Девід Лодж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Девід Лодж
англ. David Lodge
Ім'я при народженніангл. David John Lodge
Народився28 січня 1935(1935-01-28)[1][2][…] (89 років)
Лондон, Велика Британія[4]
Країна Велика Британія[5]
Діяльністьписьменник, сценарист, прозаїк-романіст, драматург, літературний критик, літературний теоретик, педагог
Alma materБірмінгемський університет, Університетський коледж Лондона, Браунський університет і St Joseph's Academy, Blackheathd
Знання мованглійська[6]
ЗакладУніверситет Каліфорнії (Берклі) і Бірмінгемський університет
ЧленствоКоролівське літературне товариство
ПосадаBooker Prize judged[7]
Нагороди
Командор Ордена Британської імперії Командор ордена Мистецтв і літератури

член Королівського літературного товариства[d]

Hawthornden Prized (1975)

IMDbID 0517085

Девід Лодж (англ. David John Lodge, нар. 28 січня 1935(19350128), Бруклін, Лондон, Англія) — англійський письменник і літературний критик.

Лодж був професором англійської літератури в Бірмінгемському університеті до 1987 року. Найвідомішими з його романів, зокрема, є «Трилогія Камупуса», що висміює академічне життя: «Повість про два кампуси» (1975), «Світ тісний: Академічний обмін» (1984) та «Гарна робота» (1988). «Світ тісний» та «Гарна робота» були в шорт-листі Букерівської премії. Ще однією важливою темою в його творчості є католицизм, що починається у його першому опублікованому романі «Кіноглядач» (1960). Також, Девід Лодж написав кілька телевізійних сценаріїв і три п'єси. Після відходу з академічних кіл, він продовжував видавати твори літературної критики, які часто показують на власному досвіді: практикуючого романіста і сценариста.

Біографія

[ред. | ред. код]

Девід Лодж народився в Брукліні, на південному сході Лондона. Його батько, скрипаль, працював в оркестрі кінотеатру, в південній частині Лондона, які грають музику для супроводу німого кіно.[8] Перший опублікований роман Девіда Лоджа — The Picturegoers[en] (1960) опирається на його ранні досліди в «Бріклі» (на основі Brockley), і які він знову перегляне, в більш пізньому романі, «Терапія». Друга світова війна змусила Лоджа і його мати, евакуюватися в Суррей і Корнуолл.[9] Там він відвідував школу в Католицькій академії Святого Йосипа, Блекхіта.[10]

Університетський період

[ред. | ред. код]

1952 року він вступив до Лондонського університету (University College) і отримав ступінь бакалавра мистецтв (BA) з першого класу відмінністю в 1955 році[8] В Університетському коледжі він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, Мері Френсіс Джейкоб, коли їм було 18 років; вона була студенткою.[8] Після закінчення, він провів два роки в Королівському танковому корпусі під час його військової служби. Цей досвід став основою, для його нового роману «Ginger You're Barmy». Потім він повернувся в Лондонський університет, де отримав ступінь магістра мистецтв (MA) в 1959 році, захистивши дисертацію на тему «Католицький роман з Оксфордського руху до наших днів».[11] У цей період він написав перший (неопублікований) роман у віці до 18 років (1953), «Диявол, Мир і Плоть».

Сім'я і початок кар'єри (1959—1967)

[ред. | ред. код]

1959 року, коли Девіду Лоджу і Мері Джейкоб було 24, вони одружилися. Як пізніше сказав про свій шлюб Лодж:

Тепер це здається екстраординарним. У мене не було ніяких перспектив, без роботи, мало грошей, але це ніколи не турбувало мене

У них народилося двоє дітей: син в 1960 і донька в 1963; другий син, Крістофер, народився в 1966 році з синдромом Дауна.[8]

У період 1959—1960 рр. Девід працював в Лондоні викладачем англійської мови для Британської Ради. У 1960 році він отримав роботу викладача в Університеті Бірмінгема, де він готував кандидатську дисертацію на тему Оксфордського руху. У Бірмінгемі Лодж зустрів романіста Малкольма Бредбері, який мав був стати його «близьким другом письменником»; у гумористичному листі, Бредбері мав, за словами Лоджа, великий вплив на розвиток цього аспекту своєї власної роботи.[10][12]

У серпні 1964 року Лодж і його сім'я виїхала в США.[13] Він отримав стипендію від стипендіальної програми Харкнесс, яка вимагає, щоб одержувач подорожував, принаймні, 3 місяці з 12-ти в США з автомобілем, що надається компанією. Сім'я спочатку жила в місті Провіденс, Род-Айленд, де Девід викладав курс американської літератури в Університеті Брауна. У цей період, вільний від навчальних зобов'язань, Лодж зміг завершити свій третій роман, «Британський музей падає». У 1965 році сім'я вирушила в подорож по Америці, а тому, зрештою, переїжджає в Сан-Франциско.[14]

У 1966 році Девід Лодж опублікував свою першу книгу наукової критики, «Мова художньої літератури» та в 1967 році успішно захистив докторську дисертацію. Він був визнаний гідним докторського ступеня англійською мовою в 1967 році Бірмінгемського університету.[15][16]

Пізніша кар'єра (1967- теперішній час)

[ред. | ред. код]

З 1967 до 1987 рік, він продовжив свою наукову кар'єру в університеті Бірмінгема, ставши професором англійської літератури в 1976 році, під час чого написав набагато більше романів та есе. У 1969 році він був ад'юнкт-професором в Університеті Каліфорнії, що було його другим американський досвідом, важливим для розвитку його творчості. Лодж подав у відставку зі свого поста в Бірмінгемі в 1987 році, щоб стати професійним письменником. Він зберігає звання Почесного професора сучасної англійської літератури в університеті і продовжує жити в Бірмінгемі. Деякі з його робіт розміщені в спеціальних колекціях бібліотеки Бірмінгемського університету.

1997 року Девід Лодж отримав Кавалера ордена мистецтва і літератури з боку Міністерства культури Франції і потрапив у список «Новорічна почесть» 1998 року, Орденом Британської імперії за заслуги в області літератури.

Праці

[ред. | ред. код]

Огляд

[ред. | ред. код]

Перші опубліковані романи Лоджа, занурюють читача в атмосферу післявоєнної Англії (наприклад, «Кіноглядач» (1960)). Тема розвивається і в більш пізніх романах, через дитячі спогади деяких персонажів («Райські новини» (1992); «Терапія» (1995)). «Out of the Shelter» (1970), в той час як «Ginger, You're Barmy» (1962) спирається на досвід військової служби Лоджа в 1950-х роках.[17]

Девід Лодж був вихований як католик і описав себе як «агностичного католика». Багато з його героїв є католиками і їх католицизм, зокрема, відносини між католицизмом і сексуальністю, є головною темою. «Британський музей падає» (1965) і «Як далеко ви можете піти?» (1980, опублікована в США з назвою «Душі й тіла»), намагаються вивчити труднощі, з якими стикаються ортодоксальні католики через заборону церкви на штучної контрацепції. Інші романи, в яких католицизм грає важливу роль, включають «Світ тісний» (щодо характеру перси), «Райські новини» (1991) і «Терапія» (1995). У «Терапії», головний герой Лоуренс Пассмор, відомий як Таббі, страждає від розладу, після невдалого шлюбу. Він згадує про своє підліткове залицяння з його першою подругою в католицькому молодіжному клубі і шукає її, на її паломництво в Сантьяго-де-Компостела.[18]

Два останніх романів Лоджа, засновані на основі життя автора: «Автор, Автор» (2004), про «Генрі Джеймс і Людина частин» (2011). У 2015 році був опублікований «Непоганий час народжуватися». Книга — це автобіографія, що охоплює життя Лоджа з 1935 по 1975 р.[19]

Популяризація творчості

[ред. | ред. код]

Праці Лоджа, вперше, були більш розповсюджені у Великій Британії у 1975 році, коли він виграв стипендіальну програму Готорнден. Однак, він пішов далі, щоб виграти Уітбредовскую премію року в 1980 році з книгою «Як далеко ви можете піти?» і Sunday Express Book of the Year[en] в 1988 році для роботи в Ніцці. Два його ранніх романів були перевидані протягом цього періоду («Ginger You're Barmy», 1962/1982, і «Британський музей падає» 1965/1981.)

Лодж була номінований на Букерівську премію двічі (для «Світ тісний» і «Гарна робота»), а 1989 Лодж був головою журі Букерівської премії. Його роман 1970 року «Out of the Shelter» потрапив у список для втраченого Букерівської премії в 2010 році[20] Ентоні Берджесс назвав Девіда Лоджа «одним з найкращих прозаїків свого покоління».[21]

Міжнародні публікації

[ред. | ред. код]

Лодж вперше отримав визнання у Франції на початку 1990-х, після публікації Rivages двох його романів, «Гарна робота» і «Переміна місць». За цим послідувало, в 1991 році, «Світ тісний» і «Британський музей падає». З тих пір, майже всі його твори художньої літератури були переведені, а його нові твори перекладаються досить швидко. на сьогодні, його роботи видаються у Франції Payot Et Rivages. Публікація його теоретичних робіт у Франції почалася пізніше, починаючи з 2003 року з «Свідомість і Роман». Більш ранні роботи цієї галузі залишилася неопублікованими у Франції, за винятком «Мистецтво фантастики». Його книги регулярно переводяться на інших мови: німецьку, іспанську, італійську, японську, португальську, російську, чеську, польську та турецьку мови. В перекладі українською мовою була опублікована перша частина кампусної трилогії "Переміна місць".

Телебачення

[ред. | ред. код]

Два романи Лоджа були адаптовані в телевізійних серіалах: «Світ тісний» (1988), і «Гарна робота» (1989). «Гарна робота» була адаптована самим Лоджем, і відзнята в Університеті Бірмінгема, де Девід був професором англійської мови. Він також пристосував свою гру «Написання гри» для телевізійного мовлення (1995).

У 1994 році Девід Лодж адаптував Ч. Діккенса «Мартін Чезлвіт» для телесеріал BBC.

Театр

[ред. | ред. код]

Лодж написав три п'єси: «Написання гри», «Домашні істини» (який він пізніше перетворив в новелу), і «Таємні думки» (на основі його роману «Думає…»).

«Написання гри» виходила в Бірмінгемському репертуарному театрі 13 травня 1990, і показувалась протягом трьох тижнів .[22] П'єса американського виробництва, була поставлена на американському репертуарному театрі в Кембриджі, штат Массачусетс, в березні 1991 року[23] Лодж, згодом адаптував «Написання гри» для телебачення. Він був показаний на Channel 4 в неділю 18 лютого 1996 року, залучаючи 1,2 мільйона глядачів.[24]

«Головна істина» була виконана в Birmingham Rep в 1998 році. Пізніше, Д. Лодж переписав його як новелу з тією ж назвою. Також був адаптований його роман «Думає…», прем'єра якого відбулася на Octagon Theatre Bolton: Home 12 травня 2011[25].

Нагороди та визнання

[ред. | ред. код]
  • Член Королівського товариства літератури
  • Премія Готорндена[en] і літературна премія газети «Йоркшир пост» за роман «Академічний обмін»
  • Вітбредовская премія (1980) за роман «How Far Can You Go?»
  • Фіналіст Букерівської премії (1984) — за роман «Світ тісний»
  • Фіналіст Букерівської премії (1988) — за роман «Гарна робота»
  • Премія за найкращу книгу року газети «Санді експрес» (1988) за роман «Гарна робота»
  • Фіналіст письменницької премії Британської співдружності націй (1996) — за роман «Терапія»
  • Премія Королівського телевізійного товариства за найкращий драматичний серіал (1989) і премія «Срібна німфа» на Міжнародному фестивалі телефільмів у Монте-Карло (1990) за телесеріал за романом «Гарна робота»

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Художні твори

[ред. | ред. код]
  • The Picturegoers[en] (укр. Кіноглядач) — 1960
  • Ginger You're Barmy[en] — 1962
  • The British Museum Is Falling Down[en] (укр.Британський музей падає) — 1965
  • Changing Places: A Tale of Two Campuses[en] (укр.Переміна місць: повість про два кампуси) — 1975
  • How Far Can You Go?[en] (укр.Як далеко ви можете піти?) (US edition: Souls and Bodies) — 1980
  • Small World: An Academic Romance[en] (укр.Світ тісний: академічний романс) — 1980
  • Nice Work[en] (укр. Гарна робота) — 1988
  • Paradise News (укр. Райські новини) — 1991
  • A David Lodge Trilogy (укр. Девід Лодж: трилогія) — 1993 (один том, що вміщує твори «Зміна місць», «Світ тісний» та «Гарна робота»)
  • Therapy[en] (укр. Терапія) — 1995
  • The Man Who Wouldn't Get Up: And Other Stories (укр. Людина, яка не підводилася: і інші історії) — 1998
  • Home Truths[en] (укр. Голова істина) — 1999 (повість — написана від унікальної гри)
  • Thinks ...[en] (укр. Думає…) — 2001
  • Author, Author[en] (укр. Автор, Автор) — 2004
  • Deaf Sentence[en] (укр. Глузий вирок) — 2008
  • A Man of Parts (H.G. Wells) — 2011

Нехудожні твори

[ред. | ред. код]
  • Language of Fiction (укр. Мова художньої літератури) — 1966
  • The Novelist at the Crossroads (укр. Романіст на роздоріжжі) — 1971
  • The Modes of Modern Writing  (укр. Режими сучасної писемності) — 1971
  • Working with Structuralism (укр. Робота з структуралізму) — 1981
  • Write On — 1986
  • After Bakhtin (укр. Після того, як Бахтін) — 1990
  • The Art of Fiction[en] (укр. Мистецтво художньої літератури) — 1992
  • Modern Criticism and Theory: A Reader (укр. Сучасна критика і теорія: хрестоматія) — 1992
  • The Practice of Writing (укр. Практика написання) — 1997
  • Consciousness and the Novel (укр. Свідомість і Роман) — 2003
  • The Year of Henry James: The Story of a Novel (укр. Рік Генрі Джеймса: Історія одного роману) — 2006
  • Lives in Writing (укр. Мешкає в письмі) — 2014

Автобіографія

[ред. | ред. код]
  • Quite a Good Time To Be Born: a Memoir (укр. Непоганий час народжуватися: мемуар) — 1935—1975 — 2015

Театр

[ред. | ред. код]
  • The Writing Game (укр. Написання гри)— 1990
  • Home Truths (укр. Головна істина) — 1999
  • Secret Thoughts (based on Thinks…) (укр. Секретні Думки (на основі Думає…) — 2011

Адаптації для телебачення

[ред. | ред. код]
  • Small World (укр. Тісний світ) — 1988
  • Nice Work (укр. Гарна робота) — 1989
  • Martin Chuzzlewit[en] (укр. Мартін Чезлвіт) — 1994
  • The Writing Game (укр. Написання гри) — 1995

Переклади українською

[ред. | ред. код]

Романи

  • Девід Лодж. Переміна місць: повість про два кампуси.[26] Переклад з англійської: Тетяна Некряч. Івано-Франківськ: Вавилонська бібліотека. 2024. 280 стор. ISBN 978-617-8281-15-1

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ SNAC — 2010.
  2. ↑ Encyclopædia Britannica
  3. ↑ Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  4. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118915185 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ LIBRIS — 2015.
  6. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. ↑ https://thebookerprizes.com/the-booker-library/authors/david-lodge
  8. ↑ а б в г Llewellyn, Julia (23 August 2004). «Bad reviews spoil my lunch» . The Telegraph.
  9. ↑ Jump up ^ Martin. David Lodge. p.xv.
  10. ↑ а б Jump up to: a b c d «David Lodge» . The Guardian. 22 July 2008.
  11. ↑ Jump up ^ David Lodge, «Afterword», in The British Museum is Falling Down (London: Vintage, 2011), p. 170
  12. ↑ Jump up ^ Lodge, The British Museum is Falling Down, pp. 171–2
  13. ↑ Jump up to: a b Lodge, The British Museum Is Falling Down, p. 167
  14. ↑ Jump up ^ Lodge, The British Museum is Falling Down, p. 167
  15. ↑ Jump up ^ Lodge, The British Museum is Falling Down, p. 170
  16. ↑ Jump up ^ http://bhamalumni.org/NetCommunity/Page.aspx?pid=1111&frcrld=1 [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
  17. ↑ Jump up ^ Ransley, Lettie (29 May 2011). «Ginger, You're Barmy by David Lodge — Review». The Observer.
  18. ↑ Jump up ^ Mullan, John (27 January 2012). «Small World by David Lodge: Week four- readers' responses» . The Observer.
  19. ↑ Jump up ^ Taylor, D.J. (16 January 2015). «Quite a Good Time to Be Born: A Memoir 1935—1975 by David Lodge — review» . The Guardian. Retrieved 25 May 2015.
  20. ↑ Jump up ^ «The Man Booker Prize» . The Man Booker Prize. Archived from the original on 11 May 2012. Retrieved 6 June 2012.
  21. ↑ ^Jump up to: a b c d «David Lodge» . The Guardian. 22 July 2008.
  22. ↑ Jump up ^ Lodge, «Playback: Extracts from a Writer's Diary», in The Practice of Writing, pp. 286—333 (p. 292).
  23. ↑ Jump up ^ Lodge, «Playback», p. 329.
  24. ↑ Jump up ^ Lodge, «Playback», p. 332-3.
  25. ↑ Jump up ^ «Secret Thoughts — reviews online! | Theatre | Octagon Theatre Bolton» . Octagonbolton.co.uk. 4 June 2011. Retrieved 6 June 2012.
  26. ↑ https://babylonlib.com/shop/product/45
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Девід_Лодж