Парсуна
Ця стаття є частиною серії з теми |
Портрет |
---|
Положення людини |
Історія[fr] та жанри |
Портретні галереї |
Конкурси та премії |
Див. також |
Парсу́на або портре́т парсу́нного ти́пу (від лат. persona — особа, обличчя) — різновид портретного живопису[en] в Східній Європі (Московії, Україні, Білій Русі) XVI—XVIII століть, що зберіг прийоми іконопису.
Характерною особливістю парсун є їх «іконний тип», підпорядкований площинно-лінійному стилю іконопису ранньомодерної доби[1]. На полотні індивідуальні характеристики зображуваного передавалася узагальнено з використанням елементів парадного портрету: атрибути влади, написи, родові герби, ініціали з акцентом на стан, епітафії тощо. Парсуни писали олією на полотні, у той час, як ікони, складніші за технікою виконання, створювалися темперними фарбами на дерев'яній дошці із використанням левкасу, паволоки, позолоти тощо[2].
Перші парсуни, що зображували реальних історичних осіб, як за технікою виконання, так і за образною системою були схожі на твори іконопису (парсуни царів Івана Грозного та Федора Івановича). У другій половині XVII століття розвиток парсуни пішов за двома напрямами. Першому було притаманне посилення іконописного початку: риси зображуваної особи розчинялися в ідеальній схемі лику його святого патрона. Представники другого напряму прагнули передати більше індивідуальних особливостей зображуваної особи й об'ємність форм. Серед них були майстри в Московському царстві, які перебували під впливом іноземних майстрів, а також майстри з України та Білої Русі. Разом з тим зберігалася традиційна застиглість пози (парсуна Григорія Годунова[ru], 1686 рік)[3].
У другій половині XVII століття парсуни іноді писали на полотні олійними фарбами, часом з натури. У Московському царстві як правило, парсуни створювалися живописцями «Оружейної палати» — Симоном Ушаковим[ru], Іваном Безміним[ru], Михайлом Чоглоковим[ru] та іншими[3].
На теренах України та в Українській козацькій державі як ікони, так і портрети писали ті самі майстри, вихованці монастирських малярень, поєднуючи традиційні прийоми з бароковими[1]. Таким чином українські парсуни поєднували риси західноєвропейського, класичного та традиційного мистецтва[2]. Водночас за більшістю українських портретів кінця XVII—XVIII століть закріпився термін «парсуна», що не відповідає їх прямому призначенню та стилю[1]. Портретну схожість автори брали із гравюр західноєвропейських майстрів (типові портрети Богдана Хмельницького, написані за гравюрою Вільгельма Гондіуса[4]). У «золоту» добу українського бароко парсуна розвивалася у тісному взаємозв’язку з іконописом. Стилістично їх об’єднують площинне зображення та локальні кольори[2], хоча з поєднанням досягнень західноєвропейського бароко український портрет набув ознак нового своєрідного художнього стилю (портрет Григорія Гамалії, 2 половина XVII століття)[1].
-
Григорій Годунов[ru], Державний історичний музей (Москва)
-
Легендарний донський отаман Єрмак Тимофійович
- ↑ а б в г Український портрет XVI-XVIII століть, 2006.
- ↑ а б в Ганна Святець. Україна гетьманська. Офіційний сайт СОХМ ім. Н. Онацького. Процитовано 2 березня 2024.
- ↑ а б ПХЭ, 1986.
- ↑ Гравюра Вільгельма Гондіуса, 1651 рік, один з найпоширеніших портретів, що став основою для більшості зображень гетьмана:
- Парсуна / Великий тлумачний словник сучасної української мови. Словопедія. Процитовано 2 березня 2024.
- Парсуна // Популярная художественная энциклопедия. В 2-х томах / Гл. ред. Полевой В.М.[ru]. — М. : Советская энциклопедия, 1986. — Т. 2. — 464 с.
- Український портрет XVI-XVIII століть : каталог-альбом / Нац. худож. музей України; авт.-уклад.: Г. Бєлікова, Л. Членова ; авт. вступ. ст.: В. Александрович [та ін.] — Хмельницький : Галерея; Київ: Артанія Нова, 2006. — 351 с.
Це незавершена стаття з мистецтва. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |