Димний порох

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Теперішній димний (чорний) порох для стрілецької зброї

Ди́мний по́рох, або чо́рний по́рох[1](англ. black powder) — це історично перша й найпростіша щодо хімічного складу метальна вибухова речовина (ВР), що складається з трьох компонентів:сірки, калієвої або натрієвої селітри та деревного (вільхового) вугілля і являє собою зерна одноманітного чорного або сірого кольору зі слабко блискучою поверхнею. Порох вигадано, судячи з усього, в Китаї в Середньовіччя. Протягом близько 500 років, до середини XIX століття, була фактично єдина доступна людству вибухова речовина. До 1890-х виявився зовсім витиснутий з воєнної сфери досконалішою ВР; зокрема, як вибухова речовина, поступилася місцем усяким видам бездимного пороху. Однак димного пороху вживають і тепер, хоча сфера його вжитку досить вузька. Передусім його вживають у піротехніці, рідше — як вишибний заряд у деяких видах боєзапасів та іноді в дистанційних трубках. Його нерідко вживають стрільці-аматори й мисливцями при ручному спорядженні патронів[1][2][3][4].

Серед явних вад димного пороху, уживаного в воєнній справі — його мала потужність проти бездимного пороху (не кажучи вже про бризантні ВР). Окрім цього, як випливає з назви, він, згоряючи, утворює щільну хмару диму, що зраджує стрільця або позицію зброї (гармати) та заважає бачити ціль. Переваги чорного пороху — довгий строк зберігання, в меншій мірі — слабка чутливість до змін температури повітря, безпечність для зброї при стрільбі, легке й дешеве виготовлення[1][2][3][5].

Історія димного пороху[ред.ред. код]

Докладніше: Історія пороху
Бертольд Шварц, що йому легенда приписує вигадку пороху в Європі близько 1330 року.

Уважають за визначене, що порох вигадали в Китаї, де як селітро-сірко-вугільної суміш він був відомий вже близько X століття[1]. Широко відомий твір Ф. Енгельса «Артилерія», що він його написав для американської Нової енциклопедії, містив такі рядки[6]:

« В Китаї і Індії ґрунт рясніє природною селітрою, і геть природньо, що місцеве населення рано довідалося про її властивості… Ми не маємо свідчень, коли саме стала відома особлива суміш селітри, сірки й деревного вугілля, вибухові властивості якої надали їй таке велике значення… У китайців та індійців селітру й піротехнічні засоби запозичили араби.  »

Спочатку димного пороху вживали для розважальних цілей — приладів забавних вогнів і подоби ракет — тільки згодом як речовина, придатна для воєнних цілей. Так, до 1259 року відноситься опис китайцями одного з перших зразків зброї, який використовував порох, — «спис запеклого вогню»[5]. Від арабів, які жили в Іспанії, знайомство з виробленням і вживанням пороху на протязі XIV століття розповсюдилось на всю Європу. В Європі, згідно легенди, винахідником пороху вважається німецький монах Бертольд Шварц, але, вочевидь, порох був відомий до нього. Так, ще англійський філософ і дослідник Роджер Бекон (бл. 1214- бл.1292) зробив опис відомого йому вибухового селітро-сірко-вугільго складу. Понад п'ять століть порох був у всьому світі єдиною метальною і вибуховою речовиною, яка широко застосовувалася як в артилерійських гарматах і різних снарядах, так і в ракетах.

Калієва селітра — основний компонент димного пороху
Деревне вугілля — другий за масою компонент димного пороху
Сірка — третій компонент димного пороху

Спочатку порох являв собою механічну суміш з селітри, вугілля і сірки у вигляді дуже дрібного порошку. Згоряння його було погано передбачуваним, дрібнодисперсний порох до того ж був небезпечним, оскільки часто призводив до пошкодження або розриву стволів зброї. Потужність його також була невелика. Питання збільшення потужності пороху було вирішене, судячи з всього, випадково під час вирішення іншої задачі — зменшення гігроскопічності цієї суміші. Пилоподібний порох, який існував в XIV–XV століттях дуже швидко підмокав через дуже високу гігроскопічність селітри і великої площі контакту порохових часток з повітрям. Ці проблеми були вирішені на початку XVI століття, коли порох почали робити гранульованим. Селітро-сірко-вугільний порошок, змішували з водою і отримували пасту, яку потім сушили у вигляді грудок і за необхідністю розмелювали на зерна[6][7]. Це не тільки підвищило безпеку пороху, але і спростило процес заряджання. З'ясувалося також, що гранули вибухають майже в два рази потужніше, ніж пилоподібний порох тієї ж маси. До того ж, гранульований порох, на відміну від дрібнодисперсного, не потребував для ефективного спалаху додаткового порожнього місця в казеній частині ствола — для цього було достатньо проміжків між гранулами. В результаті потужність зброї значно підвищилась[7]. В подальшому методика грануляції була покращена, порохову масу стали піддавати пресуванню при високій температурі, а після розмелювання нерівні шматочки піддавалися поліруванню, що дозволяло отримати тверді блискучі гранули[8].

Склад і виготовлення[ред.ред. код]

Чорний порох складається з трьох компонентів: селітри, вугілля і сірки. При згорянні пороху селітра надає кисень для згоряння вугілля; сірка — цементує вугільно-селітряну суміш. Окрім цього, маючи більш низьку температуру займання, ніж вугілля, сірка прискорює процес займання пороху[9].

Звичайно для виготовлення пороху береться калієва селітра (нітрат калію), як менш гігроскопічна в порівнянні з іншими селітрами (наприклад, натрієвою). Селітра повинна відрізнятися високим ступенем чистоти — 99,8%; домішка натрієвої селітри за радянськими нормативами 1920-х років дозволялась не більше 0,03%. Сполук хлору в перерахунку на хлорид натрію дозволялось також не більше 0,03%

Вугілля з деревини для пороху отримують шляхом випалу (піролізу) несмолянистих порід дерева (вільха і особливо крушина) з отриманням продукту, який на 80-90% складається з вуглецю; використання смолистої деревини негативно позначається на властивостях пороху, і хвойні породи також не схильні до утворення вугілля. Однак хвойні дрова використовують для ініціації процесу згоряння з послідуючою засипкою деревини інших порід при історичному способі виробництва вугілля з деревини. Слід зазначити, що до XIX століття випалювання деревного вугілля вироблялося в вугільних ямах, які не дозволяли отримувати однорідний за своїми властивостями продукт (через те, що була одночасно і недопалена (не піролізована), і перепалена деревина (тобто зола)). І тільки впровадження піролізу в стальних ретортах з водяним замком дозволило отримувати гарантовано якісне вугілля, при цьому найкращими ґатунками деревини для отримання вугілля вважалися бук, граб, дуб для важкого вугілля і береза в суміші з осикою для легкого.

В залежності від наявності деревини тієї чи іншої породи в місцевості і розвитку виробництва вугілля формувались національні вимоги і особливості виробництва чорного пороху, оскільки саме якість деревини і ступінь випалу вугілля в значній мірі визначають якість пороху. Чим нижчий ступінь випалу вугілля, тим менше його швидкість згоряння, що не завжди негативний фактор. Вміст чистого вуглецю у вугіллі повинен бути не менш 75-80%; відомо, що при зниженні кількості вугілля в пороху швидкість його згоряння підвищується, проте зі збільшенням відсотку вуглецю в вугіллі — зменшується. В мисливських ґатунках чорного пороху вміст селітри інколи дещо збільшували, наприклад, французький і німецький мисливські порохи вміщували 78% селітри, 10% сірки і 12% вугілля. В «мінних» ґатунках (для здійснення вибухових робіт), навпаки, містилося більше сірки та вугілля; наприклад, в Росії застосовувалась суміш з 66,6% селітри, 16,7% сірки і 16, 7% вугілля[9]. Порох, який використовувався в примітивних ракетах XIX століття, давав більш високі показники імпульсу при підвищеному вмісті селітри. І навпаки, при зниженні кількості селітри в пороху ці показники знижувались[10]. В цілому зі збільшенням кількості селітри в пороху збільшується і швидкість його згоряння, але до певного рівня — не вище 80%[11].

Що стосується сірки, то для виготовлення пороху застосовується сірка тільки кристалічної форми з температурою плавлення 114,5°С[3][11]. За згаданими нормативами в ній не повинно міститися з'єднань кальцію, магнію і нерозчинних в воді речовин — піску, металів, дерева тощо.

З 1650 року і до теперішнього часу «класичний» димний порох з деякими відхиленнями має наступний склад (за вагою): 75% калієвої селітри, 15% вугілля, 10% сірки. Історично склад пороху мав зміни[9]:

Селітра Вугілля Сірка
Англія, 1250 41,2 29,4 29,4
Франція, 1338 50 25 25
Німеччина, 1595 52,2 26,1 21,7
Франція, 1650 75,6 13,6 10,8
Англія, 1781 75 15 10
Жорно для помолу пороху в музеї (США, штат Делавер)

У другій половині XIX століття і пізніше розрізнялись три основні різновиди воєнного димного пороху: чорний, бурий та шоколадний, залежно від ступеня випалу вугілля, який входить до складу пороху[12]. Бурий порох також мав знижений до 5% вміст сірки; балістичні показники бурого і шоколадного пороху істотно переважали над звичайним чорним[13]. Відомий димний порох, який зовсім не містить сірки — безсірковий[11].

Виготовлення димного пороху — процес суто механічний, без використання хімічних реакцій. Технологічний процес виготовлення димного пороху остаточно сформувався в кінці XIX століття. Стадії в основному стали наступними[14]:

  1. Подрібнення компонентів (селітри, сірки і вугілля) в металічних бочках з жорнами сферичної форми;
  2. Виготовлення потрійної суміші і її пресування у вигляді «коржів» (з 1874 року) — методом «гарячого пресування», при температурі 100–150° С);
  3. Розмелювання отриманих порохових «коржів» на зерна необхідного розміру;
  4. Відсіювання пилу, полірування зерен і їх сортування;
  5. Перемішування і фасування пороху.

Цей процес зберігся принципово незмінним до нашого часу, за винятком матеріалу інструментів.

Властивості димного пороху[ред.ред. код]

Зовнішній вигляд та фізичні властивості[ред.ред. код]

Сучасний димний порох для стрілецької зброї є порошком з гранул (розмір зерен мисливського пороху — в основному не є більшим за 1,25 мм), колір якого може бути від синьо-чорного до сіро-чорного (звідси повсякденна назва «чорний порох»). Якісний порох має тверді, блискучі зерна зазвичай неправильної форми, хоча найкращі сорти мисливського пороху могли мати округлу форму зерен. Димний порох для стрілецької зброї сортується за розміром зерен, причому дрібніший вважається кращим, забезпечуючи швидше згоряння заряду.

Густина димного пороху може бути в межах 1,6…1,93 г/см³. Гравіметрична густина — 0,8…1 кг/л[15]. Артилерійський димний порох, що мав застосування у минулому, мав зерна більшого розміру аж до декількох міліметрів. В середині XIX століття бурий та шоколадний порох для найпотужніших гармат мав форму зерен призматичної або кубічної форми з розміром ребер до 1 см, причому для надання зернам «прогресивної» форми, яка забезпечувала б при згорянні постійну або зростаючу площу поверхні зерна, вони часто мали перфорацію. Його застосування дозволило значно підвищити початкову швидкість снарядів[16].

Процеси при згорянні димного пороху[ред.ред. код]

При згорянні чорний порох дає густий і щільний біло-сизий дим. У минулому досвідчений артилерист міг за кольором і формою димної хмари зробити висновки про якість пороху (чим густішим є дим, тим кращим є порох) і його метальна здатність, в тому числі і про основні характеристики гармати — приблизний калібр та далекобійність.

Невелика кількість пороху при підпалюванні дає спалах яскравого полум'я з димом, але горіння великої кількості димного пороху переходить у вибух. У середньому лише 40% його маси перетворюються в газоподібні речовини і беруть участь у викиданні снаряда. Решта 60% так і залишаються твердими частками, що утворюють при пострілі густу хмару диму і осілими у стволі зброї у вигляді нагару. Під час одного з дослідів, проведених американськими фахівцями, при згорянні 82 гранів димного пороху утворилося 42 грани твердих залишків[17]. Гази, що утворюються при згорянні, приблизно в 280 разів перевищують за об'ємом згорілий порох. Температура спалаху димного пороху — близько 300°С, що вище, ніж у багатьох бризантних речовин. Хімічні процеси, що відбуваються при горінні чорного пороху, дуже складні, так що реакцію його розкладання в повному вигляді практично неможливо записати однією формулою. Тим не менш, приблизно його горіння можна записати у наступному вигляді[18]:

3KNO3 + 3C + S → K2S + N2 + 3CO2.

Кількість азоту у порохових газах досягає третини. Крім того, утворюється чадний газ. Тверді залишки, крім сульфіду калію, — це, перш за все, карбонат калію, сульфат калію і чистий вуглець у формі сажі[17].

Спалах димного пороху на полиці аматорського мушкета сучасного виготовлення

Димний порох здатен створювати максимальний тиск не більший за 600 кг/см². При цьому початкова швидкість кулі або снаряду при використанні димного пороху практично не може перевищити 500 м/с, а в гладкоствольних мисливських рушницях вона є ще меншою — не вище за 350 м/с[15]. При пострілі зазвичай не весь порох встигає згоряти у стволі навіть при оптимальному спорядженні патрона. Тому стрілецька зброя, що розрахована на стрільбу димним порохом, зазвичай, має довший ствол, щоб забезпечити максимальне згоряння заряду[17]. Характер горіння димного пороху суттєво залежить від щільності спорядження, тобто від ступеня запресування заряду[19]

Переваги та недоліки[ред.ред. код]

Мисливський димний порох та об'ємна мірка для відмірювання зарядів

Однією з найпомітніших негативних рис димного пороху є виділення при згорянні великої кількості диму, яке демаскувало гармату чи стрільця і сильно ускладнювало спостереження за ціллю. Навіть у сучасних умовах, при використанні димного пороху на полюванні, він не завжди зручний — у разі пострілу в тиху і вологу погоду або в заростях дим може повністю заслонити ціль[15]. Стосовно своєї чутливості до удару і тертя димний порох належить до числа найбезпечніших у користуванні вибухових речовин, хоча цю його властивість не слід переоцінювати. Під час дослідів падіння на порох металевої кулі масою 10 кг з висоти понад 45 см викликало вибух, хоча при менших значеннях висоти і маси кулі вибух не відбувався[18]. Димний порох — одна з найчутливіших до вогню вибухових речовин. З одного боку, це підвищує вимоги безпеки при поводженні з ним, оскільки він може спалахнути навіть від найменшої іскри, що утворюється при випадковому ударі двох металевих предметів. З іншого боку, така властивість полегшує його займання в боєприпасах[19].

Димний порох при пострілі є значно безпечнішим від бездимного: навіть якщо патрон з якихось причин містить подвійну кількість димного пороху, стрільба ним не приведе до розривання ствола зброї, що часто трапляється для випадку бездимного пороху. Відповідно, при ручному спорядженні патронів димний порох не потребує точного наважування з використанням аптекарської ваги, достатньої є об'ємна мірка. Певну небезпеку несе можлива наявність у заряді порохового пилу, що може призвести до вибухового горіння пороху. До недоліків димного пороху слід віднести і голосний звук пострілу та підвищений відбій.

Найважливішою перевагою димного пороху є довговічність у зберіганні. За дотримання належних умов (ізоляція від вологи, постійна температура) від може зберігати свої властивості практично протягом необмеженого часу, на відміну від бездимного пороху, термін зберігання якого обмежується декількома роками[15].

Димний порох є досить гігроскопічним. Він здатний вбирати вологу з повітря зі швидкістю 1% за добу. Коли його вологість перевищить 3%, він стає непридатним до використання, оскільки стає важкозаймистим а за вологості 15% він взагалі втрачає здатність до займання[20]. Після підмочування димний порох назовсім втрачає свої властивості, які вже не відновлюються через вилуговування селітри. Наявність в масі пороху грудок злиплих зерен зазвичай служить ознакою того, що порох був підмочений[15]. Тем не менше, незначний вміст вологи є нормою для цього пороху й зазвичай становить 0,7…1%.

Також до числа недоліків чорного пороху належить викид великої кількості повільно палаючих фрагментів при пострілі, що може викликати загоряння легкозаймистих матеріалів, а не повністю згорілий порох осідає на частинах зброї, включаючи прицільні пристрої, та іншому спорядженні, що вимагає їх чищення. Крім того, при заряджанні зброї є ризик займання пороху, що заряджається від контакту з тліючими частинками, що залишилися у стволі від попереднього пострілу.

Суттєва залежність горіння димного пороху від тиску навколишнього повітря ускладнює його застосування в зенітних боєприпасах, які вибухають на висотах при тиску, нижчому за атмосферний. При дослідженнях виявили, що за тисків близько 450 мм рт. ст починається часткове затухання димного пороху у дистанційних трубках, а за тисків нижчих від 350 мм рт. ст. усі трубки загасають. Але при цьому димний порох є практично нечутливим, на відміну від бездимного, до зміни температури повітря[15].

Застосування[ред.ред. код]

Димний порох був історично першою вибуховою речовиною і залишався єдиною ВР, яка використовувалася і для метання снарядів, і як бризантна речовина. Таке положення справ залишалося до винаходу нових ВР в середині XIX століття. З появою бездимних порохів чорний порох виявився швидко витіснений ними і як метальна речовина. В 1890-ті роки нові зразки стрілецької зброї і артилерії армій передових у військовому відношенні країн почали виготовлятись з розрахунком на використання тільки бездимного пороху. В Російській імперії бездимний порох був утверджений як стандартний для трилінійних гвинтівок зразку 1891 року і гармат польової, гороної, фортечної, облогової і берегової артилерії наказом по артилерії від 6 лютого 1895 року[21].

Однак з воєнної сфери димний порох не був виключений повністю. Він знайшов застосування як метальна речовина в різних видах реактивної зброї — наприклад, вишибний заряд німецького ручного гранатомету «Панцерфауст» зразку 1942 року мав димний порох в складі боєзаряду. Також чорний порох використовувався в перших радянських гранатометах РПГ-1 (який не пішов в серійне виробництво) і РПГ-2, який знаходиться на озброєнні не тільки СРСР, але і інших країн. 5-грамовий заряд димного пороху використовується, наприклад, в болгарській протипіхотній міні ПСМ-1 і необхідний для її викидання з ґрунту[22].

Порохові елементи, виготовлені з димного пороху, які мають щільність 1,65 г/см³ і нижче, горять незакономірно, тобто не паралельними шарами. Але якщо порох зщільнений до 1,8 г/см³ і вище, він горить паралельними шарами і дуже зручний, завдяки високій чуттєвості до променю вогню, для використання у підривниках для передачі вогню основного заряду ВР, в дистанційних трубках тощо. Сприятливим фактором є і відносно мала кількість газів при його згорянні, що дозволяє використовувати його в замкнутих цілях без небезпеки їх розриву. Димний порох може використовуватись також в капсульних втулках артилерійських патронів для зміцнення ініціюючого променя полум'я[12].

Сьогодні в цивільній сфері димний порох використовується в піротехніці, при виготовленні вогнепровідних шнурів і при деяких видах вибухових робіт з видобутку дорогого каменю[23]. Він досі не втратив значення для стрільців-аматорів і мисливців, які іноді заряджають патрони димних порохом[1].

В Європі і США існують громадські організації, які поширюють полювання і спортивну стрільбу з використанням саме димного пороху, дульнозарядної і іншої історичної зброї. Даний напрямок набуває з кожним днем все більшу популярність, бо додає полюванню необхідний елемент випадковості, чого у сучасному полюванні немає. В багатьох країнах існують національні асоціації аматорів полювання з використанням чорного пороху. Окрім цього, широкомасштабні історичні реконструкції і кінозйомки не уникають використання димного пороху.

Правова база[ред.ред. код]

Правовий режим виготовлення і продажу чорного пороху відмінний в залежності від країни: в більшості країн Європи чорний порох виготовляється заводським способом на підставі спеціального дозволу і продається в мисливських магазинах на підставі ліцензії і з обмеженням по кількості. Зброя, яка розрахована на його застосування, продається, перевозиться, використовується і зберігається без обмежень; але існує і зворотній порядок: зброя за ліцензією на загальних підставах, а порох — вільно при наявності ліцензії на зброю. В США Актом по контролю над зброєю 1968 року кременеві, капсульні, дульнозарядні і т. д. системи зброї, які використовують димний порох, визнаються антикваріатом, їх оборот не підпадає під дію законодавства щодо зброї.

Димний порох в історії і культурі[ред.ред. код]

Експериментальний вибух димного пороху в кількості, яка дорівнює тій, що передбачалося використовувати при пороховій змові

У всіх без вийнятку творах, які були написані до появи бездимного пороху, у випадку, якщо мова йде про порох, мається на увазі димний порох. При описі битв часто говориться про щільні хмари диму на полі бою. Деякі автори класичних творів описували порох, надавали йому особливого значення. Так, Жюль Верн в романі «З Землі на Місяць прямим шляхом за 97 днів 20 хвилин» (1865 рік) приділив дискусії щодо пороху вагоме місце[24]:

« Для заряду своєї колумбіади, — продовжував майор, — Родмен використовував крупний порох з зернами розміром з каштан; вугілля, яке входило в його склад виготовлялося з деревини, яку перепалювали в чавунних котлах. Цей порох твердий на дотик, блискучий, не залишає ніякого сліду на руці, має у складі значну кількість кисню і водню, запалюється миттєво і, не дивлячись на свою руйнівну силу, майже не засмічує зброю.  »

Димний порох — має різкий солонуватий смак, завдяки чому його іноді використовували замість солі. Це було відмічено в романі Л. Н. Товстого «Війна і мир»[25].

« Кінське м'ясо було смачне і поживне, селітряний букет пороху, який використовували замість солі, був навіть приємний.  »

Однак відомо, що споживання пороху в їжу часто призводило до отруєння. Існує думка, що упередження європейських народів по відношенню до споживання конини пов'язано з тим, що солдати наполеонівської армії при відступі з Москви посипали порохом замість солі м'ясо загиблих коней. Це призводило до випадків інтоксикації[26]. Цікавий спосіб виготовлення пороху, який рекомендований головним героєм повісті Н. В. Гоголя «Тарас Бульба». Тарас радив, у випадку легкого поранення, для запобігання лихоманки «розмішати заряд пороху в чарці сивухи» і випити[27].

В світову історію ввійшло багато випадків, коли детонація димного пороху (або її спроба) мала вплив на суспільне життя. Добре відомий знаменитий пороховий заколот 1605 року в Лондоні, коли заколотники невдало спробували знищити британський Парламент разом з королем Яковом I, коли заколотники підклали під Вестмінстерський палац 80 бочок пороху.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д Русская охота. Энциклопедия.. — 30 000 прим. — ISBN 5-85270-159-9.
  2. а б Справочник охотника. — 250 000 прим.
  3. а б в Дымный порох. Питерский охотник. Архів оригіналу за 2013-01-05. Процитовано 04 декабря 2012. 
  4. ГОСТ 1028-79 Пороха дымные. Общие технические условия.
  5. а б Порох. VIPtrophy.com. Архів оригіналу за 2013-01-05. Процитовано 30 ноября 2012. 
  6. а б Дымный порох. История ракетной техники. Архів оригіналу за 2013-01-05. Процитовано 30 ноября 2012. 
  7. а б Вспышка, пламя и ужасный звук. Геворг Мирзаян. Эксперт"Эксперт" № 29 (667), 27 июля 2009
  8. Черный порох, ч.4. И. Н. Григорьев
  9. а б в Черный порох, ч.1.И. Н. Григорьев
  10. Дымный порох. История ракетной техники. Архів оригіналу за 2013-01-05. Процитовано 30 ноября 2012. 
  11. а б в Классификация порохов. Пороха — механические смеси. Основные требования к порохам и классификация порохов. Стрелковый клуб — pistoletchik.ru. Архів оригіналу за 2013-01-05. Процитовано 05 декабря 2012. 
  12. а б Горст А. Г. Пороха и взрывчатые вещества — М., Оборонгиз, 1949
  13. Blackpowder to Pyrodex and Beyond. Randy Wakeman
  14. Краткая история развития порохов. warinform.ru. Архів оригіналу за 2013-01-05. Процитовано 05 декабря 2012. 
  15. а б в г д е Димний порох на сайті «Питерский охотник» (рос.)
  16. Краткая история развития порохов на сайті «Армия и вооружение» (рос.)
  17. а б в Randy Wakeman Blackpowder to Pyrodex and Beyond на сайті «CHUCKHAWKS.COM» (англ.)
  18. а б Григорьев И. Н. Чорний порох, ч.5.// Химия и химики. — № 4, 2011.
  19. а б Горст А. Г. — Оборонгиз, 1949. — 223 c.
  20. Справочник охотника. — М.: Колос, 1964. — С. 75. — 399 с.
  21. Развитие конструкций орудий и боеприпасов. Энциклопедия артиллерии. Архів оригіналу за 2013-01-05. Процитовано 05 декабря 2012. 
  22. Противопехотная мина ПСМ-1. Сапер. Архів оригіналу за 2013-01-05. Процитовано 05 декабря 2012. 
  23. Дымный порох. Большая Советская энциклопедия. Архів оригіналу за 2013-01-05. Процитовано 04 декабря 2012. 
  24. Марко Вовчок. Изд: Ж.Верн. Собр. соч. в 6 т. Т.1, «Современный писатель», М., 1993
  25. Война и мир. Л. Н. Толстой Т. 4, часть 3
  26. Наполеон отступал по калужской земле. КП—Калуга. Архів оригіналу за 2013-01-05. Процитовано 06 декабря 2012. 
  27. Н. В. Гоголь. Тарас Бульба. klassika.ru. Архів оригіналу за 2013-01-05. Процитовано 05 декабря 2012. 

Література[ред.ред. код]

  • Келли Д. Порох. От алхимии до артиллерии: История вещества, которое изменило мир / пер с англ. А. Турова. — М.: Колибри, 2005. — С.38-39. — 340 с. — (Вещи в себе).
  • Розман Б. Ю. Технология пороха (Пороха, механические смеси). — М., 1937. — С. 82 — 84.
  • ОСТ 84-2281-86. Уголь древесный для дымного пороха. Технические условия. — Введен впервые 01.07.87. — М.: Изд-во стандартов, 1986. — 25 с.
  • Буллер М. Ф. Физико-химические свойства и технологии дымных порохов: монография. — Сумы: Сумской государственный университет, 2011. — 233 с.


АК47 Це незавершена стаття про вогнепальну зброю.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.