Очікує на перевірку

Бойова психічна травма

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Знімок на перев'язувальному пункті поблизу Іпра, 1917. Поранений солдат у лівому нижньому куті має відчужений погляд — частий симптом БПТ
Бойова психічна травма
Спеціальністьпсихіатрія
Причинибойова психічна травма
Класифікація та зовнішні ресурси
MeSHD003130
CMNS: Combat stress reaction у Вікісховищі

Бойова психічна травма (БПТ) — психічна травма, викликана впливом факторів бойової обстановки. Призводить до розладів психіки різного ступеня тяжкості. Боєць, який отримав БПТ, не здатний вести бойові дії[1]. Слід відрізняти від контузії, отруєння та інших бойових ушкоджень, які мають соматичний характер[2].

Історія

[ред. | ред. код]

Ще у 1871 році Якоб Мендес да Коста описав психосоматичні порушення у солдатів часів громадянської війни в США. В клінічній картині у них домінували кардіологічні симптоми, що дозволило автору назвати цей стан «солдатське серце»[3].

Бойова психічна травма (англ. shellshock — снарядний шок) вперше була визнана як особливий феномен воєнного часу під час Першої світової війни у Канаді, США та більшості європейських країн. Зважаючи на те, що багато солдатів ставали паралізованими, глухими й німими без будь-яких вказівок на органічні ушкодження, деякі невропатологи та психіатри почали розглядати можливість того, що артилерійський вогонь сам по собі викликає невротичну хворобу. Термін shellshock був уведений в обіг британським психіатром Чарльзом Майерсом узимку 1915 року та з самого початку викликав суперечки. У 1917 році британське військово-медичне товариство (The Army Medical Society) навіть наклало заборону на його використання.

Однак ще до цього, під час російсько-японської війни 1904—1905 років, російські психіатри закликали військово-медичну владу офіційно визнати психіатричних пацієнтів, які опинилися у військових госпіталях, саме психічно хворими (а не симулянтами або соматичними хворими). Ряд російських психіатрів пропонував пояснювати неврози, пов'язані з війною, за допомогою поняття «травматичний невроз». П. М. Автократов, начальник психіатричного відділення варшавського Уяздовського військового госпіталю, був призначений уповноваженим Червоного Хреста з психіатричних питань на Далекому Сході. До осені 1904 року він почав організовувати психіатричний госпіталь у Харбіні, кілька психіатричних приймально-сортувальних станцій на лінії фронту та спеціальні евакуаційні поїзди для перевезення психічно хворих на довгострокове лікування. Саме це змусило одного американського спостерігача заявити, що «вперше у світовій історії фахівці особливо доглядали за психічно хворими — від лінії фронту до тилу».[4]

На початку Першої світової війни Міністерство внутрішніх справ Російської імперії 25 липня (7 серпня) 1914 року розіслало циркуляр губернаторам з проханням визначити кількість наявних місць у будинках для душевнохворих і підготувати земські психіатричні лікарні, а також психіатричні палати лікарень для прийняття нових військових пацієнтів. Але взимку 1914—1915 років потік психіатричних пацієнтів з фронту і з тилових підрозділів не вміщувався в існуючі психіатричні установи Росії[5][6]. Перша світова війна була більш психотравмуючою порівняно з попередніми війнами. Артилерійська канонада цілими тижнями, величезні втрати живої сили, коли лише один снаряд міг виводити з ладу десятки людей, позиційна війна, що означала багато тижнів і місяців перебування у брудних, сирих окопах, в очікуванні смерті, викликали виснаження нервової системи[5][7].

Друга світова війна відновила інтерес до військових стресових реакцій[8], з'явився термін «невроз воєнного часу». У 1952 році Американське психіатричне товариство включило в класифікацію DSM 2 «реакцію на сильний емоційний і фізичний стрес»[9][3].

Значущість

[ред. | ред. код]

Досвід бойових дій підтверджує, що війська поряд з неминучими фізичними втратами несуть відчутні психологічні втрати. Це, насамперед, пов'язано з отриманням воїнами бойових психічних травм, які, в свою чергу, призводять до розладів психічної діяльності, повної або часткової втрати боєздатності.

(рос.)О. О. Кадочніков «Психологічна підготовка до рукопашного бою» // «Фенікс» 2003.- 301 с. ISBN 5-222-3320-1

Класифікація

[ред. | ред. код]

Існує кілька класифікацій та мовних формулювань. Одною із найрозповсюдженіших є класифікація, де БПТ розглядається як різновид посттравматичного стресового розладу (ПТСР).[10]

Причини

[ред. | ред. код]

Одним із важливих чинників, що призводить до БПТ, є небезпека, що загрожує життю і здоров'ю, що як правило, пов'язано зі сприйняттям картини загибелі та поранень інших людей.[11]

Клінічна картина

[ред. | ред. код]

БПТ можна розділити на дві групи. У першому випадку прояви БПТ виникають у відносно короткий проміжок часу, практично в момент виникнення психотравмуючої ситуації. Військовослужбовець, який отримав БПТ, може впасти в повну загальмованість (ступор), слабо або зовсім не реагувати на навколишню обстановку або, навпаки, виявляти високу рухову активність (кидатися, кричати тощо). У важких випадках виникають порушення слуху, зору, мови, координації рухів.

При цьому БПТ потрібно відрізняти від прояву розгубленості або боягузтва: ніякі заклики, умовляння, погрози, ляпаси не виводять людину із стану дезорієнтації і лише можуть погіршити наслідки БПТ.

До другої групи відносяться БПТ, що розвиваються відносно тривалий час під впливом менш виражених, але постійних факторів. У цьому випадку накопичення психічної напруги відбувається постійно та непомітно для військовослужбовця. Він може стати замкнутим, похмурим, грубо реагувати на звернення до себе з боку товаришів.

Командири підрозділів повинні вміти своєчасно виявляти військовослужбовців з ознаками розвитку психотравм, при яких вони повинні бути евакуйовані з поля бою. Критеріями при цьому є неможливість виконання бойових обов'язків, деморалізаційний вплив осіб з БПТ на особовий склад підрозділу, загроза з їхнього боку безпеці інших людей.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. О.А.Блінов, 2019, С.7
  2. Hochschild, Adam (2012). To End All Wars - a story of loyalty and rebellion, 1914-1918. Boston, New York: Mariner Books, Houghton, Mifflin Harcourt. с. xv, 242, 348. ISBN 978-0-547-75031-6.
  3. а б Юр'єва Л. Н. Кризові стани. Архів оригіналу за 3 квітня 2015. Процитовано 10 грудня 2014.
  4. О.А.Блінов, 2019, С.11-16
  5. а б О.А.Блінов, 2019, С.16-29
  6. Фрідлендер К. Кілька аспектів shellshock'а в Росії. 1914—1916. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 10 грудня 2014.
  7. Асташов А. Б. Війна як культурний шок. Аналіз психопатологічного стану російської армії у Першу світову війну. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 10 грудня 2014.
  8. О.А.Блінов, 2019, С.35-40
  9. О.А.Блінов, 2019, С.40-53
  10. О.А.Блінов, 2019, С.75-79
  11. О.А.Блінов, 2019, С.57-75,232-254

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]