Куга узбережна
Куга узбережна | |
---|---|
Біологічна класифікація | |
Царство: | Рослини (Plantae) |
Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
Клада: | Однодольні (Monocotyledon) |
Клада: | Комелініди (Commelinids) |
Порядок: | Тонконогоцвіті (Poales) |
Родина: | Осокові (Cyperaceae) |
Рід: | Куга (Schoenoplectus) |
Вид: | Куга узбережна (S. litoralis)
|
Біноміальна назва | |
Schoenoplectus litoralis | |
Синоніми | |
Scirpus litoralis Schrader |
Куга узбережна[1], куга приморська[2][3] (Schoenoplectus litoralis) — вид трав'янистих рослин родини осокові (Cyperaceae), поширений на півдні Європи, в Азії, Африці, Австралії й Океанії. Етимологія: лат. litoralis — «прибережний»[4]. Формація куги приморської занесена до Зеленої книги України[5].
Багаторічна рослина[2]. Кореневища короткі; столони довгі, повзучі, стрункі. Стебло підняте, сірувато-зелене, 50–120 см заввишки, товщиною 3–10 мм, від 3-кутного до тупого й 3-кутного лише трохи нижче суцвіття[6]. Щетинки оцвітини вгорі розширені, а на краях переплутано довговолосисті. Колоскові луски широко білоплівчасті, на краю сріблясті. Колоски 6–12 мм довжиною, на кінцях гілочок поодинокі, все на ніжках. Суцвіття нещільно волотисте[2]. Горішок від темно-червоно-коричневого до темно-синього забарвлення, широко оберненояйцеподібний, ≈ 2 × 1.3 мм, двоопуклий, гладкий[6].
Європа: Україна, Румунія, Угорщина, Австрія, Болгарія, Албанія, Хорватія, Греція, Італія, Франція, Іспанія; Африка: Алжир, Єгипет, Лівія, Марокко, Туніс, Чад, Джибуті, Ефіопія, Сомалі, Кенія, Танзанія, Уганда, Бурунді, Конго, Гана, Руанда, Зайрі, Бенін, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Коморські Острови, Мадагаскар, Ботсвана, Намібія, ПАР; Азія: Оман, Саудівська Аравія, Ємен, Азербайджан, Росія, Китай, Японія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Монголія, Афганістан, Кіпр, Іран, Ірак, Ізраїль, Ліван, Туреччина, Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Таїланд, В'єтнам, Індонезія, Філіппіни, Папуа Нова Гвінея; Австралія й океанія: Австралія, Мікронезія, Нова Каледонія[7][8]. Населяє краї води, болотисті місця[6].
В Україні зростає в застійних, іноді солонцюватих водах, лиманах — у Степу (ок. Одеси, Сухий лиман); у Криму (оз. Сакське)[2].
Входить до переліку видів рослин, які перебувають під загрозою зникнення на території Запорізької області[3].
Формація куги приморської ("Schoenoplecteta littoralis") занесена до Зеленої книги України. Категорія охорони: 3 (угруповання із звичайним типом асоційованості домінуючого виду, в яких останній має ботаніко-географічну значущість (едифікаторний вид на північній межі ареалу), що стали раритетними внаслідок впливу антропогенних факторів і мають тенденцію до зменшення площ місцезростань). Статус угруповання: рідкісні угруповання (характеризуються низьким ступенем трапляння і займають незначні площі)[5].
Угруповання поширені в пониззях Дніпра, Дністра, Дунаю, Південного Бугу і річки Молочна. Зростають у непроточних або малопроточних слабосолонуватоводних, рідше солонуватоводних водоймах з лужною реакцією середовища, помірним поверхневим і незначним сезонним коливанням рівня води, мулистими, мулисто-піщаними та мулисто-черепашковими донними відкладами і товщею води від 30 до 120 см; на прибережних ділянках лиманів, на конусах виносу алювіальних відкладів прибережних ділянок морських заток, водоймах надморських кіс, у меліоративних каналах. Представляють собою надмірно зволожені прибережно-водні угруповання, що формуються під дією змінного сезонного зволоження у зоні середньовисокотравних водних рослин[5].
Угруповання охороняються в Дунайському біосферному заповіднику і ландшафтному заказнику «Молочний лиман» (Приазовський національний природний парк, Запорізька область)[5][9].
Використовується як декоративна рослина.
- ↑ Schoenoplectus litoralis // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ а б в г Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987. — С. 418. (рос.)(укр.)
- ↑ а б Андрієнко Т. Л., Перегрим М. М. (уклад.). Офіційні переліки регіонально рідкісних рослин адміністративних територій України (довідкове видання). — Київ : Альтерпрес, 2012. — 148 с. — ISBN 978-966-542-512-0.
- ↑ Dictionary of Botanical Epithets. Архів оригіналу за 22 січня 2020. Процитовано 28.03.2018. (англ.)
- ↑ а б в г Зелена книга України / Під заг. ред. Я. П. Дідуха. — К.: Альтерпрес, 2009. — 448 с. (с. 309—310). — ISBN 978-966-542-2
- ↑ а б в Flora of China. Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 28.03.2018. (англ.)
- ↑ The Euro+Med PlantBase. Архів оригіналу за 28 березня 2018. Процитовано 28.03.2018. (англ.)
- ↑ Germplasm Resources Information Network (GRIN). Архів оригіналу за 28 березня 2018. Процитовано 28.03.2018. (англ.)
- ↑ Рідкісні рослини, тварини, гриби і лишайники Запорізької області : навч. посібник / В. І. Петроченко, В. І. Шелегеда, О. В. Жаков [та ін.]; за ред. В. І. Петроченка. — Запоріжжя : Поліграф, 2005. — 224 с. (с. 211) — ISBN 966-375-018-9
Це незавершена стаття про осокові. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |