Ембер Л. Холлібо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ембер Л. Холлібо
Народилася(1946-06-20)червня 20, 1946
Bakersfield, California, U.S.
Померлажовтня 20, 2023(2023-10-20) (у віці 77 років)
Brooklyn, New York, U.S.
Країна США
НаціональністьAmerican
Діяльністьповія, письменниця, політична активістка, кінорежисерка
Нагороди

Ембер Л. Холлібо (20 червня 1946 – 20 жовтня 2023) – американська повія, письменниця, режисерка та активістка, яка займалася політикою робітничого класу, правами лесбійок та фемінізмом. Колишня виконавча директорка Queers for Economic Justice, старша активістка, почесна співробітнеця Центру досліджень жінок Барнарда. Голлібо з гордістю назвала себе «лесбійською секс-радикалкою, колишньою повією, яка пережила інцест, циганкою, білим бидлом».[1]

Біографія

[ред. | ред. код]

Раннє життя

[ред. | ред. код]

Холлібо була донькою рома та ірландсько-американки. Її батько виріс, подорожуючи в караванах, і він, і її бабуся зазнавали переслідувань і таврування з боку Ку-клукс-клану.[2] Бідне виховання Голлібо на робочому місці стало центральним у її організаторській роботі, допомагаючи їй налагоджувати зв’язки з людьми в сільській місцевості та невеликих містах і запроваджуючи необхідний інтерсекційний підхід до її творів про права гомосексуальних людей. Холлібо їздила автостопом всією країною, займалася проституцією і організовувала SNCC і United Farm Workers.[3]

Активізм

[ред. | ред. код]

Після переїзду до Канади наприкінці 1960-х Холлібо була лідеркою канадського руху за права на аборти.[4] У 1978 році Холлібо приєдналася до команди, яка виступала проти Ініціативи Бріггса в Каліфорнії, допомагаючи скасувати одну з перших серйозних законодавчих атак на громадянські права ЛГБТ. Того ж року разом із Алланом Берубе та іншими вона співзаснувала Проєкт історії лесбійок і геїв у Сан-Франциско.[5]

Коли дискурс про сексуальність у феміністичних і лесбофеміністичних рухах піднявся наприкінці 1970-х, Холлібо була значним голосом на підтримку сексуального звільнення та проституції. Холлібо, разом із письменницею та організаторкою Черрі Морага, є співавторкою твору «What We're Rollin' around in Bed With», який часто цитується та обговорюється у суперечливому «Питання сексу» в журналі «Єресі: феміністська публікація про мистецтво та політику». Холлібо була доповідачкою на конференції Барнарда з питань сексуальності 1982 року, яка стала ключовою подією в тому, що згодом стане відомою як феміністичні секс-війни. Холлібо написала про маргіналізацію, якої вона зазнала згодом через те, що вона була колишньою повією та за її участь у садомазохістській спільноті.

Кіновиробництво

[ред. | ред. код]

Холлібо була режисеркою і співпродюсеркою разом з Джіні Ретікер стрічки «Серце справи», 60-хвилинного документального фільму про незрозумілі повідомлення, які студентки отримують про сексуальність і захворювання, що передаються статевим шляхом, такі як СНІД.[6] [7] [8] Фільм отримав нагороду за свободу вираження на кінофестивалі Sundance 1994 року та відбувся прем'єрою для національної аудиторії на PBS.[9] [10]

У 1990-х Холлібо стверджувала, що американський лібералізм перебуває в хаотичному стані, але шукає вказівок у лівих, як змінити себе.[11] Стаффорд проаналізувала свої мемуари «Мої небезпечні бажання» (2000) з точки зору жіночих лесбійських наративів.[12]

У 2002 році Дженроуз Фіцджеральд обговорював есе Холлібо та Сінгха 1999 року «Сексуальність, праця та новий тред-юніонізм у соціальному тексті». Фіцджеральд каже, що їхня презентація стосунків між сексуальною політикою та робітничим рухом запропонувала робітничий рух, «який братиметься за проблеми імміграції, расизму, охорони здоров’я та нюансів економічної нерівності разом із більш масовими проблемами праці та «правами ЛГБТ». [13]

У працях Холлібо про сексуальність вона заявила, що «немає людської надії без обіцянки екстазу».[14]

Меріл Альтман каже, що Холлібо була «потужною організаторкою, дуже тонкою проникливою письменницею і блискучою теоретикинею».[15]

У 2012 році Холлібо отримала премію Vicki Sexual Freedom Award від Фонду свободи Вудгалла.[16]

Холлібо була головною директоркою Служби для жінок похилого віку та ЛГБТ в Центрі охорони здоров’я Говарда Брауна в Чикаго.[17] Вона була директоркою з освіти, адвокації та розбудови спільноти в Services & Advocacy for GLBT Elders (SAGE), нью-йоркській програмі, присвяченій освіті, адвокації та громадській організації для лесбійок, геїв, бісексуальних людей і трансгендерів старшого віку.[18]

Смерть

[ред. | ред. код]

Ембер Л. Холлібо померла від ускладнень діабету в Брукліні, штат Нью-Йорк, 20 жовтня 2023 року у віці 77 років.[19]

Публікації

[ред. | ред. код]

Книги

[ред. | ред. код]
  • Hollibaugh, Amber (2000). My dangerous desires: a queer girl dreaming her way home. Durham, North Carolina: Duke University Press. ISBN 9780822326250.

Статті та нариси

[ред. | ред. код]

Статті

[ред. | ред. код]
  • Crimp, Douglas (Winter 1987). The second epidemic. October. 43: 127—142. doi:10.2307/3397568. JSTOR 3397568. Amber Hollibaugh; Mitchell Karp; and Katy Taylor interviewed by Douglas Crimp.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Amber L. Hollibaugh — My Dangerous Desires: A Queer Girl Dreaming Her Way Home. Duke University Press. 29 жовтня 2012. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 4 грудня 2013.
  2. ↑ Outsider Chic. Chicago Tribune. 17 січня 2001. Процитовано 22 грудня 2021.
  3. ↑ Hollibaugh, Amber L. (2000). My Dangerous Desires: A Queer Girl Dreaming Her Way Home. Duke University Press. с. 12–42.
  4. ↑ Christabelle Sethna and Steve Hewitt, "Clandestine Operations: The Vancouver Women's Caucus, the Abortion Caravan, and the RCMP," The Canadian Historical Review (September 2009) Volume 90, Number 3, pp 463–95
  5. ↑ Jeffrey Weeks, "Allan Bérubé (1946–2007)," History Workshop Journal (Spring 2010) Issue 69, p 295
  6. ↑ The Heart of the Matter. PBS. Процитовано 24 жовтня 2023.
  7. ↑ Juhasz, Alexandra (1995). So Many Alternatives: The Alternative AIDS Video Movement. Cinéaste. Процитовано 24 жовтня 2023 — через ACT UP New York City.
  8. ↑ Sharon Gmelch, et al. Gender on Campus: Issues for College Women (Rutgers University Press, 1998) p. 197.
  9. ↑ Ephen Glenn Colter; Dangerous Bedfellows (1996). Policing Public Sex: Queer Politics And the Future of AIDS Activism. South End Press. с. 402—3. ISBN 9780896085497.
  10. ↑ Nancy L. Roth; Katie Hogan (1998). Gendered Epidemic: Representations of Women in the Age of AIDS. Psychology Press. с. 212. ISBN 9780415917858.
  11. ↑ Eliza Jane Reilly, "Liberalism and the Left: Rethinking the Relationship," Radical History Review (Spring 1998), Issue 71, pp3-5
  12. ↑ Anika Stafford, "'Uncompromising Positions: Reiterations of Misogyny Embedded in Lesbian and Feminist Communities' Framing of Lesbian Femme Identities," Atlantis 2010, Vol. 35 Issue 1, pp 81–91.
  13. ↑ Jenrose Fitzgerald, "Querying Sexual Economy: The Cultural Politics of Sexuality and Class in the United States," American Quarterly (2002) 54#2 pp 349–357
  14. ↑ Cited in Iain Morland, "What Can Queer Theory Do for Intersex?," GLQ: A Journal of Lesbian and Gay Studies Volume 15, Number 2, 2009 p 303
  15. ↑ Altman, Meryl (January 2001). Sexual Politics. The Women's Review of Books. 18 (4): 13—14. doi:10.2307/4023585. JSTOR 4023585.
  16. ↑ Vicki Award Recipient List.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  17. ↑ Amber Hollibaugh. Архів оригіналу за 3 червня 2012. Процитовано 25 травня 2012.
  18. ↑ GLQ: A Journal of Lesbian and Gay Studies (2004) 10#2 pp 313–316
  19. ↑ Staff reports (3 листопада 2023). Activist, organizer, author Amber Hollibaugh dies at 77. www.washingtonblade.com.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Ембер_Л._Холлібо