Мерле Яягер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мерле Яягер
Народилася 19 жовтня 1965(1965-10-19)[1][2] (58 років)
Таллінн, Естонська РСР, СРСР
Країна  СРСР
 Естонія
Діяльність акторка, письменниця, кіноакторка, поетка
Alma mater Естонська академія музики й театру
Батько Ülo Jäägerd[3]
Мати Ivi Jäägerd[3]
CMNS: Мерле Яягер у Вікісховищі

Мерле Яягер (ест. Merle Jääger, також відома як Мерка (ест. Merca); 19 жовтня 1965(1965жовтня19), Таллінн) — естонська акторка телебачення, театру та кіно, поетеса та письменниця.

Член Спілки театральних діячів (з 1990). Член Спілки акторів Естонії (з 1993). Член Спілки письменників Естонії (з 2000).

Ранні роки та освіта[ред. | ред. код]

Мерле Яягер народилася 19 жовтня 1965 року у Таллінні. Навчалася у Талліннській 46-й середній школі та Талліннській середній школі природничих наук[4]. Її батько був залізничником, а мати бухгалтером[5].

Після закінчення школи у 1983 році Яягер вивчала акторську майстерність і театральне мистецтво у Талліннській державній консерваторії (нині Естонська академія музики й театру) під керівництвом театрального педагога Калью Комісарова, яку закінчила у 1988 році[6].

Серед її однокласників були актори Ельмо Нюганен, Пірет Кальда, Даян Ахмет, Кюллі Палмсаар, Райво Тамм, Райн Сіммул й Анні Рееманн[7].

Кар'єра[ред. | ред. код]

Акторська діяльність[ред. | ред. код]

Після закінчення Талліннської державної консерваторії Мерле Яягер з 1988 року працювала з деякими перервами акторкою театру «Ванемуйне» в Тарту. Дипломними постановчими ролями Яягер були роль принца Гамлета в опері Вільяма Шекспіра «Гамлет» у 1987 році, виконана в Домініканському монастирі у Таллінні, і роль Ольги Сергіївни Прозорої в опері Антона Чехова «Три сестри» у театрі «Угала» у Вільянді. Її першими двома ролями у театрі «Ванемуйне» були Флоранс у п'єсі Робера Тома 1964 року «Пастка для самотнього чоловіка» та леді Макдуф у постановці «Макбет» Вільяма Шекспіра; обидві виконані в 1988 році[6].

За час своєї кар'єри в театрі «Ванемуйне» Яягер з'являлася як акторка у постановках різних міжнародних авторів і драматургів, як-от Йоганн Вольфганг фон Гете, Оскар Вайльд, Рене Гайвей, Вітольд Ґомбрович, Жан Ануй, Біляна Срблянович, Шарлотта Джонс, Том Стоппард, Артур Міллер, Альгот Унтола, Едвард Олбі, Клайв Стейплз Льюїс, Жуль Стайн, Біллі Роше, Еден фон Хорват, Браян Фріл, брати Шерман, Тім Ферт, Антон Чехов, Роберт Джеймс Воллер, Джон Бойнтон Прістлі, Кандер й Ебб і Рей Куні. Серед найбільш запам'ятовуваних її виступів у театрі «Ванемуйне» були ролі, написані такими естонськими драматургами та авторами як Кауксі Юлле, Едуард Вільде, Оскар Лутс, Ільмар Кюльвет, Бернард Кангро, Каті Ватманн, Мадіс Київ, Андрус Ківірягк, Андра Тееде і Мееліс Фріденталь[6].

Мерле Яягер, 2008 рік

З 2006 року Мерле Яягер також виступала як акторка у гумористичних літніх постановках театру «Гансахові» у Тарту. Написала дві п'єси: «Саун» і «Колгоос», які були поставлені у театрі у 2008 та 2009 роках відповідно за участю самої Яягер[8]. Також керувала колективом Театру спадщини Таарка — аматорської театральної трупи, заснованої з метою просування та збереження культури та самобутності сету[9].

Знялася у низці телевізійних ролей. Її перша значна роль Гільда у двосерійному драматичному фільмі ETV 1992 року «Soo», заснованому на однойменному романі 1914 року (спочатку мав назву «Kirjutatud on…») Оскара Лутса[10]. У 2009 році вона з'явилася у ролі Мії в шести епізодах кримінального серіалу Kanal 2 «Келк-Шука». Мерле Яягер також з'являлася у кількох інших естонських телесеріалах, зокрема: «Офісна помста» (2013), «Клуб подушок» (2014) і «Viimane võmm» і «Restart» (2015)[5].

У 1988 році Мерле Яягер дебютувала у кіно, зігравши невелику роль у короткометражному фільмі «Noid» режисера Ело Туста. Її першою значною роллю у повнометражному кіно була роль Лембала, дружини естонського вождя XIII століття Лембіту, в історичній комедії 2005 року режисера Каарена Каєра «Дружина». Потім була роль вчителя історії у драмі 2007 року «Клас» режисера Ільмара Рааґа. Фільм отримав кілька міжнародних нагород і був офіційно представлений Естонією у категорії «Найкращий фільм іноземною мовою» на 80-й церемонії вручення премії «Оскар»[11]. Крім того, у 2007 році Яягер з'явилася у ролі Матері в сімейному драматичному фільмі «Магнус», знятому Кадрі Кіусаар. У 2011 році вона з'явилася у драмі «Один із моїх друзів» режисера Марта Ківастіка з актором Аарне-Маті Юкскюлою.

Серед інших ролей у повнометражних фільмах: «Õnn tuleb magades» (2016), «Зелені коти» (2017) та «Зустріч випускників 2: Весілля та похорон» — продовження комедії 2016 року режисера Рене Вільбре «Зустріч випускників»[12].

У 2019 році з'явилася у ролі сетуської народної співачки початку XX століття Гілани Таарк в історичній комедії режисера Гарді Фольмера «Життя Йоганнес Пьясуке»[13].

Крім того, Яягер також з'явилася у низці студентських і короткометражних фільмів, зокрема у ролі Єви у популярній комедії 2006 року «Чужинець — врятувати Валдіса в 11 розділах», поставленої Расмусом Мерівоо[14].

Член Спілки театральних діячів (з 1990). Член Спілки акторів Естонії (з 1993)[5].

Поетична діяльність[ред. | ред. код]

Мерле Яягер на Дні Королівства Сету у серпні 2011 року

З 1986 року Мерле Яягер публікується під псевдонімом Мерка. Натхненна панк-рок-музикою, яка набувала популярності у країні на початку-середині 1980-х років, коли ЕРСР все ще знаходилася в безпосередньому підпорядкуванні СРСР, вона займала центральне місце[15]. Відкрита, пряма і часто конфронтаційна у своїй роботі (особливо у її ранніх творах), вона стала чимось на кшталт «жахливої дитини», була описана як «бунтівна» та названа «бардом протесту»[16]. У 1988 році Яягер співпрацювала з Тином Трубецьки, вокалістом панк-рок-гурту «Vennaskond», над двома віршами, які увійшли до його книги віршів «Pogo», виданої Eesti Raamat[17].

У 1988 році Мерле Яягер була наймолодшим із 24 членів-засновників естонської культурної та літературної групи «Wellesto». До групи також входили відомі інтелектуали як-от Мадіс Київ, Майму Берг, Маті Хінт, Свен Грюнберг, Доріс Карева, Рейн Круус, Тоомас Лійв, Івар Іваск, Тоомас Раудам, Хассо Крулл, Ліннарт Мялль, Маті Сіркель, Юлев Аалое та майбутній 4-й президент Естонії Тоомас Гендрік Ільвес[18][19].

У 2000 році стала членом Спілки письменників Естонії[5].

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Мерле Яягер — член Тартуської міської думи, входить до комітету з культури думи. У минулому вона належала до партії «Вітчизна» та Вільної партії Естонії[20][21].

Невдало балотувалася на виборах до Європейського парламенту Естонії у 2014 році за списком Партії незалежності Естонії, отримавши 178 голосів[22].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Мерла Яягер має дочку від шлюбу, який закінчився розлученням. Акторка у тривалих стосунках з режисером Імре Тоомеоксом. Сім'я проживає на фермі в Обіниці у повіті Вирумаа[23][24][25].

Служила у Збройних силах Естонії. Є членом Академічного загону Союзу оборони Естонії у Тарту[26].

Праці[ред. | ред. код]

Збірники віршів[ред. | ред. код]

  • Merca by air mail: Ameerika valimik (1989)[27];
  • MercAmerka: teine Ameerika-valimik (1989)[28];
  • Vana libu hommik (1998)[29];
  • Hele häärber (2005)[30];
  • Narrivile (2007)[31];
  • Pühä päiv (2013)[32];
  • Iseqnn (2020)[32].

Романи[ред. | ред. код]

Проза[ред. | ред. код]

  • Ютутулбад / Storypillars (2015)[34];
  • Ollipanõhõpõpääle (2021, діалект сету);

Дитяча література[ред. | ред. код]

  • Mullivesi (2009)[32].

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Премія Вольдемара Пансо (1988);
  • Премія драми '96 (1996);
  • Премія Антса Лаутера (1997);
  • Премія Спілки театральних діячів Естонії — за найкращу жіночу роль (1998);
  • Премія драми '99 — за найкращу жіночу роль (1999);
  • Премія Карла Едуарда Сеета у галузі дитячої поезії (2009)[35];
  • Премія Спілки театральних діячів Естонії — за найкращу жіночу роль другого плану (2014)[6].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. ↑ Eesti biograafiline andmebaas ISIK
  3. ↑ а б Alaküla A. Kes on kes? Eesti 2000 — Tallinn: 2000. — 271 с. — ISBN 978-9985-60-789-3
  4. ↑ Tartu Postimees. Näitleja Merle Jääger elab nii nagu meeldib. 4 July 2002. Retrieved 22 April 2018.
  5. ↑ а б в г Eesti Entsüklopeedia. Jääger, Merle. Retrieved 22 April 2018.
  6. ↑ а б в г Vanemuine. Merle Jääger. Draamanäitleja; Vanemuise Teatris Aastast 1988. Retrieved 22 April 2018.
  7. ↑ Miksike [Архівовано 2010-01-06 у Wayback Machine.]. Merle Jääger. Retrieved 22 April 2018.
  8. ↑ Hansahoovi Teater [Архівовано 2019-02-02 у Wayback Machine.]. Productions. Retrieved 23 April 2018.
  9. ↑ Sirp ja Vasar. Kuidas müüa Eesti ajalugu? Kas nagu setusid? 11 August 2012. Retrieved 23 April 2018.
  10. ↑ arhiiv.err.ee Soo. Retrieved 23 April 2018.
  11. ↑ Eurochannel The Class, the movie — Ilmar Raag — Estonia. Retrieved 23 April 2018.
  12. ↑ Märjamaa Rahvamaja [Архівовано 2018-06-23 у Wayback Machine.] Klassikokkutulek 2: Pulmad ja matused. 9 January 2018. Retrieved 25 April 2018.
  13. ↑ Kopli Kinokompanii Johannes Pääsukese tõeline elu 2019. Retrieved 3 February 2019.
  14. ↑ Eesti Ekspress Tulnukas" — Eesti kõige ropum film? 21 May 2016. Retrieved 23 April 2018.
  15. ↑ Sakala Postimees Merca: hämamine on masendav ja punk. 7 November 2012. Retrieved 25 April 2018.
  16. ↑ Cummins, Walter. Shifting Borders: East European Poetries of the Eighties. Fairleigh Dickinson Univ Prress, 1993. 33-34. ISBN 0-83-863497-4.
  17. ↑ Vanaraamat Pogo". Retrieved 25 April 2018.
  18. ↑ President.ee "Ilves: «Saame paremaks!», Vabariigi Presidendi intervjuu ajakirjale «Elukiri» veebruaris 2008. 8 February 2008. Retrieved 25 April 2018.
  19. ↑ Sirp ja Vasar. Kirjandusrühmitus Wellesto 21 aastat tagasi. 14 August 2009.
  20. ↑ Postimees Merle Jääger kandideerib Tartus VIKi nimekirjas. 24 August 2013.
  21. ↑ delfi.ee [Архівовано 2018-06-23 у Wayback Machine.] Riigikogu valimistulemused. 6 March 2011.
  22. ↑ Euroopa Parlamendi valimised Võrdlusarvu alusel jagatud mandaadid. Retrieved 25 April 2018.
  23. ↑ publik.delfi.ee Värskes ajakirjas Naised! Merle Jääger elab kummitavas majas: ta oleks justkui oodanud meid. 8 October 2015. Retrieved 25 April 2018.
  24. ↑ publik.delfi.ee. TOP 10: Suudlused, kallistused ja meelitused ehk lembehetked presidendi vastuvõtult . 22 February 2016. Retrieved 25 April 2018.
  25. ↑ Õhtuleht [Архівовано 2018-04-26 у Wayback Machine.] Merle Jääger andis Seto talule uue elu! 22 July 2017. Retrieved 25 April 2018.
  26. ↑ Heino Elleri nimeline Tartu Muusikakool [Архівовано 2018-04-26 у Wayback Machine.] Kontserdisarja «Sõna jõud» III külalised on Mikk Sarv ja Merle Jääger. 2 February 2015.
  27. ↑ E-Kataloog Ester. Merca by air mail. Retrieved 25 April 2018.
  28. ↑ Eesti Rahvasbibliograafia [Архівовано 2021-05-01 у Wayback Machine.] Mercamerka. Retrieved 25 April 2018.
  29. ↑ Raamatukoi raamatupood. Vana libu hommik. Retrieved 25 April 2018.
  30. ↑ Vanaraamat. Hele häärber. Retrieved 25 April 2018.
  31. ↑ Vanaraamat. Narrivile. Retrieved 25 April 2018.
  32. ↑ а б в Merca. Estonian Writers Online. 2021. Процитовано 19 лютого 2022.
  33. ↑ Eesti Rahvasbibliograafia [Архівовано 2021-05-02 у Wayback Machine.] Mees. Retrieved 25 April 2018.
  34. ↑ Eesti Rahvasbibliograafia [Архівовано 2021-05-02 у Wayback Machine.] Jututulbad / Storypillars . Retrieved 25 April 2018.
  35. ↑ Merca. Estonian Writers Online. 2021. Процитовано 19 лютого 2022.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мерле_Яягер&oldid=40633126