Вісаїтов Мавлід Алероєвич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мавлід Алероєвич Вісаїтов
чеч. Мавлид Алероевич Висаитов
Народження13 травня 1913(1913-05-13)
с. Надтеречне
Смерть23 травня 1986(1986-05-23) (73 роки)
Грозний
КраїнаСРСР СРСР
ПриналежністьПрапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ кавалерія
Роки служби19321946
ПартіяКПРС
Звання Полковник
(останнє звання отримав будучи офіцером запасу)
Командування255-й окремий Чечено-Інгуський кавалерійський полк
Війни / битвиПольський похід РСЧА
Німецько-радянська війна
Битва за Берлін
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Суворова III степеня Орден Червоної Зірки
Легіон Заслуг (Офіцер) (США)
Легіон Заслуг (Офіцер) (США)

Мавлі́д Алеро́євич Вісаї́тов (нар. 13 травня 1913(19130513) — 23 травня 1986) — радянський військовик, Герой Радянського Союзу (1990, посмертно). Багатьма дослідниками вважається першим з воїнів РСЧА хто офіційно «потиснув руку» іншому воїну з військ союзників на р. Ельба у Німеччині.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в селі Лаха Невре (або Надтеречне, нині Надтеречний район Чечні) в селянській родині. Чеченець. Закінчив кооперативний технікум в 1932 році.

У Червоній Армії з 1932 року. (можливо, щоб потрапити в армію спромігся зміни дати народження на 1913 р. в документах). У 1935 р. закінчив Орджонікідзенську піхотну школу і кавалерійські курси удосконалення командного складу в 1941 році.

Брав участь у вторгенні СРСР до Польщі для приєднання Західної України.

На фронтах німецько-радянської війни капітан Вісаітов з червня 1941 року. Відзначився в перших же боях на території України. У цих боях капітан Вісаітов був поранений.

Повернувшись у стрій після поранення, був призначений командиром окремого розвідувального батальйону 206-ї стрілецької дивізії.

З 13 травня 1942 року Мавлід Вісаїтов був призначений командиром 255-й окремого Чечено-інгушського кавалерійського полку. Проте полк зазнав непоправних втрат за час Сталінградської битви, а із залишків полку утворено окремий розвідувальний дивізіон у складі 4-го кавалерійського корпусу.

З січня 1943 по травень 1944 року на посадах начальника кавалерійських курсів для молодших офіцерів, пізніше інспектора кавалерії Південного фронту.

З вересня 1944 на посаді помічника командира 23-го гвардійського полку зі стройової частині.

З грудня 1944 по травень 1945 року командир 28-го гвардійського кавалерійського полку (6-а гвардійська кавалерійська дивізія, 3-й гвардійський кавалерійський корпус, 2-й Білоруський фронт).

На кінець 2 травня 1945 року полк вийшов на річку Ельба і на північ від міста Віттенберг в числі перших зустрівся з англо-американськими військами. Мавлід Вісаітов був одним з перших радянських офіцерів, які потиснули руки союзникам. Після зустрічі М. Вісаїтов від американців отримав орден «Легіон пошани», яким дуже пишався. Також у 1945 році представлений до звання Героя Радянського Союзу, але нагороджений лише орденом Леніна.

Проте дуже скоро полковник М. Вісаітов був удостоєний «честі» для особливого завдання — взяти участь в «усуненні» колишнього партійного діяча, чеченця Абдурахмана Авторханова, який втік з СРСР до Західної Європи. Підполковник Вісаїтов відмовився це робити.

Варто також взяти до уваги відкриту античеченську політику того часу в СРСР, яка не дуже торкнулась безпосередньо чеченців-військовиків у роки німецько-радянської війни. Проте по закінченню війни їх також спіткала доля їхнього народу (постановою ДКО СРСР № 5073 від 31 січня 1944 р. зазначалось про депортацію чеченців і інгушів з їхньої батьківщини до Казахстану, що цікаво, про це оголосили ще в березні 1944 р., коли розпорядження було виконано).

Дуже скоро життя М. Вісаїтова кардинально змінилося, з 1946 року його відчисляють з військової академії імені Фрунзе, а також без особливих причин звільняють з армії у запас (у званні підполковника), не враховуючи його прямі прохання та звернення до відповідних органів. Був висланий, як і всі чеченці, до Середньої Азії, де він одружився і де у нього народилося двоє синів. Жив у м. Фрунзе (нині Бішкек, Киргизстан)

9 січня 1957 Указом Президії Верховної ради СРСР Чечено-Інгуська АРСР була відновлена. Чеченці й інгуші стали повертатися до Чечні і Дагестану. У тому числі до батьківщини повернулась і родина Мавліда Вісаїтова.

Проте випробування тривали й далі: з посади заступника міністра внутрішніх справ Чечено-Інгушської АРСР був раптово звільнений, згодом працював на посаді директора колгоспу.

Жив у місті Грозний. Полковник (з 1965 р.). Помер 23 травня 1986 року. Похований у селі Надтеречному.

Нагороди та вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Нагороджений орденом Леніна, орденом Червоного Прапора, орденом Суворова 3 ступеня, орденом Червоної Зірки та американським орденом «Легіон пошани»

Важливу роль у вшануванні пам'яті героя, у останні роки існування СРСР, відіграв військовий журналіст, полковник Ромен Звягельський (який детально досліджував епізод зустрічі американських і радянських військ на Ельбі). Наприкінці 1990 року на одній з урочистих подій міста Грозний прибула делегація на чолі з президентом СРСР Горбачовим, якому Р. Звягельський як журналіст при нагоді передав журнал зі своєю статтею про полковника М. Вісаїтова та прохав відновити справедливість і принаймні посмертно нагородити славетного командира 28-го гвардійського кавалерійського полку.

5 травня 1990 полковнику М. А. Вісаїтову присвоєно звання Героя Радянського Союзу, посмертно.

У Чечні його ім'ям названо вулиці багатьох населених пунктів. У травні 2010 року Героя вшановано встановленим на його честь пам'ятником у м. Грозний. За подій останнього часу, пам'ять про цю людину псує той факт, що привід згадати про нього використовують для просування «побідоносної і патріотичної» путінської колорадової пропаганди в Чечні.

Праці

[ред. | ред. код]
  • От Терека до Эльби. — Грозный, 1966. (рос.)

Джерела

[ред. | ред. код]