Мохов Михайло Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Іванович Мохов
Народження21 червня 1922(1922-06-21)
село Мар'ївка Полтавського району Полтавської області
Смерть29 січня 1982(1982-01-29) (59 років)
Полтава
ПохованняПолтава
КраїнаСРСР СРСР
Рід військартилерія
Роки служби1941–1969
Званнякапітан
Війни / битвиНімецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоної Зірки

Мо́хов Миха́йло Іва́нович (нар.21 червня 1922 — пом. 29 січня 1982) — командир батареї 525-го легкого артилерійського полку 11-ї Свірської легкої артилерійської бригади 7-ї Запорізької Червонопрапорної ордена Суворова артилерійської дивізії прориву 46-ї армії 2-го Українського фронту, Герой Радянського Союзу.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 21 червня 1922 в Мар'ївці (нині Полтавського району Полтавської області) в селянській родині. Навчався в місцевій неповній середній, потім — в Рунівщинській середній школі[1].

У липні 1941 року призваний у Червону армію. Був направлений в Київське артилерійське училище. У травні 1942 року закінчив прискорений курс училища і направлений на фронт. Воював на Південно-Західному, Донському, 3-му і 4-му Українських фронтах. Брав участь у обороні Москви, Сталінградській і Курській битвах, звільняв Запоріжжя, Кишинів, воював у Румунії, Болгарії, Югославії, Угорщині. Був контужений. Війну закінчив у Австрії[1].

Командир батареї 525-го легкого артилерійського полку капітан Мохов здійснив свій подвиг при форсуванні Дунаю: у ніч на 5 грудня 1944 року разом з групою розвідників він у числі перших переправився на західний берег річки в районі міста Ерчі, за 50 кілометрів на південь від Будапешту. Досягнувши берега, стрімкою атакою розвідники вибили противника з першої лінії траншей, розгорнули артилерійські позиції і відкрили вогонь. Капітан Мохов вміло керував боєм — прицільним вогнем артилеристи придушили ворожу батарею, кілька кулеметних гнізд. Сміливі дії Михайла Мохова сприяли успішному форсування річки підрозділами полку та розширенню плацдарму[2].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування і проявлені при цьому мужність і героїзм капітану Михайлу Івановичу Мохову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі Золота Зірка.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни продовжував службу в ЗС СРСР. У 1960 році закінчив Центральні артилерійські офіцерські курси. З 1969 року полковник Михайло Іванович Мохов — в запасі. Вийшовши в запас, Михайло Іванович жив у Полтаві, вів активну роботу по військово-патріотичному вихованню молоді. Помер 29 січня 1982 року. Похований у Полтаві на Центральному кладовищі[2].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Біографія Михайла Івановича Мохова [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.] на сайті Полтава історична [Архівовано 3 серпня 2013 у Wayback Machine.]
  2. ↑ а б Біографія Михайла Івановича Мохова на сайті Історія Полтави [Архівовано 8 травня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)

Література

[ред. | ред. код]
  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1988. — Т. 2. — 863 с. — ISBN 5-203-00536-2
  • Волосков В. Ф. Полтава: 100 памятных мест. — Харків : «Прапор», 1987. — 185 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мохов_Михайло_Іванович&oldid=41468662