Себорея
| Себорея | |
|---|---|
.jpg) | |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
| МКХ-11 | ED91.2 |
| МКХ-10 | L21 |
| DiseasesDB | 11911 |
| MedlinePlus | 000963 |
| MeSH | D012628 |
Себорея (лат. sebum (сало) і грец. ρεω (текти)) — хворобливий стан шкіри, обумовлений підвищеним саловиділенням внаслідок порушення нервової та нейроендокринної регуляції функцій сальних залоз шкіри[1].
Розрізняють три види себореї: жирна, суха і змішана.
Жирна себорея частіше розвивається у молодих жінок і зазвичай супроводжується вегетоневрозом. Саловиділення посилюється в період статевого дозрівання (10-14 років) нерівномірно на всіх себорейний ділянках: підвищене виділення рідкого шкірного сала спостерігається в більшій мірі на обличчі і волосистій частині голови. В результаті шкіра стає блискучою, а іноді виникає папулопустульозне акне. Тривалий перебіг жирної себореї у чоловіків може супроводжуватися алопецією. Легка форма жирної себореї з невеликою кількістю незапальних вугрів на носі і на носо-щілиноподібних областях у молоді зустрічається настільки часто, що вважається нормою (фізіологічна себорея)[2].
Суха себорея являє собою знижене саловиділення, при цьому на шкірі голови і у волоссі рясно присутні лусочки лупи. Суха себорея з'являється як результат зниження імунітету внаслідок інтенсивних емоційних, фізичних навантажень і неправильного харчування. Цикл відлущування клітин шкіри скорочується, виникає лупа, порушується структура волосся (волосся стає тонким, сухим, ламким, з січеними кінчиками), може спостерігатися випадіння волосся.
При змішаній себореї у пацієнта можуть спостерігатися ознаки сухої і жирної себореї на одних і тих же ділянках шкіри.
Себорея виражається в порушенні процесу виділення шкірного сала і його якісній зміні.
- Потовщення рогового шару епідермісу
- Жирний блиск шкіри
- Лущення шкіри
- Шкірний свербіж
- Випадання волосся
- Рясна лупа
Себорея може розвиватися в будь-якому віці, однак найчастіше себорея виникає в період статевого дозрівання через збільшення секреції сальних залоз на тлі гормональної перебудови організму. Себорею, яка з'являється в період статевого дозрівання організму, називають фізіологічною. Фізіологічна себорея зазвичай закінчується після закінчення періоду статевого дозрівання.[2]
Причиною себореї найчастіше стають гормональні порушення — змінюється співвідношення андрогенів і естрогенів. Внаслідок підвищеної продукції андрогенів збільшується утворення шкірного сала[3]. У жінок прояви себореї пов'язані з порушенням співвідношення андрогенів і прогестерону — спостерігається підвищення рівня андрогенів і зниження прогестерону та естрогенів[4].
Основна причина появи себореї у чоловіків — збільшення рівня андрогенів і прискорення їх метаболізму. Це може бути обумовлено як спадковими факторами, так і наявністю андроген-продукуючих пухлин (пухлина яєчок).
Себорея може з'явитися і як наслідок таких захворювань, як летаргічний енцефаліт, хвороба Паркінсона і Іценко-Кушинга.
Поштовхом до розвитку себореї можуть виступати і психічні захворювання — шизофренія, маніакально-депресивний психоз, інфекційний психоз, епілепсія.
Ще одна причина себореї — тривалий прийом тестостерону, прогестерону, анаболіків, глюкокортикостероїдів, а також гіповітаміноз біотину (вітамін Н).[4]
Деякі автори вважають, що провідну патогенну дію дає Malassezia (дріжджоподібні гриби, наявні у людини і в нормі, і при патології[5] ( при виникненні супутніх захворювань, підвищується виділення шкірного жиру і кількість Malassezia різко зростає). Інші автори не згадують Malassezia[6] в списку причин. МКБ-10 не підтримує[7] пропонований деякими авторами поділ на себорейний дерматит і себорею. Прихильники такого поділу стверджують, що себорейний дерматит відрізняється від себореї тим, що початковою причиною є не порушення роботи сальних залоз шкіри, а запальне захворювання самої шкіри.
- Збір анамнезу;
- Виявлення факторів ризику розвитку себореї;
- Біохімічний аналіз крові;
- Аналіз крові на гормони;
- Дослідження стану шкіри і волосся;
- При необхідності застосовується ультразвукове дослідження щитоподібної залози та органів черевної порожнини.
Для лікування себореї використовуються дисульфід селену[8], сукцинат літію[9] і кетоконазол.
- ↑ Большой энциклопедический словарь. 1997, 2-е издание, ISBN 5-85270-160-2, ISBN 5-7711-0004-8
- ↑ а б Потекаев Н.Н., Акне и розацеа. Москва 2007 22с.
- ↑ Кубанова А. А., Самсонов В. А., Забненкова О. В. Современные особенности патогенеза и терапии акне // Вестник дерматологии и венерологии. 2000. № 1. С. 9-15.
- ↑ а б Мяделец О. Д., Адаскевич В. П. Морфофункциональная дерматология. М.: Медлит, 2006. 752 с.
- ↑ https://www.lvrach.ru/2019/08/15437363/ [Архівовано 2020-10-30 у Wayback Machine.]
- ↑ https://www.lvrach.ru/2007/05/4535183/ [Архівовано 2020-11-01 у Wayback Machine.]
- ↑ https://mkb-10.com/index.php?pid=11072
- ↑ Selenium sulfide. DermNet NZ. dermnetnz.org. Процитовано 5 липня 2016.
- ↑ Leeming J.P. Use of topical lithium succinate in the treatment of seborrhoeic dermatitis // Dermatology[en] : journal. — 1993. — Vol. 187, no. 2 (10 November). — P. 149—150. — DOI:. — PMID 8358107 .