Чечено-Інгушська Автономна Радянська Соціалістична Республіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чечено-Інгушська АРСР
Нохч-ГІалгІайн Автономни Совецки
Социалистически Республика
Flag of Chechen-Ingush ASSR 1978.svg
Прапор
Адм. центр місто Грозний
Країна СРСР СРСР
Офіційна мова російська, чеченська, інгуська
Населення
 - повне 1 275 513[1]
Площа
 - повна 19 300 км²
Часовий пояс MSK (UTC+3)
Дата заснування 1936—1944, 1957—1992

Чече́но-Інгу́шська Автоно́мна Радя́нська Соціалісти́чна Респу́бліка[2] (Чечено-Інгушська АРСР) чеч. Нохч-ГІалгІайн Автономни Совецки Социалистически Республика, інгуськ. Нохч-ГІалгІай Автономни Советски Социалистически Республика) — адміністративно-територіальна одиниця РРФСР, що існувала з 1936 до 1944 та з 1957 до 1992.

Столиця — місто Грозний.

Історія[ред.ред. код]

Перший період 1936—1944 роки[ред.ред. код]

З ухваленням нової сталінської конституції 5 грудня 1936 року Чечено-Інгушську автономну область було виведено зі складу Північно-Кавказького краю та перетворено у Чечено-Інгушську АРСР.

Під час Другої світової війни у 19421943 рр. невелику частину Чечено-Інгушської АРСР окуповано Німеччиною. У лютому 1944 року чеченці й інгуші були звинувачені в колабораціонізмі та депортовані до Казахстану та Киргизії (операція «Чечевиця»). 7 березня 1944 року Чечено-Інгушську АРСР перетворено в Грозненський округ у складі Ставропольського краю. Однак вже 22 березня округ було скасовано, а колишню територію республіки поділено між Північно-Осетинською АРСР, Дагестанською АРСР, Грузинською РСР та знов створеною Грозненською областю РРФСР.

Другий період 1957—1992 роки[ред.ред. код]

9 січня 1957 року Чечено-Інгушську АРСР відновлено, причому в дещо інших кордонах, ніж за скасування; у її складі залишились передані 1944 року зі Ставропольського краю до Грозненської області Наурський і Шелковський райони з переважно російським населенням, але при цьому їй не було повернено Приміський район, що залишився в Північній Осетії. Площа республіки після відновлення становила 19 300 км².

У серпні 1958 року в Грозному відбулися масові заколоти, приводом для яких слугувало вбивство на побутовому ґрунті.

1973 року після погромів у чечено-інгушській столиці (15-18 січня) ухвалено постанову ЦК КПРС «Про антигромадські націоналістичні прояви в м. Грозному». В республіку виїхала група працівників ЦК КПРС і Ради міністрів РРФСР. Після повернення групи до Москви відділ пропаганди ЦК КПРС та відділ організаційно-партійної роботи ЦК КПРС підготували спеціальний звіт, у якому, зокрема, йшлося про те, що націоналістично налантовані особи припускалися образ, погроз, хуліганських дій, насилля відносно громадян інших національностей, особливо росіян, що змушувало останніх виїжджати за межі республіки. Як приклад наводиться Сунженський район, який «за останні три роки» залишили 9 тисяч росіян, зокрема в першому кварталі 1973 року 780 осіб[3].

Присмерк Чечено-Інгушської АРСР[ред.ред. код]

У листопаді 1990 року Верховна Рада Чечено-Інгушської АРСР проголосила суверенітет, а 24 травня 1991 року згідно з поправками до конституції РРФСР автономна республіка стала називатися Чечено-Інгушською Радянською Соціалістичною Республікою[4] (попри те, що дана поправка не відповідала чинній Конституції СРСР).

8 червня 1991 року з ініціативи Дудаєва в Грозному зібралася частина делегатів Першого чеченського національного з'їзду, яка проголосила себе Загальнонаціональним конгресом чеченського народу (ЗКЧН). одразу після цього було проголошено Чеченську Республіку Нохчі-чо (Чеченська Республіка Ічкерія), а керівників Верховної Ради республіки оголошено узурпаторами. Події 19-21 серпня 1991 р. стали каталізатором соціально-політичного вибуху в Чечено-Інгушетії.

27 жовтня 1991 року під контролем прибічників виконкому ЗКЧН проведено вибори президента та парламенту Чеченської Республіки Ічкерія.

Інгуська Республіка (згодом перейменована в Республіку Інгушетія) після розпаду Чечено-Інгушської АРСР взяла курс на лояльність Росії, у той час як Чеченська Республіка, яку в жовтні 1991 року очолив згадуваний Джохар Дудаєв, оголосила про вихід зі складу Росії й до початку Першої чеченської війни в грудні 1994 року користувалася фактичною незалежністю. Конституція ЧРІ, ухвалена парламентом республіки 2 березня 1992 року, скасовувала чинність конституції ЧІАРСР 1978 року.

10 грудня 1992 року внесено поправки до Конституції РРФСР 1978 р.: Чечено-Інгушетію поділено на Інгуську республіку та Чеченську республіку[5], межа між якими залишилася незатвердженою навіть дотепер. Поправки було опубліковано 29 грудня 1992 року, в «Російській газеті» (рос. «Российской газете»)[6].

Адміністративний поділ[7][ред.ред. код]

Після перетворення Чечено-Інгушської АО в Чечено-Інгушську АРСР до складу республіки входило 1 місто обласного підпорядкування Грозний і 24 райони.

Після відновлення Чечено-Інгушської АРСР 9 січня 1957 року до її складу ввійшли 2 міста республіканського підпорядкування (Грозний і Малґобек) і 16 районів.

Станом на 1990 рік до складу республіки входили 3 міста республіканського підпорядкування:

і 15 районів:

  1. Ачхой-Мартановський — с. Ачхой-Мартан
  2. Веденський — с. Ведено
  3. Грозненський — м. Грозний
  4. Гудермеський — м. Гудермес
  5. Ітум-Калинський — с. Ітум-Кале
  6. Малгобецький — м. Малґобек
  7. Надтеречний — с. Знаменське
  8. Назрановський — м. Назрань
  9. Наурський — ст-ця Наурська
  10. Ножай-Юртовський — с. Ножай-Юрт
  11. Сунженський — ст-ця Орджонікідзевська
  12. Урус-Мартановський — м. Урус-Мартан
  13. Шалінський — м. Шалі
  14. Шатойський — с. Шатой
  15. Шелковський — ст-ця Шелковська

Населення[ред.ред. код]

Динаміка чисельності населення республіки:

Рік Населення, осіб Джерело
1939 697 009[8] Перепис населення СРСР 1939 року
1959 710 424[9] Перепис населення СРСР 1959 року
1970 1 064 471[10] Перепис населення СРСР 1970 року
1979 1 153 450[11] Перепис населення СРСР 1979 року
1989 1 275 513[1] Перепис населення СРСР 1989 року

Національний склад Чечено-Інгуської АРСР

Народ 1959, тис. осіб[12] 1970, тис. осіб[13] 1979, тис. осіб[14] 1989, тис. осіб
чеченці 244,0 (34,3 %) 508,9 (47,8 %) 611,4 (52,9 %) 734,5 (57,8 %)
росіяни 348,3 (49,0 %) 367,0 (34,5 %) 336,0 (29,1 %) 293,8 (23,1 %)
інгуші 48,3 (6,8 %) 113,7 (12,0 %) 134,7 (11,7 %) 163,8 (12,9 %)
вірмени 13,2 (1,9 %) 14,5 (1,4 %) 14,6 (1,3 %) 14,8 (1,2 %)
українці 13,7 (1,9 %) 12,7 (1,2 %) 12,0 (1,0 %)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Всесоюзний перепис населення 1989 р. Архів оригіналу за 2011-08-23. (рос.)
  2. Чечено-Інгушська Автономна Радянська Соціалістична Республіка // Українська радянська енциклопедія : у 12-ти т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  3. Грозненський мітинг 1973 р. Архів оригіналу за 2012-02-20. (рос.)
  4. Закон РРФСР від 24 травня 1991 р. «Про зміни та доповнення до Конституції (Основного Закону) РРФСР»(рос.)
  5. Закон РФ від 10 грудня 1992 р. N 4071-I «Про внесення змін до статті 71 Конституції (Основного Закону) Російської Федерації — Росії»(рос.)
  6. Закон РФ «Про внесення змін до статті 71 Конституції (Основного Закону) Російської Федерації — Росії»(рос.)
  7. Усесвітній історичний проект. Архів оригіналу за 2012-02-20. (рос.)
  8. Всесоюзний перепис населення 1939 р. Архів оригіналу за 2012-02-20. (рос.)
  9. Всесоюзний перепис населення 1959 р. Архів оригіналу за 2012-02-19. (рос.)
  10. Всесоюзний перепис населення 1970 р. Архів оригіналу за 2011-08-22. (рос.)
  11. Всесоюзний перепис населення 1979 р. Архів оригіналу за 2011-08-22. (рос.)
  12. Всесоюзний перепис населення 1959 року. Національний склад населення(рос.)
  13. Всесоюзний перепис населення 1970 року. Національний склад населення(рос.)
  14. Всесоюзний перепис населення 1979 року. Національний склад населення(рос.)

Посилання[ред.ред. код]