Ідріс Дебі
| Ідріс Дебі | |
|---|---|
| араб. إدريس ديبي إتنو | |
 | |
| Президент Чаду | |
| 2 грудня 1990 — 20 квітня 2021 | |
| Попередник | Хіссен Хабре |
| Наступник | Магамет Дебі Ітно |
| Народився |
18 червня 1952 Фада, Французька Екваторіальна Африка (нині Чад) |
| Помер |
20 квітня 2021 (68 років) Тібесті, Чад |
| Похований | Amdjarassd |
| Відомий як | політик, військовослужбовець |
| Країна | Чад |
| Національність | Загава |
| Alma mater | Institut aéronautique et école de pilotage Amaury de la Granged |
| Політична партія | Patriotic Salvation Movementd |
| У шлюбі з | Hinda Deby Itnod |
| Діти | Brahim Débyd і Магамет Дебі Ітно |
| Релігія | іслам |
| Нагороди |
    |
| Підпис |
 |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Ідрі́с Дебі́ (фр. Idriss Déby Itno; 18 червня 1952, Фада, Чад — 20 квітня 2021) — чадський державний і політичний діяч, президент Чаду (1990—2021). Очолював Рух патріотичного порятунку. Очолив країну на чолі повстання проти президента Хіссена Хабре і з тих пір пережив кілька заколотів проти власного правління. Виграв вибори у 1996 та 2001 роках, а після скасування обмежень на терміни знову переміг у 2006, 2011 та 2016 роках.
Молоді роки і кар'єра до обрання президентом[ред. | ред. код]
Ідріс Дебі народився 1952 року в місті Фада на сході Чаду у родині пастора. Походив із клану (племені) горанів народу загава. Після закінчення середньої школи вступив до Офіцерської школи в Нджамені.
Пройшов стажування у Франції в Інституті аеронавтики, повернувшись 1976 року до Чаду з посвідченням професійного пілота.
Працював у держсекторі. 1982 року призначений президентом Хіссеном Хабре заступником начальника штабу Збройних сил Півночі, згодом — начальником Генерального штабу. 1983 року став командувачем збройних сил.
1985 року Дебі зняли з посади і направили на навчання до Паризької військової школи.
Повернувшись на батьківщину 1987 року, Дебі обійняв ключову посаду радника президента з питань безпеки і оборони.
У квітні 1989 року після невдалої спроби державного заколоту знайшов притулок у Судані.
У березні 1990 року в Судані Дебі створив «Патріотичний фронт порятунку» й заходився готувати військові загони для збройного вторгнення до Чаду, що здійснили в листопаді 1990 року. Ввійшовши на чолі повстанців до Нджамени, Дебі 1 грудня 1990 року очолив державу.
На президентському посту[ред. | ред. код]
1990-ті[ред. | ред. код]
4 грудня 1990 року І. Дебі проголосив себе новим президентом Чаду. Однак у країні збройне протистояння тривало фактично до 1993 року, коли внаслідок національної конференції (січень-квітень) було ухвалено хартію, яка закріплювала засади перехідного періоду розвитку Чаду. Згідно з хартією, головою держави і верховним головнокомандувачем до проведення виборів на багатопартійній основі залишався Ідріс Дебі.
У квітні 1993 року запроваджено багатопартійну систему, однак до очікуваного миру це не призвело. У країні фактично розгорнулась латентна громадянська війна, унаслідок чого перехідний період продовжили до 1994—95 рр. Нарешті в січні 1996 року в Габоні між представниками влади і опозиції уклали угоду про принципи внутрішньополітичного урегулювання.
Одним із пунктів прийнятої декларації передбачалися того ж 1996 року багатопартійні президентські вибори, за результатами двох турів яких Ідріса Дебі легітимізовано на посаді глави держави (69 % голосів від загалу голосів). Парламентські (до Національних зборів) вибори у листопаді 1996 року виграла президентська партія «Патріотичний рух за порятунок» (реорганізований ще в квітні 1991 року Патріотичний фронт порятунку).
2000-ні[ред. | ред. код]
Перший етап легітимного правління І. Дебі запам'ятався відносним піднесенням економіки країни завдяки відкриттю внутрішніх ринків з подальшим проникненням на них ТНК, зокрема, освоєнням нафтових родовищ (Чад є експортером нафти з жовтня 2003 року).
На наступних президентських виборах 20 травня 2001 року перемогу знову одержав І. Дебі (63,17 % згідно з офіційними даними), а його сила (Патріотичний рух…) завдала нищівної поразки опозиційним силам на парламентських виборах 21 квітня 2002 року (110 зі 155 мандатів).
З 2003 року особливо дестабілізаційним чинником у Чаді став суданський — унаслідок громадянської війни у цій країні різко збільшився потік мігрантів до Чаду. Зусилля ООН та інших міжнародних організацій не змогли запобігnb гуманітарній катастрофі як у Суданському Дарфурі, так і в прикордонних територіях обох (Судану і Чаду) держав. Величезна кількість біженців (до 1,8 млн осіб за розрахунками експертів ООН) підірвали чадську економіку і незабаром призвели до хвилі соціального обурення. 16 травня 2004 року в країні здійснено спробу державного військового перевороту. Парадоксальним було те, що очільниками заколоту стали також, як і президент, вихідці з народу загава, незадоволені його політикою у дарферському конфлікті. Унаслідок 48-годинних переговорів кризу залагодили без кровопролиття. А за 10 днів, 26 травня 2004 р. підконтрольний Дебі парламент ухвалив поправку до конституції, за якою президент може обиратися на необмежене число каденцій.
У наступні роки в Чаді збереглась неспокійна як внутрішньо-, так і зовнішньополітична ситуація. У грудні 2005 року активізувалися бої на чадсько-суданському кордоні, до опозиції перейшли племінники-близнюки І. Дебі Том і Тіман Ердімі, низка впливових військовиків на чолі з генералом Себі Агіда. А 15 березня 2006 року їхніми прибічниками у Нджамені на час візиту Ідрісса Дебі Ітно до Екваторіальної Гвінеї знову здійснено невдалу спробу державного перевороту, що, однак, призвело лише до ескалації конфлікту, зокрема, кривавих сутичок наприкінці березня 2006 року в прикордонні, у яких ініціативу перехопили заколотники, просуваючись углиб Чаду.
13 квітня 2006 року бої проурядових і повстанських сил розгорнулися вже на підступах до Нджамени. Однак атаки повстанців відбили, а їх вигнали до Судану. На нових президентських виборах (3 травня 2006 року) внаслідок бойкоту опозиції Ідріс Дебі переміг уже в 1-му турі (64,67 % голосів, спершу оголосили про 77,6 % голосів).
Напруження в Чаді збереглося, і значно активізувалося на початку 2008 року, коли 2 лютого повстанським військам удалося прорватися до столиці країни. Після декількох днів жорстоких боїв під тиском міжнародної спільноти, протидіючі сторони сіли за стіл переговорів. І. Дебі знову зберіг президентську посаду, а на початку березня 2008 року на саміті в столиці Сенегалу Дакарі за участі міжнародних посередників — генерального секретаря ООН Гі Муна і президента Сенегалу Абдулая Вада підписано пакт про виконання всіх раніше укладених мирних угод між Ідрісом Дебі та президентом Судану Омаром Баширом.
2010-ті[ред. | ред. код]
25 квітня 2011 року Дебі було переобрано на четвертий термін з 88,7 % голосів. Еммануель Надінгара знову став прем'єр-міністром.
1 травня 2013 року уряд Чаду повідомив про попередження військового перевороту з метою повалення Дебі[1].
У січні 2019 року Дебі та прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу оголосили про відновлення дипломатичних відносин між Чадом та Ізраїлем. Нетаньягу описав свій візит до Чаду як «частину революції в арабському та мусульманському світі».[2]
2020-ті[ред. | ред. код]
Дебі підписав законопроєкт про скасування смертної кари в Чаді 2020 року. Востаннє вона застосовувалася проти терористів 2015 року.[3]
Загибель[ред. | ред. код]
Дебі загинув 17-18 квітня 2021 року під час боїв із повстанцями на півночі Чаду. Про загибель було оголошено 20 квітня, а 19 квітня, виборча комісія оголосила про його перемогу на президентських виборах, що пройшли 11 квітня (80 % голосів). Знаючи про перемогу заздалегідь, Дебі вирушив на північ, оскільки в день виборів 11 квітня повстанська коаліція увійшла з Лівії до Чаду[4][5][6]. Повстанці з групи «Fact» («Фронт змін і злагоди» в Чаді), напали на прикордонний пост 11 квітня під час наступу на столицю Нджамену. Уряд і парламент було розпущено, і протягом 18 місяців країною мала керувати військова рада[7].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Уряд Чаду попередив військовий переворот. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 20 квітня 2021.
- ↑ Chad: New Fronts Open in Eastern Fighting [Архівовано 24 лютого 2012 у Wayback Machine.] allAfrica.com
- ↑ Chad abolishes the death penalty. Архів оригіналу за 5 жовтня 2020. Процитовано 20 липня 2020.
- ↑ Президент Чаду загинув у боях з повстанцями. Deutsche Welle (українською) . 20 квітня 2021. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 20 квітня 2021.
- ↑ Президент Чаду помер від отриманих бойових поранень. Корреспондент (українською) . 20 квітня 2021. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 20 квітня 2021.
- ↑ Президент Чаду загинув на передовій під час зіткнень з повстанцями. Нещодавно його переобрали на шостий термін. Громадське (українською) . 20 квітня 2021. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 20 квітня 2021.
- ↑ Керував країною понад 30 років. Президент Чаду загинув в сутичках з повстанцями. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 20 квітня 2021.
Посилання[ред. | ред. код]
|
