Sebastiano Veniero (1938)
| «Себастьяно Веньєр» | ||
|---|---|---|
| Sebastiano Veniero | ||
 | ||
| Італійський підводний човен «Енріко Таццолі», однотипний з «Себастьяно Веньєр» | ||
| Верф | .svg){kind=small} CRDA, Монфальконе
| |
| Під прапором | Королівство Італія
| |
| Належність |  Королівські військово-морські сили Італії
| |
| Порт приписки | Ла-Спеція BETASOM Таранто | |
| На честь | Себастьяно Веньєр | |
| Закладений | 23 січня 1937 | |
| Спуск на воду | 14 лютого 1938 | |
| Введений до складу флоту | 5 червня 1938 | |
| На службі | 1938—1942 | |
| Загибель | 7 червня 1942 року потоплений у Середземному морі летючим човном Consolidated PBY Catalina | |
| Сучасний статус | затоплений | |
| Бойовий досвід | Друга світова війна Битва за Атлантику Середземномор'я | |
| Проєкт | ||
| Тип ПЧ | дизель-електричний крейсерський підводний човен | |
| Основні характеристики | ||
| Швидкість (надводна) | 17,4 вузлів (32,2 км/год) | |
| Швидкість (підводна) | 8 вузлів (15 км/год) | |
| Робоча глибина занурення | 100 м | |
| Дальність плавання | 7500 миль (13900 км) на швидкості 9,4 вузлів у надводному положенні 2500 миль (4600 км) на швидкості 17 вузлів у надводному положенні 120 миль (220 км) на швидкості 3 вузли (5,6 км/год) у підводному положенні | |
| Екіпаж | 58 офіцерів та матросів | |
| Розміри | ||
| Довжина найбільша (по КВЛ) | 73 м | |
| Ширина корпусу найб. | 7,19 м | |
| Висота | 5,1 м | |
| Середня осадка (по КВЛ) | 4,7 м | |
| Водотоннажність надводна | 1060 тонн | |
| Силова установка | ||
|
Дизель-електрична: 2 × дизельних двигуни CRDA 2 × електродвигуни CRDA |
||
| Гвинти | 2 | |
| Потужність | 2 × 1800 к.с. (дизелі) 2 × 550 к.с. (електродвигуни) | |
| Озброєння | ||
| Артилерія | 2 × 100-мм гармати OTO Mod. 1928 | |
| Торпедно- мінне озброєння |
8 × 533-мм торпедних апаратів 16 торпед | |
| ППО | 4 × 13,2-мм зенітних кулемети Breda Model 1931 | |
| Історія служби | |
|---|---|
| У складі | BETASOM |
| Командувачі | Фолько Буонамічі, Манліо Петроні, Елліо Запетта |
| Операції | 16 бойових походів |
| Перемоги | 2 судна (4 987 т) |
«Себастьяно Веньєр» (італ. Sebastiano Veniero) — військовий корабель, дизель-електричний крейсерський підводний човен типу «Марчелло» Королівських ВМС Італії за часів Другої світової війни. «Себастьяно Веньєр» був закладений 23 січня 1937 року на верфі компанії CRDA у Монфальконе. 5 червня 1938 року він був спущений на воду, а 25 березня 1938 року увійшов до складу Королівських ВМС Італії.
Історія служби[ред. | ред. код]
На момент вступу Італії у Другу світову війну, «Веньєр» дислокувався в Спеції, у складі I групи XII ескадрі підводних човнів (також входили італійські ПЧ «Капітано Каппелліні», «Фаа де Бруно», «Лаззаро Моченіго», «Глауко», «Отаріа»).
У вересні 1940 року до французького Бордо на базу BETASOM почали прибувати італійські підводні човни, яких скоро стало 27[Прим. 1], котрі незабаром приєдналися до німецьких підводних човнів у полюванні на судноплавство союзників; поступово їхнє число збільшиться до 32. Вони внесли вагомий внесок у битву за Атлантику, не дивлячись на те, що командувач підводним флотом ВМС Німеччини адмірал Карл Деніц відгукнувся про італійських підводників: «недостатньо дисципліновані» і «не в змозі залишатися спокійним перед обличчям ворога»[1].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- Виноски
- ↑ Італійські підводні човни, що діяли з ВМБ BETASOM: «Алессандро Маласпіна», «Агостіно Барбаріго», «Енріко Дандоло», «Гульєльмо Марконі», «Джузеппе Фінці», «Альпіно Баньоліні», «Анджело Емо», «Капітано Тарантіні», «Луїджі Тореллі», «Фаа де Бруно», «Отаріа», «Маджоре Баракка», «Реджінальдо Джуліані», «Глауко», «П'єтро Кальві», «Енріко Таццолі», «Арго», «Леонардо да Вінчі», «Себастьяно Веньєр», «Джакомо Нані», «Капітано Каппелліні», «Франческо Морозіні», «Лоренцо Марчелло», «Мікеле Б'янкі», «Бенедетто Брін», «Велелла», «Ладзаро Моченіго»
- Джерела
- ↑ First Happy Time. Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 22 липня 2021.
Література[ред. | ред. код]
- Bagnasco, Erminio (1977). Submarines of World War Two. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-962-6.
- Mario Rossetto MISSIONE NON ATTACCARE! 1943: «Finzi» e «Da Vinci» L'operazione più pericolosa compiuta da due sommergibili. — Ugo Mursia Editore, 2018. — 156 с. — ISBN 978-8842555735
- Giorgio Giorgerini Uomini sul fondo. Storia del sommergibilismo italiano dalle origini a oggi. — Mondadori, 2002. — 709 с. — ISBN 978-8804505372
Посилання[ред. | ред. код]
- Veniero (VN, I.22). на uboat.net. (англ.)
- Sommergibile «VENIERO» (2°)(італ.)
