Батов Володимир Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Батов Володимир Васильович
Народження14 червня 1914(1914-06-14)
Q56311348?, Костромський повітd, Костромська губернія, Російська імперія
Смерть28 жовтня 1979(1979-10-28) (65 років)
Харків, Українська РСР, СРСР
ПохованняМіське кладовище № 2
Країна Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Звання Капітан
Формування233-а стрілецька дивізія
Війни / битвинімецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора
Медаль «За відвагу»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За оборону Сталінграда»

Володимир Васильович Батов (19141979) — капітан Робітничо-селянської Червоної Армії, учасник Німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу (1945).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Володимир Батов народився 14 червня 1914 року в селі Видріно (зараз — Некрасовский район Ярославської області) в сім'ї службовця. У 1933 році закінчив річковий технікум у Рибінську. У вересні 1933 року був призваний до лав в Робітничо-селянської\ Червоної Армії. У 1938 році Батов закінчив військово-морське училище, після чого служив у морській піхоті. З червня 1941 року — на фронтах Німецько-радянської війни. Брав участь у боях на Північно-Західному, Ленінградському, Сталінградському, Західному, Брянському, 2-му і 3-му Українському фронтах. За час війни чотири рази був поранений[1].

Під час боїв за Тихвін у лютому 1942 року штурмова рота під командуванням Батова прорвала оборону німецьких військ, пройшла 12 кілометрів і вибила його з наступного кордону. 14 лютого 1942 року Батова було поранено. Восени 1942 року, під час оборони Сталінграда, Батов організував оборону займаних його підрозділом позиції, своєчасно приймаючи заходи по відновленню зв'язку і взаємодії з іншими підрозділами. 8 жовтня 1942 року був поранений в районі Оріхівки, після чого до квітня 1943 року перебував у шпиталі[1].

1 травня 1943 року на чолі розвідроти Батов форсував річку Жиздра в Калузькій області і успішно провів розвідку боєм для того, щоб визначити передній край оборони німецьких військ. Під час цієї операції він отримав чергове поранення, після чого протягом чотирьох місяців перебував у шпиталі[1].

10 березня 1944 року в бою був четвертий раз поранений, до червня перебував на лікуванні в госпіталі. Після лікування старший лейтенант Батов продовжив службу на посаді командира батальйону 734-го стрілецького полку 233-ї стрілецької дивізії. Наказом від 5 липня 1944 року був нагороджений орденом Червоного Прапора[1].

Брав участь у Яссько-Кишинівській операції, визволенні Румунії, Угорщини, Югославії. Відзначився під час форсування Дунаю. 6 листопада 1944 року в районі населеного пункту Батіно батальйон Батова закріпився на плацдармі і протягом двох діб давав відсіч потужним контратакам німецьких військ, а потім перейшов в атаку і захопив пануючу над плацдармом висоту. У наступних боях Батов був важко контужений[1].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за «зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і проявлені при цьому відвагу і геройство» капітан Володимир Батов був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» за номером 5456[1].

Меморіальна дошка Володимиру Батову

Після закінчення війни був демобілізований. Проживав і працював у Харкові. Помер 28 жовтня 1979 року. Похований на харківському міському кладовищі № 2[1].

Був нагороджений орденом Червоного Прапора, а також низкою медалей[1].

У Харкові встановлена меморіальна дошка на будинку де він жив[2].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж и Батов Володимир Васильович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
  2. LLC, Hulu. В Киевском районе открыли четыре мемориальные доски Героям Советского Союза. https://www.city.kharkov.ua/ (рос.). Архів оригіналу за 8 червня 2019. Процитовано 8 червня 2019.

Література

[ред. | ред. код]
  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1987. — Т. 1 /Абаев — Любичев/. — 911 с. — 100 000 экз. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382.
  • Герои огненных лет. Ярославль: Верхне-Волжское кн. изд., 1985.