Вільчинський Олександр Казимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вільчинський.
Олександр Вільчинський
Олександр Вільчинський 2009
Ім'я при народженніОлександр Казимирович Вільчинський
Народився2 січня 1963(1963-01-02) (61 рік)
с. Купчинці, Козівський район, Тернопільська область
ГромадянствоУкраїна Україна
Місце проживанням. Тернопіль
Діяльністьжурналіст, науковець, прозаїк
Сфера роботипроза[1] і журналістика[1]
CMNS: Вільчинський Олександр Казимирович у Вікісховищі

Олександр Казимирович Вільчинський (нар. 2 січня 1963(19630102), с. Купчинці, Козівського району, Тернопільської області) — український прозаїк, журналіст, науковець, доцент кафедри журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка. Лауреат Всеукраїнського конкурсу романів та кіносценаріїв «Коронація слова 2002», володар Гран-прі і першої премії «Коронація слова 2003».

Життєпис

[ред. | ред. код]

Невдовзі після його народження сім'я переїхала до с. Борщівка Лановецького району. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка (1985).

У 1985—1990 роках працював на Одещині, у Комінтернівській районній газеті «Слава хлібороба», багатотиражній газеті «Одеський взуттьовик», обласній газеті «Комсомольська іскра», у 1989 році вступив до Народного Руху України.

На початку 1990 року переїхав до Тернополя, де працював у новоствореній газеті «Тернопіль вечірній» завідувачем відділу культури, а у 1991—1998 і 2000—2002 роках — головним редактором, займався громадсько-політичною діяльністю. У 1994—2002 роках — депутат Тернопільської міської ради. З'явився в епізоді фільму «Іван і кобила» (1992), зйомки якого відбувалися у Тернополі. З 1992 року — член Асоціації «Нова література», з 1995 року — член Національної спілки письменників України, з 2002 року — Асоціації українських письменників, з 2016 року — українського ПЕН-клубу. Стипендіат «Gaude Polonia — 2005» (Польща), «Hawthornden Castle — 2016» (Велика Британія), «BCWT — 2017» (Швеція). Автор колонок у виданнях «RIA плюс», «20 хвилин», «Львівська газета», «День», «Вільне життя плюс», https://espreso.tv. З 2006 року викладає на кафедрі журналістики Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. У 2012 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Преса Тернопільщини 1985—1991 років: структурно-змістовий аспект» в Інституті журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.

Взимку 2016—2017 рр. Олександр Вільчинський записався добровольцем і воював рядовим бійцем у складі 1-ї окремої штурмової роти ДУК ПС в авдіївській промзоні.

Опублікував кілька книжок та десятки статей в українській пресі та наукових збірниках. Поряд із літературними темами активно досліджує український медіапростір, проблеми становлення національної ідентичності, формування громадянського суспільства. У 2018 році став ініціатором запровадження спеціальної відзнаки від Олександра Вільчинського "За кращий роман на воєнну тематику" на Всеукраїнському конкурсі романів та кіносценаріїв "Коронація слова". Олександр Вільчинський — "Людина року" (2021, Тернопільщина).

Дружина — Тетяна Вільчинська, доктор філологічних наук, професор кафедри української мови, декан факультету філології і журналістики ТНПУ ім. Володимира Гнатюка. Син Андрій (1987 р.н.), онук Дмитро (2014 р.н.).

Творчість

[ред. | ред. код]

Олександр Вільчинський — автор новел, оповідань, повістей, романів. Активно включився в літературне життя на початку 1980-х у Львові. Брав участь у літературних читаннях, підготував до друку книгу оповідань. Після закінчення університету поїхав працювати на Одещину. Одеський період знайшов відображення в оповіданні «Маслини на десерт» та повісті «День восьмий». У 1989 році в одеському видавництві «Маяк» вийшла книжка «Що скаже батько».

На початку 1990-х, коли Олександр Вільчинський переїжджає до Тернополя і працює у газеті «Тернопіль вечірній», довкола редакції гуртуються молоді тернопільські письменники та поети, які невдовзі утворюють поетичне об'єднання «Західний вітер» (Гордій Безкоровайний, Віталій Гайда, Василь Махно, Борис Щавурський). Редакція започатковує літературну премію «Автограф». Проте у 1990-х з-під пера Вільчинського з'являється лише кілька оповідань («Лора», «Останні лови»), і тільки на початку 2000-х він повертається до активної літературної діяльності.

Впродовж наступного десятиліття виходять романи та повісті «Неврахована жертва», «Суто літературне вбивство», «Останній герой», «Віагра для мера», «Дерева на дахах», «Криївка», п'єса «На всі гроші». У 2012 році журнал «Сучасність» публікує новий роман Вільчинського, цього разу в жанрі антиутопії — «Льодовик».

Олександр Вільчинський — автор концепції «Тернопільська альтернатива», де означує літературний феномен, що склався на рубежі 2000-х років на Тернопільщині (домінування жанрів так званої «масової літератури» — творчість Лесі Романчук, Олексія Волкова, Сергія Ухачевського та ін.), ініціатор та упорядник книжкової серії «Український детектив» у видавництві «НК — Богдан».

Громадська позиція

[ред. | ред. код]

У червні 2018 року підтримав відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв'язнів[2].

Член Українського ПЕН.

Твори

[ред. | ред. код]

Новели, оповідання

[ред. | ред. код]
  • «Що скаже батько» (Одеса, «Маяк», 1989)
  • «Останні лови» («Дзвін», № 10—12, 1993)
  • «Стіна» («Кур'єр Кривбасу», № 61—64, 1996)
  • «Дежа вю. Спроба повернення» (Тернопіль, «Джура», 2002)
  • «Проскурів» (Зб. «27 регіонів України»: Харків, «Фоліо», 2012)
  • «Під Конотопом» (Зб. «Історія України очима письменників»: Харків, «Фоліо», 2013)
  • «Бульвар Сен-Мішель» (Зб. «Україна — Європа»: Харків, «Фоліо», 2014)
  • «Маслини на десерт» (Зб. «Добрі історії. Маслини на десерт»: Харків, «Фоліо», 2015)
  • «Шерлок Холмс на Форумі видавців» («Київ», № 1—2, № 3—4, 2015; Тернопіль, «НК — Богдан», 2016)
  • «Дідусь Апчих та його друзі» (Тернопіль, «Видавництво Богдан», 2023)

Романи, повісті

[ред. | ред. код]

Есе

[ред. | ред. код]
  • «Родинне гніздо князів Вишневецьких» (Зб. «Україна Incognita»: Київ, «Факт», 2002)
  • «Переїжджаючи з півдня на північ…» (З віддалі часу з Тарасом Федюком) («Кур'єр Кривбасу» № 2, 2003)
  • «Каміння Неборака» (ZBRUČ, 09.05.2022)

П'єси

[ред. | ред. код]
  • «На всі гроші» (Комедія з елементами фарсу на дві дії; Тернопіль, «Вектор», 2016)

Інтерв'ю, статті, колонки

[ред. | ред. код]
  • Євроатлантична інтеграція: українські акценти («День», 07.02.2004)
  • Тернопільська альтернатива. На продовження розмови на одній київській кухні («Поступ», 14.04.2004, «Українська культура», № 6-7, 2004)
  • Накопичення матеріалу (Інтерв'ю, «Книжковий огляд», травень 2004)
  • Роль часопису «Книжник review» у формуванні книжкового ринку України: складові медіа-реальності («Книжник review», № 14—15, 2005)
  • «Моя віагра з Варшави» (Інтерв'ю, «City life», № 3, 2006)
  • «Тернопілля — це те середовище, що думає українською» (Інтерв'ю «Вільне життя», 09.09.2006)
  • «Найкраща книга для письменника та, яка ще тільки пишеться» («Наше місто», № 3, 2007)
  • Василь Левицький («Львівська газета», 26.03.2007)
  • Рибальське щастя Олександра Вільчинського (Інтерв'ю «Хобі», № 5, 2007)
  • «Продовжую жити серед своїх персонажів» (Інтерв'ю «Українська літературна газета», 28.03.2010)
  • "Хтось «зав'язує», хтось «розв'язує…» (Інтерв'ю «Zaxid.net», 05.04.2011)
  • «Мій герой — бунтівник. Чого про себе сказати не можу» (Інтерв'ю «Zik», 18.04.2011)
  • «Тернопіль — комфортне місто для творчих людей» (09.09.2011)
  • «Для письменника провінції не існує» (Інтерв'ю «Вільне життя», 09.09.2011)
  • «Над першим детективом я працював більше двох років» Ч.1 (Інтерв'ю «Обозреватель», 16.10.2011)
  • Дві Одеси (25.10.2011)
  • «Хто вам сказав, що Київ не провінція?» Ч. 2. (Інтерв'ю «Обозреватель», 05.11.2011)
  • «Весна 2012-го, принаймні за сюжетом „Льодовика“, настане вчасно» («Українська літературна газета», 03.01.2012)
  • Про вертеп і «Жида» в ньому (Блог Василя Терещука «Третє око», 04.01.2012)
  • Мої чорношкірі сусіди (25.01.2012)
  • Зелень і комісари («Zaxid.net», 19.04.2013)
  • Чужий серед своїх («Soroka.ternopil.ua», 16.08.2013)
  • «Моїй Музі не позаздриш» («Львів Тернопіль щоДенно», 13.09.2013)
  • Серіал («Газета по-українськи», 06.05.2014)
  • "Майбутній український Гемінгвей зараз воює із окупантами на Донбасі. Письменник Олександр Вільчинський про свою домашню бібліотеку і літературні проекції збройного конфлікту на сході (Інтерв'ю «День», 25-26.07.2014)
  • Тернопільський письменник Олександр Вільчинський: «Успіх — це коли письменника репресують» («Тернопільська липа», 04.03.2016)
  • «Старі дерева у місті — це все мої друзі, — Олександр Вільчинський» («Погляд», 10.10.2016)
  • «Перша штурмова» («Обозреватель», 28.01.2017)
  • «Письменник Олександр Вільчинський: «Гібридна війна, гібридне перемир’я…» (Інтерв'ю «Галас», 07.02.2017)
  • «В степу під Авдіївкою. Фронтові замальовки» («Вільне життя», 08.02.2017)
  • «Наша Авдіївка. Приватна урбаністика» («Український тиждень», 10.03.2017)

Аудіо

[ред. | ред. код]
  • Аудіокнига «Суто літературне вбивство». Читає Павло Женченко.

Відео

[ред. | ред. код]
  • «Дежа вю Олександра Вільчинського» — You Tube.
  • Олександр Вільчинський «Льодовик» — You Tube.
  • TV-4 Олександр Вільчинський презентував свій роман-антиутопію «Льодовик» (tv4.te.ua)
  • Олександр Вільчинський — «Останній герой» — YouTube. www.youtube.com/watch?v=lkcWMxwNyzY

Рецензії

[ред. | ред. код]
  • П. Сорока. Історія героя нашого часу, або лихо з розуму бомжа Мефодія («PostПоступ», квітень 1994)
  • Михаїл Штан. Ті, хто читав («Сучасність», № 7—8, 1994)
  • Чи кожне повернення є справжнім? Євген Баран.
  • Перший детектив про Тернопіль («20minut.ua», 10.12.2002)
  • Н. Сняданко. Олександр Вільчинський. Суто літературне вбивство («Львівська газета», 05.11.2003)
  • «Файне місто Тернопіль». Дерева на дахах («Друг читача», 09.06.2011)
  • Т. Дігай. Тернопіль ретро, або Навздогін сонцю (26.10.2011)
  • Гра у повстанців («Друг читача», 25.10.2012)
  • Гнат Хмельницький. Олександр Вільчинський. «Криївка» (17.01.2013)
  • Т. Дігай. Гра в пазли. Льодовик: антиутопія (24.10.2017)
  • Т. Дігай. Всі думають, що прийде час, а час тільки проходить. «Інші двері» (червень 2021)
  • Т. Дігай. «Всі жанри добрі, крім нудного» Олександр Вільчинський. Дідусь Апчих та його друзі: казкові повісті.

Тернопіль: Видавництво Богдан, 2023. іл. Володимир Якубовський. 72 с. http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2023/11/02/135115.html

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ An appeal to the representatives of countries who are expected to travel to the World Cup football games in Russia [Архівовано 22 червня 2018 у Wayback Machine.] Open Democracy, 06.06.2018

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Творчість Олександра Вільчинського (br.com.ua/referats/s1399/27495.htm)
  • Н. Тисячна. Українському слову дуже пасують… гроші («День», 29.04.2004)
  • «Останній герой» перемагає і в літературі («Україна молода», 30.04.2004)
  • Новий рік по-тернопільськи («20 хвилин», 26.12.2006)
  • УПА, Холодний Яр, Чорнобиль і галицькі мулатки («Друг Читача», 22.10.2009)
  • «Література рідного краю. Тернопілля. 5-12 класи. Конспекти уроків» (Тернопіль, «Мандрівець», 2009)
  • Василь Махно: «Я не емігрував з мови…» («Літакцент», 22.07.2010)
  • Микола Рябчук: «Ящірки, яким шкода позбутись хвоста, позбуваються голови» («Zaxid.net», 08.09.2010)
  • Олена Ставнича. Література і політика: Поліаспектність соціального міфу… («Studia methodologica», 2010)
  • І. Л. Михайлин. «Колишній журналіст» у лещатах політики (Основи журналістики, Харків, 2011)
  • Олександр Вільчинський написав роман про Тернопіль (8.09.2011)
  • У Джойса був Дублін, у мене — Тернопіль (09.09.2011)
  • С. Філоненко. Масова література в Україні: дискурс / гендер / жанр (Донецьк, «Ландон-ХХІ», 2011)
  • Вільчинський написав про мулатку з галицькою вимовою («Segodnya.novostimira.com», 09.09.2011)
  • Тернополянин Олександр Вільчинський напише книгу з розповідей курортників (10.09.2011)
  • А.Янович. Вільчинський написав роман про темношкіру галичанку («Газета по-українськи», 13.09.2011)
  • Вільчинський презентував «Криївку» («Місто», 28.10.2011)
  • М. Рябчук. На межі («Газета по-українськи», 30.01.2012)
  • «Література рідного краю. 5-11 класи. Хрестоматія» (Тернопіль, «Мандрівець», 2011)
  • Медитація Олександра Вільчинського. Сакральна географія («Вільне життя», 14.03.2012)
  • К. Родик. Полігон для утопій та антиутопій («Україна молода», 08.05.2012)
  • Д. Захарчук. Олександр Вільчинський пише книжки… з котом («Свобода»,19.10.2012)
  • Вільчинський постарів себе на рік («Місто», 31.01.2013)
  • Тернопільську поетесу на поезію «підсадив» Олександр Вільчинський (02.02.2013)
  • Про віагру Вільчинського і невідомого Дністрового («Pastushyna.wordpress.com»,31.07.2013)
  • Тернополяни читають Вільчинського, Волкова, Винничука, Кінга: рейтинг популярних книг

(«Тернопільська липа»,9.08.2013)

  • Олександр Вільчинський про новинку Форуму видавців «Історія України очима письменників» («Soroka.ternopil.ua»,10.09.2013)
  • Історія України очима живих письменників («ЛітАкцент»,13.09.2013)
  • Відомий письменник і журналіст Олександр Вільчинський дослідив тернопільську пресу

(«Золота пектораль»,08.10.2013)

  • Письменник знає, в що перетворилися тернопільські газети («Тернопільський тиждень», 09.10.2013)
  • Тернопільський письменник став пророком? («Ternopoliany.te.ua», 07.10. 2014)
  • Україна — в центрі світової уваги у новому романі тернополянина Олександра Вільчинського («7days-ua.com», 23.11.2014)
  • З. Мурашка. Феномен одного письменника («Вільне життя», 06.03.2016)
  • Тернопільський письменник провів місяць у шотландському замку («Обозреватель», 28.05.2016)
  • Відомий тернопільський письменник Олександр Вільчинський вирушив у зону АТО(«Нова тернопільська газета», 09.01.2017)
  • Письменник на передовій: досвід тернополянина («RIAплюс», 29.01.2017)
  • Тернопільський письменник Олександр Вільчинський закінчує новий роман (trc-books net, 19.05.2020)
  • Уляна Галич. Про що мовчать риби з Полтви? («Вільне життя плюс», 02.11.2023)

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Василь Габор. На сторожі людяності // «Кур'єр Кривбасу», № 61—64. — 1996
  • Дарина Ткач. Стежками «Останнього героя» // «City life», № 9. — 2006
  • Антоніна Брик. Олександр Вільчинський: «Знайомі впізнають себе у моїх книжках» // «Свобода», 1 лют. — 2013
  • Анна Золотнюк. Спроба повернення // «Вільне життя». — 8 лют. — 2013
  • М. Ониськів. Вільчинський Олександр Казимирович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 282. — ISBN 966-528-197-6.
  • Тетяна Дігай. Життя — найекзотичніший жанр («Вільне життя плюс», 01.09.2023)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Вільчинський_Олександр_Казимирович