Philantomba maxwellii
| Philantomba maxwellii | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Philantomba maxwellii (C. H. Smith, 1827) | ||||||||||||||||||
 Ареал дуїкера Максвелла | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Philantomba maxwellii або Дуїкер Максвелла— це невелика антилопа, поширена в Західній Африці.
Таксономія[ред. | ред. код]
| |||||||||||||||
| Філогенетичні зв'язки дуїкера Максвелла[1] |
Дуїкер Максвелла належить до роду Philantomba разом з блакитним дуїкером (P. monticola) і дуїкером Вальтера (P. walteri). Вперше його описав англійський натураліст Чарльз Гамільтон Сміт в 1827 році. Цей вид ще іноді відносили до роду Cephalophus,[2], а не до Philantomba[3]. В 2012 році на основі матоходріальноих досліджень була створена кладограма підродини Cephalophinae (дуїкер), яка включає в себе три роди: Cephalophus, Philantomba і Sylvicapra. Рід Philantomba виявився монофілітичним. Він є сестриським до решти підродини, від якого він відділився біля 8,73 мільйонів років тому (в пізньому міоцені). Дуїкер Марсвелла віддалився від блакитного дуїкера від 2,68 до 5,31 мільйонів років тому.[4] Ця кладограма, однак, не включала недавно відкритого дуїкера Вальтера. Були проведені доповнення кладограми, які визначили його місце[1].
- P. m. danei or P. m. lowei Hinton, 1920 Поширений в Сьєрра-Леоне.
- P. m. maxwelli C. H. Smith, 1827 Поширений в Сенегалі, Гамбії і Сьєрра-Леоне.
- P. m. liberiensis Hinton, 1920 Поширений в Ліберії.
Опис[ред. | ред. код]
_Cephalophus_maxwelli.png)
Дуїкер Максвелла це невелика антилопа, як і інші представники її роду. Для нього характерні злегка припіднята спина, короткі ноги, невелика голова і короткі круглі вуха. Довжина тіла з головою складає від 63 до 100 см, і від 55 до 90 без урахувань голови. Висотою в плечах він 35-38 см, важить близько 8-10 кг. Хвіст довжиною 8-10 см густий, шерсть на ньому біла.[2][6] Вид демонструє значний статевий диморфізм: самки набагато більші за самців.[5] Колір шерсті світло-коричневий, іноді з блакитним відтінком, колір в індивідів різниться. Навколо рогів є виразне пасмо шерсті. Живіт білий. Самки мають чотири соски..[2]
Самці, а іноді і самки мають прямі, короткі, шпильчасті роги, довжиною 3,5-6 см[2][6]. Довжина рогів збільшується зі сходу на захід ареалу поширення виду: в Гані роги майже непомітні, а на заході вони найдовші. Частка рогатих самок різко знижується зі 100% в Нігерії до 5 з 80 в Ліберії.[7] Самки P. m. libriensis зазвичай безрогі. В тих популяціях, де в самок роги є, вони коротші за роги самців.[2] Широкий череп з вулькою мордою довжиною майже 12,7 см в довжину і 6,4 см в ширину. Розміри черепів збільшуються зі сходу на захід між Того і Ліберією, хоча в крайніх східних і західних точках ареалу ця тенденція не прослідковується.[8][7]
Блакитний дуїкер надзвичайно схожий на дуїкера Максвелла. Однак останній майже в два рази більший і важчий, з великим черепом. Тоді як дуїкер Максвелла майже однорідного кольору, блакитний дуїкер помітно двокольоровий. Ще одна відмінність-педальна залоза над копитом, у блакитного дуїкера вона менша.[2][5][7]
Поширення[ред. | ред. код]
Дуїкер Максвелла віддає перевагу ділянкам зі свіжими, густими заростями. Він заселяє теплі вологі низинні ліси, розташовані в країнах Західної Африки, таких як Бенін, Буркіна-Фасо, Кот-д'Івуар, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне і Того. Він також населяє узлісся, вторинні ліси, чагарники, скреб, галерейні ліси і пасовища. Західним кордоном поширення цього виду є південний захід Сенегалу і західна Гамбія, а східний- Крос-Ривер в Нігерії.[9]
Дієта[ред. | ред. код]
Дуїкер Максвелла харчується фруктами, насінням, вторинною рослинністю і чагарником. Раціон змінюється відповідно до сезону, з переходом на рослинність і квіти на початку зими.
Невеликий розмір тварини відображається на його харчуванні. Через менші розміри рота, він концентрується на їжі, меншою за 3 см діаметром.[10]
Поведінка[ред. | ред. код]
Дуїкер Максвелла має передочну залозу, виділення якої використовує для мічення території. Імовірно, подібні дуїкери були одними із перших тварин, що почали використовувати передочну залозу подібним чином. Маркування запахом також пов'язана з визначенням індивіда або з соціальним примиренням: було помічено, як самці і самки притискають залози одна до одної.[11]
Розмноження[ред. | ред. код]
Телята зазвичай народжуються під час сезонів посухи. Самки народжують одного теля раз в рік після стодвадцятиденної вагітності. Дитинча важить біля 1/10 від ваги матері. Дуїкери Максвелла можуть прожити в неволі до 10 років.[12]
Збереження[ред. | ред. код]
Дуїкер Максвелла потрапив до списку МСОП, як такий, що має найменше ризиків, хоча і помічено тенденцію до зниження чисельності виду.
Посилання[ред. | ред. код]
- Червоний список Міжнародного союзу охорони природи: Philantomba maxwellii [Архівовано 18 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Colyn, M.; Hulselmans, J.; Sonet, G.; Oude, P.; De Winter, J.; Natta, A.; Nagy, Z. T.; Verheyen, E. (2010). Discovery of a new duiker species (Bovidae: Cephalophinae) from the Dahomey Gap, West Africa. Zootaxa. 2637 (1): 1. doi:10.11646/zootaxa.2637.1.1.
- ↑ а б в г д е ж Rall, K. (1973). Cephalophus maxwell Maxwell's duiker (PDF). Mammalian Species (31): 1—4. Архів оригіналу (PDF) за 15 березня 2016. Процитовано 18 квітня 2021.
- ↑ Philantomba. Інтегрована система таксономічної інформації (ITIS). (англ.)
- ↑ Johnston, A. R; Anthony, N. M (2012). A multi-locus species phylogeny of African forest duikers in the subfamily Cephalophinae: evidence for a recent radiation in the Pleistocene. BMC Evolutionary Biology. 12 (1): 120. doi:10.1186/1471-2148-12-120. PMC 3523051. PMID 22823504.
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) - ↑ а б в Maxwell Duiker. Safari Club International. SCI Online Record Book. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 5 березня 2016.
- ↑ а б Haltenorth, T. (1963). Die Klassifikation der Säugetiere. Owen, 1848 1 (18). Handbuch der Zoologie. 8 (32): 1—167.
- ↑ а б в Kingdon, J.; Happold, D.; Hoffmann, M.; Butynski, T.; Happold, M.; Kalina, J. (2013). Mammals of Africa. London, UK: Bloomsbury. с. 224—7. ISBN 978-1-4081-2257-0.
- ↑ Heyden, K. (1969). Studien zur Systematik von Cephalophinae Brooke, 1879; Reducini Simpson, 1945 und Peleini Sokolov, 1953 (-Antilopinae Baird, 1857). Z. Wiss. Zool. 178: 348—441.
- ↑ East, R.; IUCN/SSC Antelope Specialist Group (1999). African Antelope Database 1998. Gland, Switzerland: The IUCN Species Survival Commission. с. 302–4. ISBN 9782831704777.
- ↑ Roth, H.; Hofmann, T. (2003). Feeding preferences of duiker. Mammalian Biology. 68 (2): 65—77. doi:10.1078/1616-5047-00065.
- ↑ Thiessen, D.; Rice, M. (1976). Mammalian scent gland marking and social behavior. Psychological Bulletin. 83 (4): 505—539. doi:10.1037/0033-2909.83.4.505. PMID 822437.
- ↑ Ralls, K. (1973, June 13). Cephalophus Maxwellii. Retrieved March 31, 2015, from http://www.science.smith.edu/ [Архівовано 18 квітня 2021 у Wayback Machine.]