Гриньов Володимир Борисович

|дата_смерті= |родичі= |ім'я_при_народженні= |сторінка_в_інтернеті= |employer= |місце_смерті= |платня= |вага= |титул= |конфесія= |відомий_(відома)= |наступник= |розмір_зображення= |місце_народження= |попередник= |герб= |військове звання= |партія= |місце_проживання= |зріст= |рід_діяльності= |головував_(-ла)= |причина_смерті= |підпис_зображення= |термін= |дата_народження=

Гриньов Володимир Борисович
Народився	26 липня 1945(1945-07-26) (79 років) Bolshetroitskoyed, Курська область, РРФСР, СРСР
Країна	Україна
Національність	росіянин
Діяльність	політик, викладач університету
Alma mater	НТУ «ХПІ»
Заклад	НТУ «ХПІ» МАУП
Посада	народний депутат України і депутат Верховної Ради УРСР
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Членство	Верховна Рада України I скликання
Партія	КПУ, НРУ, ПДВУ, МБР
Автограф

Народний депутат України
1-го скликання
КПУ	15 травня 1990	—	12 травня 1994

Володи́мир Бори́сович Гриньо́в (нар. 26 липня 1945, Велика Троїця, Білгородська область, РРФСР) — український політичний діяч, науковець-механік. Віце-президент по роботі з регіональними структурами Міжрегіональної Академії управління персоналом (1999—2005), член Правління Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України. Доктор технічних наук, професор, академік Академії інженерних наук України. Кандидат на виборах Президента України 1991 року.

Трудова та наукова діяльність

Народився в сім'ї селян. Одружений, виховав дітей.

В 1968 закінчив з відзнакою Харківський політехнічний інститут (ХПІ) за фахом «Динаміка і міцність машин». В 1972 захистив в ХПІ кандидатську дисертацію на тему «Некоторые вопросы оптимизации деформируемых элементов конструкций». Працював інженером, асистентом, доцентом, професором Харківського політехнічного інституту, з 1979 — завідувач кафедрою Теоретичної і математичної фізики (в 1981 перейменована в кафедру Прикладної математики). У 1981 році — захистив докторську дисертацію. У 1985 році в рамках наукового обміну деякий час працював у Вищій технічній школі в Дармштадті (НДР).

Був першим вченим, хто зміг, використовуючи математичний апарат принципу максимуму Понтрягіна, розробити теорію і чисельні методи оптимального проектування елементів конструкцій машин по спектральним, динамічним і потужностним характеристикам.

У 1990 році, після обрання на посаду заступника голови Верховної Ради УРСР, покинув ХПІ.

Після завершення політичної кар'єри повернувся до наукової. З 1999 по 2005 роки обіймав низку керівних посад Міжрегіональної Академії управління персоналом, зокрема віце-президента по роботі з регіональними структурами. Станом на 2017 рік обіймав посаду професора кафедри будівельної механіки Харківського національного університету будівництва й архітектури.

Громадсько-політична діяльність

Член КПРС, делегат XXVII з'їзду КПРС (1986) та XXVII з'їзду КПУ (1990).

1989 — співголова Харківської крайової організації Народного Руху України за перебудову (разом із Г. Алтуняном, В. Бойком, А. Кондратенком, В. Щербиною).

1990—1991 — член «Демплатформи в КПРС».

1990—1994 — народний депутат України 1-го скликання (обраний по Індустріальному виборчому округу № 369 м. Харкова).

Депутат Харківської обласної ради.

7 червня 1990 — 29 червня 1993 — Заступник Голови Верховної Ради України. На цій посаді одним з перших російськомовних політичних діячів перейшов на українську мову в офіційному спілкуванні.

1993 — президент міжнародного фонду «Ділова діаспора України». 1994 — радник Президента України з питань регіональної політики.

Член ПДВУ; голова об'єднання «Нова Україна»; засновник та голова Межрегіонального блоку Реформ, голова товариства «Україна-Японія».

На парламентських виборах 1994 року Володимир Гриньов знову балотувався на посаду Народного депутата України, цього разу від Радянського виборчого округу (№ 376). У першому турі 27 березня він посів перше місце, але набрав менше 50 % голосів, через що на 10 квітня був призначений другий тур. Але 31 березня його опонент Валерій Мещеряков, який набрав у першому турі 13,70 % голосів, зняв свою кандидатуру. Таким чином вибори Володимира Гриньова пройшли безальтернативно і він отримав 75,64 % голосів. Після тривалих дебатів Верховна Рада України 12 травня відмовила йому у визнанні повноважень.

Джерела

• Верховна Рада України
• Дебати щодо (не)визнання повноважень народних депутатів, 12.05.1994^{[недоступне посилання з травня 2019]}