Жест присяги
| Жест присяги | |
 |
Жест присяги — жест правої руки, який відбувається під час складання обітниці чи клятви (наприклад, присяги) має підтверджувати сказані слова.
У типовому положенні права рука піднята, долоня звернена до глядача, великий, вказівний і середній пальці (пальці клятви) витягнуті паралельно один одному, а безіменний і мізинець зігнуті.
В іншому поширеному положенні клятвенної руки не тільки три клятвенних пальці, але й усі пальці піднятої правої руки витягнуті паралельно один одному. У деяких випадках таке положення руки передбачає одночасне розміщення лівої руки на Біблії.
Іноді під час складання присяги рука присяги взагалі опускається.
Використання клятвенної руки з трьома витягнутими клятвенними пальцями під час складання клятви символізує підкорення людини триєдиному Богу та її покликання як помічника клятви з усіма наслідками для спасіння душі в загробному світі в разі лжесвідчення. У середні віки за лжесвідчення можна було покарати відсіканням руки присяги (дзеркальна кара).[1]
Клятвенні пальці символізують Трійцю, у християнській теології істотну єдність Бога-Отця, Сина Божого (Ісуса Христа і Святого Духа). За нагадуванням про Люцернську присягу 1671 року, великий палець означає Бога-Отця, вказівний — Сина Божого, а середній — Святого Духа. Крім того, зігнутий безіменний палець символізує душу, зігнутий мізинець символізує тіло, а долоня символізує справедливість.[2]
У німецькому кримінальному праві, наприклад, під час присяги свідок повинен підняти праву руку (§ 64 п. 4 StPO). Однак це не є обов'язковою частиною складання присяги.[3]
Традиційно у Швейцарії жест присяги показує, хто складає присягу, наприклад, державні службовці або військовослужбовці, але не ті, хто складає нерелігійну обітницю замість присяги. У цьому випадку цей жест, як правило, не є обов'язковим за законом.
Жест присяги можна зустріти в гербах як загальну фігуру чи символ. Якщо рука присяги простягається з хмари або оточена німбом, вона стає рукою Бога.[4]
У вирішальній битві під Гогенмользеном проти правлячого римсько-німецького короля Генріха IV королю-супротивнику Рудольфу Рейнфельденському (близько 1025–1080 рр.) відрубали руку в бою. Це було розцінено як вирок Божий, оскільки Рудольф присягнув цією рукою на вірність королю Генріху IV. Муміфіковану руку, яку приписують Рудольфу, можна побачити в Мерзебурзькому капітулі при Мерзебурзькому соборі. Копія цієї руки, виготовлена у 2013 році, знаходиться в музеї Фрікталя на батьківщині Рудольфа, у місті Райнфельден.
На пам'ятній монеті Веймарської республіки 1929 року зображено 10-ту річницю прийняття Веймарської конституції на аверсі зображення рука присяги.
Пам'ятний камінь жертвам Другої світової війни в Берліні-Марцан показує більшу за життя руку присяги. Пам'ятний камінь біля святкової зали цвинтаря Марцан Парк був створений у 1952 році скульптором Ервіном Коббертом і вшановує жертв бомбардувань Другої світової війни.
Німецький політик ХСС Фрідріх Циммерманн (1925–2012) отримав прізвисько «Старий Швурхенд» (перетворення Олд Сурехенда) за лжесвідчення у зв'язку зі справою баварського казино.
-
Ювілейна монета до 10-річчя Веймарської конституції (1929) -
Лист громадян Парламент Гамбургу з жестом присяги (1845) -
Швейцарська гвардія з піднятою рукою присяги під час складання військової присяги (2013) -
Меморіал жертвам бомбардувань під час Другої світової війни в Берлін-Марзані, 1952 рік -
Меморіал жертвам націонал-соціалізму в Ільменау -
Приведення солдатів Рейхсверу до присяги Адольфу Гітлеру (серпень 1934 року) -
Жест присяги на гербі муніципалітету Гемпен (Schweiz) -
Гоммісвальд, Швейцарія (до 2012) -
Аньяла, Фінляндія -
Гресторп, Швеція -
Гоммертсгаузен, Німеччина -
Обераммергау, Німеччина -
Абатство Хайлігенкройц, Австрія
_Schwurhand%26Erwin_Kobbert%261952.jpg)
.jpg)
.svg)
У медицині симптом захворювання, параліч серединного нерва, називають «рукою присяги». Це може відбуватися як на правій, так і на лівій руці.
- Uwe Fleckner, Martin Warnke, Hendrik Ziegler (Hrsg.): Handbuch der politischen Ikonographie. Band 1: Abdankung bis Huldigung. Beck, München 2011, ISBN 978-3-406-57765-9, S. 421 ff.
- Eberhard von Künßberg: Schwurgebärde und Schwurfingerdeutung (= Das Rechtswahrzeichen. Heft 4). Herder, 1941, ZDB-ID 534979-5.
- ↑ Kurt Ranke (Hrsg.): Enzyklopädie des Märchens. Handwörterbuch zur historischen und vergleichenden Erzählforschung. Band 11: Prüfung — Schimäremärchen. de Gruyter, Berlin u. a. 2004, ISBN 3-11-017565-7, S. 427 f.
- ↑ André Holenstein: Rituale der Vergewisserung. Der Eid als Mittel der Wahrheitsfindung und Erwartungsstabilisierung im Mittelalter und in der frühen Neuzeit. In: Edgar Bierende, Sven Bretfeld, Klaus Oschema (Hrsg.): Riten, Gesten, Zeremonien. Gesellschaftliche Symbolik in Mittelalter und Früher Neuzeit (= Trends in Medieval Philology. Band 14). de Gruyter, Berlin u. a. 2008, ISBN 978-3-11-020802-3, S. 229—252, hier S. 236.
- ↑ Karl-Peter Julius, Heiko Ahlbrecht, Jürgen Brauer, Björn Gercke, Hans-Joachim Kurth, Michael Lemke, Helmut Pollähne, Karl-Heinz Posthoff, Erardo C. Rautenberg, Eike C. Schmidt, Dieter Temming, Bettina Weißer, Ines Woynar, Mark A. Zöller: Strafprozessordnung (= Heidelberger Kommentar.). 5., völlig neu bearbeitete und erweiterte Auflage. Müller u. a., Heidelberg u. a. 2012, ISBN 978-3-8114-7180-1, S. 268, Randnummer 5.
- ↑ Eduard Freiherr von Sacken: Katechismus der Heraldik: Grundzüge der Wappenkunde. Verlagsbuchhandlung J. J. Weber, Leipzig 1862, Seite 52
