Springfield Модель 1873

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Springfield Модель 1873
Тип Казнозарядна гвинтівка
Походження  США
Історія використання
На озброєнні 1873–1892 (Після в резерві)
Оператори  США
Війни Індіанські війни
Іспансько-американська війна
Філіппінсько-американська війна
Історія виробництва
Розробник Ерскін С. Аллін
Розроблено 1873
Виробник Springfield Armory
Виготовлення 1873–1884
Виготовлена
кількість		 567 882 [1]
Варіанти

Кавалерійський карабін зі стволом 560 мм,

учбова гвинтівка зі стволом 760 мм.
Характеристики
Довжина 1300 мм
Довжина ствола 830 мм
Дія Поворотно-відкидний затвор
Темп вогню 12-13 пострілів за хвилину, до 25 пострілів занотовано під час випробувань[2]
Дульна швидкість 410 м/с
Дальність вогню
Ефективна 2500 ярдів[2]
Система живлення Ручне, казнозарядне
Приціл Відкриті приціли
Springfield Модель 1873 у Вікісховищі

Springfield Модель 1873 — стала першою стандартною казнозарядною гвинтівкою, яку взяла на озброєння армія США (хоча Springfield Модель 1866 обмежено використовували війська на території Бозменського шляху в 1867 році). Зброю, у версії гвинтівки та карабіну, широко використовували в битвах проти корінних народів США.

Модель 1873 стала п'ятим варіантом конструкції Алліна поворотно-відкидного затвору і отримала свою назву через відкидний затвор, який відкидався як люк. Модель піхотної гвинтівки мала ствол довжиною 325⁄8-дюйми (829 мм), а кавалерійський карабін мав ствол довжиною 22-inch (560 mm). Її замінила вдосконалена модель, Springfield Модель 1884, також під набій .45-70 калібру.

Процес відбору[ред. | ред. код]

В 1872–1873 роках військова рада на чолі з бригадним генералом Альфредом Террі, вивчили та випробували 99 гвинтівок від кількох місцевих та іноземних виробників зброї в тому числі Springfield, Sharps, Peabody, Whitney, Spencer, Remington та Winchester, з метою обрати казнозарядну систему для гвинтівок та карабінів для військових США. Серед випробувань були тести на точність, надійність, швидкострільність та здатність витримувати несприятливі умови. Розглядали однозарядні та магазинні системи, але, в той час, більш надійною вважали однозарядну зброю. Вогневі випробування проходили на Спрингфілдському арсеналі та острові Говернорс де гвинтівка Springfield показала швидкострільність у 8 пострілів новачками та 15 пострілів за хвилину досвідченими солдатами. Рада рекомендувала гвинтівку "No. 99 Springfield", яка стала Моделлю 1873.[3]

Балістика[ред. | ред. код]

Гвинтівковий набій мав позначення ".45-70-405", де перша цифра позначала калібр .45 калібр (11,63 мм), друга цифра вага заряду димного пороху 70 гран (4,5 г), а третя цифра позначала вагу кулі 405 гран (26,2 г). Дулова швидкість становила 410 м/с. Було розроблено зменшений заряд вагою 55 гран (3,6 г) (заряд для карабіна) для використання в карабінах для зменшення відбою для кінноти.

Springfield Модель 1884 мала дулову швидкість 400 м/с при вазі свинцевої кулі в 500 гран. Дулова швидкість кулі для карабіна становила 350 м/с.

Графік швидкості для Springfield Модель 1884
Таблиця сили удару для Springfield Модель 1884

Робочий тиск в патроннику гвинтівки Springfield Модель 1884 при стрільбі набоєм 45-70-500 становить 25,000 psi.[2]

Гвинтівка Springfield Модель 1873 може влучити в мішень радіусом 1,7 дюйма на відстані 100 ярдів, що відповідає ~3.4 MOA. Гвинтівка Springfield Модель 1884 може влучити в мішень радіусом 1,3 дюйма на відстані 100 ярдів, що відповідає ~2.6 MOA.[4] Таким чином, середню точність гвинтівки Springfield Модель 1884 можна порівняти з гвинтівкою німецьким K98k або більш пізньою гвинтівкою Springfield M1 Garand.

Таблиця точності для Springfield Модель 1884

У звіті Департаменту озброєнь США зазначено, що "Підготовлений стрілець може зробити з цієї зброї від 12 до 13 пострілів за хвилину, заряджаючи її з коробки. (Стрілянина велася з плеча з темпом 25 пострілів за хвилину з патронної коробки)."[2]

Використання в бою[ред. | ред. код]

У гвинтівці використовували набій з мідною гільзою на Дикому Заході в другій половині 19-го століття. Проте, поганий контроль якості мідних гільз та погані умови зберігання призводили до розриву гільз під час стрільби.

В інструкціях Департаменту озброєнь США стосовно Springfield Модель 1873 написано: "Якщо головка набою відірвалася під час пострілу, найкращим способом вилучення гільзи це вийняти кулю з набою і зменшити її ножем або прокатав так, щоб її можна було вставити в дульний зріз ствола. Сильно вдарте по кулі шомполом при закритому затворі; це штовхне кулю і заповнить безголову оболонку. Відкрийте затвор, і кулю та гільзу можна буде легко виштовхнути шомполом."[5] Пізніше солдатам видали спеціально розроблений екстрактор гільз, щоб усунути розшарування та застрягання гільзи.

Після поразки батальйону підполковника Джорджа Кастера (який мав на озброєнні карабін і набої до нього) в битві при Літтл-Біггорн в червні 1876 року, перші дослідники запропонували, що причиною стали заклинювання карабінів, хоча археологічні дослідження в 1983 році знайшли докази, що лише 3,4 відсотка гільз мають ознаки того, що їх витягли зі зброї з заклинюванням.[6] Тоді не враховували гільзи вибиті шомполом або іншим об'єктом, а також не враховували зброю, яка заклинила і була одразу прибрана з поля бою. Вся зброя батальйону Кастера стала власністю індіанців. Капітан Томас Френч, командир роти M, на лінії оборони Ріно вибивав шомполом від своєї піхотної гвинтівки вибивав застряглі гільзи з кавалерійських карабінів, які передавали йому. Після цього набій отримав нову латунну гільзу, оскільки цей матеріал так сильно не розширювався на відміну від міді. Це стало визначним покращенням, а тому латунь стала основним матеріалом для виготовлення гільз для військових набоїв в США з того часу і до тепер. Після поразки під Літтл-Біггорн, у військах почали проводити практичні стрільби двічі на тиждень. 

Модель 1873 під чорний порох залишалась на озброєнні армії США до заміни її гвинтівкою Springfield Модель 1892 з ковзним затвором, яка була копією норвезької гвинтівки Krag–Jørgensen. Заміну почали в 1892 році та попри те, що Модель 1873 була визнана застарілою, її продовжували використовували другорядні підрозділи під ча Іспансько-американської війни на Кубі та на Філіппінах, де вона поступалася іспанцям, які були озброєні 7 мм іспанськими гвинтівками Моделі 1893 Маузер з ковзним затвором.

Галерея[ред. | ред. код]

  • Реконструктор стріляє з казнозарядної гвинтівки Springfield Модель 1873 у Форт Макіно у 2008 році.
    Реконструктор стріляє з казнозарядної гвинтівки Springfield Модель 1873 у Форт Макіно у 2008 році.
  • Джеронімо (праворуч) тримає Springfield Модель 1873 разом зі своїми товаришами воїнами-апачами воїнами у 1886 році.
    Джеронімо (праворуч) тримає Springfield Модель 1873 разом зі своїми товаришами воїнами-апачами воїнами у 1886 році.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ https://www.nps.gov/spar/learn/historyculture/u-s-springfield-trapdoor-production-serial-numbers.htm
  2. ↑ а б в г Springfield Armory (U.S.) (1887). Description and Rules for the Management of the Springfield Rifle, Carbine, and Army Revolvers, Caliber 45. U.S. Government Printing Office.
  3. ↑ BOARD of OFFICERS (1873). Ordnance memoranda, Issue 15. United States. Army. Ordnance Dept. с. 99—106.
  4. ↑ Benton, James Gilchrist, 1820-1881, Henry Metcalfe, and United States. Ordinance Dept. Description And Rules for the Management of the Springfield Rifle, Carbine, And Army Revolvers: Calibre .45. Springfield, Mass: National armory, 1874. https://catalog.hathitrust.org/Record/008909513
  5. ↑ Wingate, George Wood (1878). Manual for Rifle Practice: Including Suggestions for Practice at Long Range and for the Formation and Management of Rifle Associations.
  6. ↑ Fox, Richard A., Archaeology, History and Custer's Last Battle, 1993, University of Oklahoma Press, ISBN 0-8061-2998-0, pp. 241–242
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Springfield_Модель_1873&oldid=40646671