Номенклатура
Номенклату́ра (від лат. nomenclatura, перелік, список) — система позначень або окреме позначення (інакше: номен) класу предметів, що належать до одного ряду на основі вибраних зовнішніх ознак чи статичних оцінок цих предметів (наприклад, "Ан-24", "ЗАЗ-968", "Електрон Ц 380 Д", тощо — номенклатура товарів котрі випускалися в Україні у 1970...80-і).[1] Номенклатура є проміжною ланкою між термінами та власними назвами, не маючи водночас, як і власні назви, означувальної функції.[1] Отже, головним призначенням номенклатури, є називне. За основу номенклатури беруться абстрактні та умовні символи, головним завданням яких є надати якнайбільше зручні способи позначення предметів без прямого стосунку до потреб теоретичної думки, шо оперує цими речами.[1] Номени відрізняються від термінів також високим ступенем ідіоматичності, оскільки значення номенклатурних одиниць майже зовсім не розкривається за допомогою внутрішньої форми.[1] Звідси треба зробити висновок про те, що номени — складова частина системи мови науки і техніки — не є в стислому розумінні власне термінами, хоча номен може входити до складу термінології загалом.[1]
Номен виступає як відносно довільна "етикетка" предмета, конвенційно "прикріплена" представниками відповідної галузі знання і не зазіхає на розкриття або хоча б часткове відображення в її формі лексичного значення.[1] Заразом слід пам'ятати про те, що вирішення проблеми нормалізації номенклатурних утворень не належить назагал до повноважень філології, норми в сфері знаків, символів. Номенклатури не мають прямого стосунку до норм мови (за винятком хіба норм орфографії) та встановлюються не лінгвістами, а винятково фахівцями певної галузі науки чи техніки.[1]
Походження[ред. | ред. код]
Номенклатура — (лат. nomenclatura – перелік, список імен, від nomen – ім’я, назва і саlаrе – скликати).
Термін номенклатура походить із Стародавнього Риму, де «номенклатором» називали раба, котрий оголошував імена гостей на урочистих зібраннях. Загалом, номенклатура – явище, притаманне насамперед тоталітарним політичним системам 20 століття із суспільствами закритого типу, зокрема й для радянської адміністративно-командної системи. До відновлення незалежності 1991 року, в Україні існувала особлива невелика ланка суспільства – партноменклатура, яка поєднувала привілейовану касту партійних (в державі була єдина керівна партія КПУ) працівників, котрі мали окремі поліклініки, санаторії, тощо. Впродовж її утворення і поповнення, добір кадрів на основі «ділових якостей» поступово було витіснено набором за політичними ознаками, насамперед – за відданістю «лінії партії» а згодом, якомусь певному керівнику.[2]
В літературі[ред. | ред. код]
У літературному житті номени часто вживалися для позначення певної течії, угрупування, салону тощо.[1] Такий номен лише метонімічно або метафорично відбивав своєрідність називаного явища, одну його особливість. Відповідний номен міг бути впроваджений учасниками певної групи, але рівно ж іншими особами.[1] Поряд із серйозними назвами мали місце жартівливі, хоча теж узвичаєні, інколи номен позначав структуровану організацію з певною розробленою програмою дій. Такою була, наприклад, італійська літературна академія "Аркадія" (заснована в Римі 1690 року) для захисту "гарного смаку".[1] Філії академії існували в багатьох містах. Діяльність "Аркадії" припинилася аж 1925 року. У більшості випадків номен позначає швидкоплинний феномен.[1] Такими є у французькій літературі "Бесіда" (1549-53), що згодом взяла назву "Плеяда"; салон Рамбуйє або "Блакитна кімната" (1608-55); гурток романтиків 1820-х років "Сенакль" (тобто 'Трапезна'); "Парнас" (1866-76).[1] В Англії — "Озерна школа" ("лейкісти"). "Сердиті молоді люди" (1950-ті роки). У Німеччині — "Буря і натиск" (1767-85), "Союз гаю" (1772), "веймарський класицизм" (1780-90 роки).[1] У літературі США — "розгортачі бруду" (1909-17). До цього типу належить міжнародний номен "Втрачене покоління".[1] У Царській Росії — "Арзамас" (1815-18), "Зелена лампа" (1819-20), "Тілея" (1910 роки), "Серапіонові брати" (1914-18). У Польщі — "Молода Польща" (1890-1911), "Скамандер" (1918-39). В Україні — "Молода муза" (1906-09), "Плуг" (1922-31), "Гарт" (1923-25), "Авангард" (1926-29). У Грузії — "Блакитні роги" (1914-18).[1] Однотипна номенклатура існує в інших мистецтвах: "Могутня купка", "барбізонці", "передвижники".[1] Деякі номени дістали прозивне значення та вживаються в ширшому значенні: "плеяда" або "сенакль" (у французькому літературознавстві — прозивне означення літературного об'єднання). До номенклатури можна віднести вирази "золота доба", "срібна доба" літератури — первісно римської, згодом вживається також щодо іншого (наприклад, української) літератури.[1]
Предмети, що належать до одного ряду номенклатурних утворень в інших сферах[ред. | ред. код]
Номенклату́ра (від лат. nomenclatura, перелік, список) — багатозначний термін, який визначає сукупність:
- Назв продукції, що виробляється. Наприклад: номенклатура кабелів, тросів, електродвигунів, центрифуг тощо;
- Схвалених для наукового вжитку назв, термінів, котрі застосовуються в тій чи іншій галузі знання;
- Бухгалтерських рахунків;
- Документів. Наприклад: номенклатура карт - система позначень окремих аркушів мап;
- Систематизований перелік найменувань справ із зазначенням строків зберігання;
- Працівники, призначені чи затверджені вищими органами на керівні посади;
- Прошарок радянського суспільства у значенні Партноменклатура — чільний суспільний прошарок, клас в соціалістичному суспільстві.
- Номенклатура біологічна
- Номенклатура справ
- Триноміальна номенклатура
- Біноміальна номенклатура
- Триноміальна номенклатура в ботаніці
- Міжнародна номенклатура медичних виробів
Деталізація джерел[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у Номенклатура // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 376-377. — 634 с. ISBN 966-7577-88-0
- ↑ Горбатенко, В. П. (2021). Номенклатура (Ukrainian) . Т. 23. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. ISBN 978-966-02-2074-4.
Посилання[ред. | ред. код]
- В. П. Горбатенко, В. Л. Коваленко, В. П. Нагребельний. Номенклатура // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- Словник іншомовних слів / за ред. О. С. Мельничука. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії АН УРСР, 1974., стор. 469.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
- Історія в термінах і поняттях: довідник / За загал. ред. Орлової Т.В. – Вишгород, 2014.
- Номенклатура // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 376. — 634 с.