відстань прямої видимості та самостійно ідентифікувати літак.

На основі дослідження ФРН прийняла рішення, що концепція AIM-132 ASRAAM застаріла і Німеччина вийшла з проекту вже в липні 1989 року. В той час, як Великобританія вирішила знайти іншого притулку і розвивати ASRAAM відповідно до оригінальних вимог.

Після возз'єднання Німеччини в 1990 році, ФРН опинилася з великими запасами радянських ракет Р-73 (назва НАТО: АА-11 "Archer "). Вивчивши Р-73 Німеччина, дійшла висновку, що вона перевершує останні моделі AIM-9 Sidewinder. Р-73 були маневренішими, мали велику дальність польоту, ефективну систему захоплення і могли боротися з цілями до 45° далеко від осі польоту.

Наприкінці 1990 року американське партнерство висловило аналогічну занепокоєність і розпочало модернізацію існуючої конструкції Sidewinder, щоб забезпечити підвищену маневреність та ефективність IRCCM (infrared counter counter measures), тобто заходи щодо протидії інфрачервоним контрзаходам (IRCM). Ця програма одержала позначення AIM-9X.

Початок створення ракети[ред. | ред. код]

У квітні 1996 року Bodenseewerk Device Technology (BGT), яка у 2004 році об'єдналася з Diehl Munitionssysteme GmbH & Co. KG утворивши таким чином Diehl BGT Defence GmbH & Ko KG. підписала Меморандум про взаєморозуміння (MoU) з країнами-партнерами після завершення переговорів із Італією, Швецією, Грецією, Канадою та Норвегією. Нова ракета, призначена для Eurofighter та Tornado, і мала замінити AIM-9 Sidewinder. У той час список підрядників ще не був затверджений, але передбачалося, що AlliedSignal Aerospace Canada займеться приводами, а Raufoss двигуном.

У другому півріччі 1996 року був підписаний контракт, де Німеччина взяла на себе близько 50 % витрат на розробку (26,5 млн.німецьких марок). Розробка повинна початися в 1997 році, а серійне виробництво — в 2002 році. До того часу Diehl вже завершив випробування макета в аеродинамічній трубі. Розміри відповідали розмірам Sidewinder, крила і хвостове оперення вже відповідали більш пізній серійній версії. Тільки хвостова частина ракети була потовщена для розміщення виконавчих механізмів керма напрямку і управління вектором тяги, що, однак, збільшувало опір повітря

В серпні 1997 року учасники проекту підписали Меморандум про взаєморозуміння. У жовтні 1997 року ВПС Нідерландів розпочали випробувальні польоти з IRIS-T та козирком шолома, для яких Lockheed Martin довелося частково переписати програмне забезпечення F-16. На початку грудня 1997 Бундестаг дав зелене світло IRIS-T на заміну AIM-9L. Німеччина тепер відігравала ключову роль із 46 % проекту та внесла 500 мільйонів німецьких марок. Італія (20 %), Швеція (18 %), Греція (8 %), Канада (4 %) та Норвегія (3 %) брали участь відповідно. Початок розробки було заплановано на 1998 рік, постачання — з 2003 року. Ракета повинна бути сумісна з Sidewinder, мати ті ж розміри та пускові планки, а також оснащуватися аналоговим інтерфейсом на додаток до цифрового.

У середині 2000 року компанія BGT розпочала роботи над зенітною ракетою наземного базування на базі IRIS-T. LFK-NG фінансувалося Федеральним управлінням оборонних технологій та закупівель. Ракета також була розроблена для Wiesel 2 Ozelot і може також використовуватися в інших системах, таких як UHT Tiger, і використовуватися як CrewPADS. Випробувальні постріли наземного запуску IRIS-T проводились у 2000 та 2002 роках на полігоні Сальто-ді-Квірра на Сардинії.

З 17 до 23 жовтня 2000 р. Перші IRIS-T були запущені з грецького F-16. Досліджувалися дозвукові та надзвукові виходи, а також постріли з великими бічними прискореннями. У листопаді 2000 року, після серій модифікацій, випробування продовжили ВПС Швеції на полігоні Відсел. На початку 2001 року надійшло замовлення на інтеграцію IRIS-T у Eurofighter та F-16. Німеччина заплатила 61,4 мільйона євро за інтеграцію в німецькі та італійські винищувачі Eurofighter, а Греція — кілька мільйонів євро за сімейство F-16. У липні 2001 року закінчилися тестові постріли IRIS-T для перевірки вдосконаленого автопілота, досягнуто максимального кута атаки та максимального навантаження.

5 грудня 2005 Люфтваффе отримали першу партію ракет, які повинні були стати основною ракетою ближнього бою винищувачів ВПС Німеччини.

Конструкція[ред. | ред. код]

Компонувальна схема IRIS-T, ліворуч-право: відсік наведення, відсік бойової частини, руховий відсік, відсік органів управління

Ракета включає п'ять модулів:

  • електронного обладнання та охолодження,
  • системи наведення,
  • бойової частини та двигуна з органами управління,
  • підривника.
Движение головки приёмника излучения

У ракеті IRIS-T використано інфрачервону головку самонаведення TELL. Головка самонаведення прикрита прозорим обтічником. Холодоагенти розташовані в пусковому пристрої носія. IRIS-T має нерухомі дестабілізатори, чотири крила та керма висоти. Кожне кермо оснащене власним електроприводом.[1]

Тактико-технічні характеристики[ред. | ред. код]

  • Довжина: 2,936 м
  • Діаметр: 0,127 м
  • Розмах крила: 0,350 м
  • Стартова вага: 87,4 кг
  • Дальність пуску: ~25 км
    • у передній півсфері
    • у задній півсфері
  • Стеля: до 20 км
  • Швидкість польоту: до 3 М (1020 м/с або 3672 км/год)
  • Бойова частина: осколково-фугасна
    • Маса БЧ: 11,4 кг
    • Підривник: активний радіолокаційний
  • Двигуна установка: РДТТ
  • Носії: Tornado, F/A-18 Hornet, Eurofighter Typhoon, F-16 Fighting Falcon, Saab JAS 39 Gripen

Модифікації[ред. | ред. код]

IDAS[ред. | ред. код]

Макет IDAS.
Ракета підводного старту IDAS та підводна ракета Барракуда на виставці TechDemo'08, 2008

IDAS (англ. Interactive Defence and Attack System for Submarines) — морський варіант ракети, розроблений для озброєння підводних човнів проекту 212А ВМС Німеччини. IDAS передбачається використовувати для обстрілу засобів повітряного нападу, малих та середніх надводних кораблів або цілей на прибережній смузі.

Дальність польоту становить близько 20 км. При цьому ракета стартує з носових пускових апаратів підводних човнів, деякий час рухається в підводному положенні, що запобігає демаскуванню підводного човна, і після виходу на поверхню летить повітрям[2].

Ракета оснащена інфрачервоною ДСП[2].

Довжина ракети — 2,5 м, калібр — 240 мм, діаметр — 180 мм, стартова маса — 120 кг.

IRIS-T SL[ред. | ред. код]

IRIS-T SL (англ. IRIS-T Surface Launch) — варіант IRIS-T, адаптований для умов наземного запуску, передбачається використовувати як доповнення до американських ракет PAC-3 системи ПРО MEADS[en]. Вперше випробувана наприкінці 2009 року на полігоні Оверберг у ПАР.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Описание ракеты «IRIS-T» на www.airwar.ru Архівовано січень 11, 2012 на сайті Wayback Machine. Проверено 29 августа 2008
  2. а б Слюсар В. И. Электроника в борьбе с терроризмом: защита гаваней. Часть 2. //Электроника: наука, технология, бизнес. — 2009. — № 6. — C. 90 — 95. Архівовано липень 17, 2019 на сайті Wayback Machine.

Посилання[ред. | ред. код]