Сингл

Сингл (англ. Single від Single Play record) — спочатку — грамплатівка, на кожній стороні якої містилася тільки одна музична композиція. Термін «сингл» з'явився в 1950-х рр., щоб позначити розбіжності між довгограючими і одно-, двопісенними платівками. В наш час^[коли?] сингли також виходять на компакт-дисках і DVD.

Формати синглів

Вінілові

Найпопулярнішим і традиційним форматом синглу є грамплатівка розміром 18 сантиметрів зі швидкістю обертання 45 обертів за хвилину (тому їх називають «сорокап'ятками»). Цей формат з'явився у США в 1949 році. Спочатку він продовжував концепцію уже існуючих на той час вінілових платівок зі швидкістю 78 об./хв. Однак з розвитком формату довгограючих платівок, сингли стали маркетуватися як попередники випуску повних альбомів нових пісень (особливо в популярній музиці). З 1957 року більшість американських лейблів стали випускати сингли винятково у форматі 45 об./хв.

На першій стороні синглу в даному форматі міститься головна пісня, — колись, в основному, призначена для програвання на радіостанціях і в музичних автоматах (дані по програваннях складають один із критеріїв хіт-парадів), при цьому зворотний бік синглу практично не програвався. Часто явної вказівки, яка сторона перша, а яка - друга, немає. Через це назва сингла не завжди визначається заголовком пісні на першій стороні (більш того, багато синглів мають спеціальну назву, що не збігається з назвою жодної пісні на платівці). Зворотні сторони синглів традиційно присвячувалися або інструментальним версіям головної пісні, або композиціям, не розрахованим на комерційний успіх. З початку 90-х рр. вінілові сингли утратили своє значення (з 1998 року їхній продаж, наприклад, більше не враховується в хіт-параді журналу «Біллборд», (англ. Billboard) і тепер у даному форматі випускаються лише обмеженим тиражем. Найбільш продаваним синглом у даному форматі в історії звукозапису є «White Christmas» Бінга Кросбі 1947 року (понад 10 млн екз.).

В другій половині 1970-х рр. з'явився новий формат синглів - розміром 30 см (12 дюймів), що однак зберіг швидкість у 45 обертів. Розвинувшись завдяки музиці диско, даний формат дозволив не тільки збільшити час звучання композиції, відповідаючи, таким чином, потребі в танцювальних міксах, але і значно поліпшити якість звуку (недолік колишніх, звичайних синглів, полягав у слабкому відтворенні низьких частот і зростанні рівня перекручування і перешкод при підвищенні гучності відтворення звуку). Такі сингли стали називатися дванадцятидюймовими чи максі-синглами, щоб відрізнити їх від традиційних синглів (ті, у свою чергу, стали семидюймовими). Максі-сингли одержали поширення в жанрах танцювальної електронної музики (диско, техно, хаус і т.д.). Як правило, друга сторона таких синглів являла собою ремікс на головну композицію. Іноді на максі-синглі містилося по дві композиції на стороні. У 80-і рр. для безлічі виконавців танцювальної музики формат максі-синглів став основним, тому на звичайних синглах виходили лиш урізані версії пісень з максі-синглів, оскільки радіостанції не могли собі дозволити програвати повністю довгі версії. В наш час^[коли?] максі-сингли випускаються головним чином для ді-джеїв дискотек. Найбільш продаваним синглом у даному форматі в історії звукозапису є «Blue Monday» групи New Order 1983 року (3 млн екз.).

Компакт-диски

В другій половині 1980-х рр. стали випускатися сингли на компакт-дисках. Як правило, їхня композиція повторювала компакт-диск доповнювала вінілові максі-сингли. Такі сингли сягають іноді до 60 хвилин звучання. Вони також дозволяють включати відеокліпи (перші сингли з відеокліпами з'явилися в 1988 році). На початку 2000-х рр. у Великобритании було введено регламентацію формату синглів на компакт-дисках: щоб вважатися синглом (для обліку в хіт-парадах) компакт-диск повинен мати максимум дві-три композиції загальною тривалістю звучання не більше 20 хвилин. Це змушує лейбли випускати сингли з безліччю реміксів вроздріб. Сингл бі́льших обсягів, як і у випадку з вінілом, прийнято називати максі-синглами (CD Maxi-Single). Також виходять сингли на компакт-дисках розміром 8,9 см (3,5 дюйми), як правило, лише з однією піснею.

Інші формати

Сингли також короткий час (у 1980-і рр.) виходили дуже обмеженим тиражем на компакт-касетах і лазерних дисках. Нині^[коли?] існують DVD-сингли, головною відмінністю яких є наявність відеокліпу і поліпшена якість звучання.

Сучасний стан

З початку 1990-х рр. сингли втратили своє значення і тепер випускаються або для ді-джеїв, або для колекціонерів, шанувальників того чи іншого виконавця. У певний період сингли становили інтерес з погляду наявності на них унікальних композицій і версій, що не зустрічаються більш ніде. З усе більш зростаючою практикою випуску всіляких антологій, збірок і доповнених видань альбомів на компакт-дисках, цінність вінілових синглів різко знижується.