Повітряна війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Повітряна війна — використання військових літаків та інших літаючих машин у військових цілях. Повітряна війна охоплює бомбардувальники, що атакують скупчення ворога або стратегічні об'єкти; винищувальну авіацію яка змагається за контроль повітряного простору; ударні літаки які задіяні у авіаційній підтримці проти наземних цілей; морську авіацію яка літає над морями та біля узбережжя; планери[en], гелікоптери та інші літаки, що перевозять повітряно-десантні війська, наприклад парашутистів; танкери дозаправлення у повітрі для збільшення оперативної зони та часу; та військові транспортні літаки для перевезення вантажів та персоналу.[1] Раніше військові повітряні засоби також стосувалися легших за повітря аеростатів для коригування артилерії; легших за повітря дирижаблів для бомбардування міст; різних видів розвідувальних, спостережних та літаків раннього попередження для перевезення спостерігачів, камер та радіолокаційного обладнання; торпедних бомбардувальників для атак по ворожих кораблях; та військових пошуково-рятувальних[en] літаків для порятунку збитих повітряних службовців[en]. Сучасна повітряна війна передбачає ракетні та безпілотні літальні апарати. Наземні сили зазвичай відповідають на ворожу повітряну активність протиповітряними засобами.

Історія[ред. | ред. код]

Історія повітряної війни розпочалась у стародавні часи із використання літавців із людиною на борту в Китаї. У III столітті вона розвинулась у війну повітряних куль. 1911 року для військових цілей почали використовувати аероплани, початково для розвідки, але потім і для ведення повітряного бою для збиття розвідувальних літаків. Під час Другої світової війни розпочалось масове використання літаків для стратегічних бомбардувань. Крім того, Третій Рейх у роки Другої світової війни також розробив багато ракет та точних систем боєприпасів, у тому числі: перші крилаті ракети, перші балістичні ракети малої дальності, перші керовані ракети земля-повітря та перші протикорабельні ракети. Балістичні ракети почали відігравати ключову роль у роки холодної війни, оскільки були оснащені ядерними боєголовками і складовані тодішніми наддержавами (США та СРСР) для стримування одне одного від їх застосування. Перше військове використання супутників в 1950-і роки, було для розвідки і їх використання розвинулося до загальносвітових комунікаційних та інформаційних систем, які підтримують глобально розподілених військових користувачів розвідувальними даними з орбіти.

Повітряна розвідка[ред. | ред. код]

Повітряна розвідка це рекогностування для військових або стратегічних цілей, що проводиться з використанням розвідувальних літаків. Ця діяльність може виконуватись з різною метою, в тому числі: збір видової інформації[en], спостереження ворожих маневрів і коригування артилерії.

Повітряне бойове маневрування[ред. | ред. код]

Повітряне бойове маневрування (також відоме як ПБМ або Повітряний бій) це тактичне мистецтво переміщення, повороту та розміщення бойового літака задля набуття позиції, з якої можна здійснити атаку іншого літака. Щоб отримати перевагу над повітряним противником, воно спирається на наступальне та оборонне основне маневрування винищувачів[en] (ОМВ).

Повітряно-десантні війська[ред. | ред. код]

Повітряно-десантні війська це військові підрозділи, зазвичай легка піхота, що призначена для перевезення літаками[en] та «скидання» до битви, зазвичай за допомогою парашутів. Таким чином, вони можуть бути розміщені в тилу противника, а також мають можливість розгорнутися практично в будь-якому місці з невеликим розголосом. Формації обмежені тільки кількістю і розмірами своїх літаків, так що при наявності достатньої їх кількості протягом хвилин "нізвідки" може з'явитися величезна сила. Це називається вертикальне охоплення.

І навпаки, повітряно-десантним військам, як правило, не вистачає витратних матеріалів та обладнання для тривалих бойових дій, і тому вони більше підходять для проведення операцій з захоплення плацдармів[en], ніж тривалих зіткнень; крім того, парашутні операції особливо чутливі до несприятливих погодних умов. Розвиток гелікоптерної техніки від часів Другої світової війни привніс підвищену гнучкість в межах повітряно-десантних операцій, та повітряний штурм значною мірою замінив собою великомасштабні парашутні операції та (майже) повністю замістив використання бойових планерів.

Авіаційний удар[ред. | ред. код]

Докладніше: Авіаційний удар

Авіаційний удар або повітряний удар[2] це наступальна операція, яку виконують штурмові літаки. Повітряних ударів зазвичай завдають літаки, такі як винищувачі, бомбардувальники, штурмовики та ударні гелікоптери. Офіційне визначення охоплює всі види цілей, в тому числі повітряних, але в поширеному використанні термін зазвичай, звужується до тактичної (обмеженої) атаки по наземних або морських цілях. Зброя, що використовуються в авіаударі може змінюватися від кулеметних куль та ракет до різних типів бомб. Крім того, зазвичай згадується як повітряний наліт.

У безпосередній авіаційній підтримці повітряні удари зазвичай контролюються за допомогою тренованих спостерігачів[en] для координації із дружніми сухопутними силами у манері успадкованій від артилерійської тактики.

Стратегічне бомбардування[ред. | ред. код]

Стратегічне бомбардування це військова стратегія, що використовується у тотальній війні з метою розгрому противника, знищуючи їх моральний дух або їх економічну спроможність виробляти і транспортувати матеріальне забезпечення до театрів військових операцій, або усе одразу. Це систематично організована і виконувана атака з повітря, яка проводиться з метою знищення об'єктів, що вважаються життєво важливими для здатності противника вести війну у якій можуть застосовуватись стратегічні бомбардувальники, ракети дальнього або середнього радіуса дії, або оснащені ядерними боєприпасами винищувачі-бомбардувальники.

Протиповітряна оборона[ред. | ред. код]

Протиповітряна оборона або протиповітряна війна визначається НАТО як "всі заходи, спрямовані на зведення нанівець або зниження ефективності ворожих повітряних дій."[3] Вони охоплюють наземні та повітряні системи озброєння, пов'язані сенсорні системи, командування і керування та пасивні заходи (наприклад, загороджувальні аеростати). Їх може бути використано для захисту військово-морських, наземних і повітряних сил в будь-якому місці розташування. Проте, для більшості країн основні зусилля, як правило, спрямовані на «захист батьківщини» (англ. homeland defence). НАТО визначає повітряну протиповітряну оборону як авіаційну ППО (англ. counter-air) та протиповітряну оборону ВМС, як протиповітряну оборону (англ. anti-aircraft warfare). Протиракетна оборона є продовженням ППО, як ініціативи по адаптації ППО до задачі перехоплення будь-якого снаряду під час польоту.

Ракетна зброя[ред. | ред. код]

Докладніше: Ракетна зброя

У сучасному використанні, ракета являє собою самохідну систему високоточного озброєння, на відміну від некерованих самохідних боєприпасів, що відноситься до ракет (хоча вони також можуть бути керованими[en]). Ракети мають чотири компоненти системи: прицілювання та/або систему наведення, систему керування, двигун та боєголовку. Ракети розрізняють за типами відповідно до їх призначення: поверхня - поверхня та повітря - поверхня (балістичні, крилаті, протикорабельні, протитанкові, і т.д.), ракети поверхня - повітря (та протибалістичні), ракети повітря - повітря та протисупутникова зброя. Усі відомі типи ракет використовують принцип рушія на основі хімічної реакції в середині ракетного двигуна, реактивного двигуна, або двигунів інших типів. Несамохідний повітряний вибуховий пристрій[en] в основному стосується снарядів та зазвичай має меншу за ракети дальність.

БПЛА[ред. | ред. код]

Поява безпілотних літальних апаратів призвела до революції у повітряній війні[4] та спонукала низку країн до розробки та/або закупівель парку подібних машин. Кілька контрольних показників вже мали місце, в тому числі повітряні бої БПЛА-винищувачів, спроби протиповітряної оборони за допомогою БПЛА, заміна оперативних авіаційних підрозділів, контроль БПЛА кваліфікованими операторами, що мають 'бойовий статус', керування БПЛА з іншого кінця світу, придушення та/або злам систем керування БПЛА під час польоту, як і пропозиції передати контроль ведення вогню inexyjve syntktrne англ. AI на борту БПЛА.[5] БПЛА дуже швидко еволюціонували від ролі спостереження до бойової.

Збільшувані можливості безпілотних літальних апаратів поставили під сумнів живучість та спроможність пілотованих бойових реактивних літаків.[6]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. See John Andreas Olsen, ed., A History of Air Warfare (2010) for global coverage since 1900.
  2. air strike- DOD Dictionary of Military and Associated Terms. Архів оригіналу за 4 червня 2011. Процитовано 4 серпня 2016.
  3. AAP-6
  4. How robot drones revolutionized the face of warfare. CNN. 27 липня 2009.
  5. United States Air Force Unmanned Aircraft Systems Flight Plan 2009-2047
  6. Air Force Drones: Are Fighter Pilots Obsolete?

Посилання[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Olsen, John Andreas, ed. A History of Air Warfare (2010) 506pp; 16 essays by experts provide global coverage
  • Overy, Richard. Why the Allies Won (1997), ch 3, on bombing in World War II.
  • Overy, Richard. The Air War - 1939–1945 (1980), global coverage of combat, strategy, technology and production

Мережа[ред. | ред. код]

Зовнішні посилання[ред. | ред. код]