Матушевський Василь Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Матушевський Василь Федорович
Народився 1909(1909)
Боярка, Київська губернія
Помер 1941(1941)
Тайшет, Іркутська область
Громадянство Російська імперія УНР УРСР
Національність українець
Діяльність будівельник
Alma mater Перша українська гімназія у Києві, Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Батько Матушевський Федір Павлович
Мати Матушевська Віра Олександрівна

Василь Федорович Матушевський (1909, Боярка, Київська губ. — 1941, Тайшет, Іркутська обл.) — будівельник. Наймолодшій син громадського діяча, публіциста, літературознавця, критика, дипломата Федора Матушевського та лікарки й громадської діячки Віри Матушевської.

Жертва сталінського терору.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1909 року в Боярці Київської губернії був третьою дитиною в родині Матушевських.

Мав двох старших братів — Юрія (1905—1970-ті) та Бориса (19071977).

У роки Першої світової війни 1914 року родина переїздить до Києва, оселившись на вулиці Столипінській (нині Олеся Гончара), 2.

Закінчив Першу українську гімназію ім. Т. Г. Шевченка (за радянської влади — 1-ша українська Трудова школа ім. Т. Шевченка), під час навчання в якій разом з іншими заснував патріотичну організацію «Запорізька Січ», до лав Січі належали брат Борис, Ірина Стешенко, Ярослав Стешенко та ін. Після закінчення гімназії навчався в будівельній профшколі, а згодом до вступу в інститут Василя готував маляр Іван Їжакевич.

1925 року разом братом Борисом, Юрком Бобирем, Г. Слободяником, П. Нечипайлом під керівництвом небожа Сергія Єфремова Миколи Павлушкова брав участь у підготовці законспірованої організації — Спілка Української молоді, до якої також належали Володимир Юркевич, Данило Кикоть, Олена Буртан.

1927 року вступив до Київського художнього інституту на архітектурний факультет.

Після арешту в справі вигаданої в надрах ОДПУ Української СРР міфічної «Спілки визволення України» з травня 1929 р. чотири роки перебував у таборах Заполяр'я та на засланні в Архангельську (разом з ним в Архангельську був Петро Дурдуківський).

Восени 1936 року за підтримки видатних митців, зокрема, Фотія Красицького, Василя Кричевського, Михайла Ярового знову став студентом Київського художнього інституту. Навколо Василя, іноді в його домі, починає знову гуртуватися молодь з колишніх засланців і тих, хто залишався в Києві, зокрема, Іван Хоменко, Михайло Калиновський, Михайло Кривинюк, Михайло Крижанівський.

1937 року заарештований разом з матір'ю та висланий до Тайшета Іркутської області, де й загинув 1941 року.

Література та джерела[ред. | ред. код]