Серединно-Атлантичний хребет: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
198 023 редагування
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
198 023 редагування
Рядок 14: Рядок 14:
Існування хребта на дні Атлантичного океану вперше припустив у 1850 році {{нп|Метью Фонтейн Морі|Метью Фонтейн Морі|en|Matthew Fontaine Maury}}. Його існування відкрито під час експедиції [[Експедиція «Челленджера»|HMS ''Challenger'']] 1872 року.<ref>{{cite book|last1=Hsü|first1=Kenneth J.|title=Challenger at Sea: A Ship That Revolutionized Earth Science|date=1992|publisher=[[Princeton University Press]]|isbn=978-0-691-08735-1|page=57|url=https://books.google.com/books?id=ZlQABAAAQBAJ&pg=PA57}}</ref>&nbsp;— команда науковців на чолі з [[Чарлз Уайвілл Томсон|Чарлзом Уайвіллом Томсоном]] відкрила велике підняття посередині Атлантичного океану, досліджуючи майбутню трасу [[Трансатлантичний телеграфний кабель|трансатлантичного телеграфного кабелю]].<ref>Redfern, R.; 2001: ''Origins, the Evolution of Continents, Oceans and Life'', University of Oklahoma Press, {{ISBN|1-84188-192-9}}, p. 26</ref> Існування хребта було підтверджено сонаром 1925 року<ref>Alexander Hellemans and Brian Bunch, 1989, ''Timeline of Science'', Sidgwick and Jackson, London</ref>, і тоді {{нп|німецька атлантична експедиція|німецькою атлантичною експедицією|en|German Meteor expedition}} було виявлено, що він простягається довкола мису [[Мис Доброї Надії|Доброї Надії]] у [[Індійський океан]].<ref name=Stein>{{Cite web |url=http://ipy.arcticportal.org/ipy-blogs/item/831-a-victory-in-peace-the-german-atlantic-expedition-1925-27 |title=Stein, Glenn, ''A Victory in Peace: The German Atlantic Expedition 1925–27,'' June 2007 |accessdate=10 серпня 2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140306031429/http://ipy.arcticportal.org/ipy-blogs/item/831-a-victory-in-peace-the-german-atlantic-expedition-1925-27 |archivedate=6 березня 2014 |deadurl=yes }}</ref>
Існування хребта на дні Атлантичного океану вперше припустив у 1850 році {{нп|Метью Фонтейн Морі|Метью Фонтейн Морі|en|Matthew Fontaine Maury}}. Його існування відкрито під час експедиції [[Експедиція «Челленджера»|HMS ''Challenger'']] 1872 року.<ref>{{cite book|last1=Hsü|first1=Kenneth J.|title=Challenger at Sea: A Ship That Revolutionized Earth Science|date=1992|publisher=[[Princeton University Press]]|isbn=978-0-691-08735-1|page=57|url=https://books.google.com/books?id=ZlQABAAAQBAJ&pg=PA57}}</ref>&nbsp;— команда науковців на чолі з [[Чарлз Уайвілл Томсон|Чарлзом Уайвіллом Томсоном]] відкрила велике підняття посередині Атлантичного океану, досліджуючи майбутню трасу [[Трансатлантичний телеграфний кабель|трансатлантичного телеграфного кабелю]].<ref>Redfern, R.; 2001: ''Origins, the Evolution of Continents, Oceans and Life'', University of Oklahoma Press, {{ISBN|1-84188-192-9}}, p. 26</ref> Існування хребта було підтверджено сонаром 1925 року<ref>Alexander Hellemans and Brian Bunch, 1989, ''Timeline of Science'', Sidgwick and Jackson, London</ref>, і тоді {{нп|німецька атлантична експедиція|німецькою атлантичною експедицією|en|German Meteor expedition}} було виявлено, що він простягається довкола мису [[Мис Доброї Надії|Доброї Надії]] у [[Індійський океан]].<ref name=Stein>{{Cite web |url=http://ipy.arcticportal.org/ipy-blogs/item/831-a-victory-in-peace-the-german-atlantic-expedition-1925-27 |title=Stein, Glenn, ''A Victory in Peace: The German Atlantic Expedition 1925–27,'' June 2007 |accessdate=10 серпня 2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140306031429/http://ipy.arcticportal.org/ipy-blogs/item/831-a-victory-in-peace-the-german-atlantic-expedition-1925-27 |archivedate=6 березня 2014 |deadurl=yes }}</ref>


У 1950-ті роки під час мапування океанічного дна Землі {{нп|Брюс Гіцен||en|Bruce C. Heezen}}{{нп|Моріс Юїнг||en|Maurice Ewing}}{{нп|Марі Тарп||en|Marie Tharp}}, та інші виявили, що Серединно-Атлантичний хребет має дивну бариметрію долин та хребтів,<ref>{{cite journal | last1 = Ewing | first1 = W.M. | last2 = Dorman | first2 = H.J. | last3 = Ericson | first3 = J.N. | last4 = Heezen | first4 = B.C. | year = 1953 | title = Exploration of the northwest Atlantic mid-ocean canyon | url = | journal = Bulletin of the Geological Society of America | volume = 64 | issue = 7| pages = 865–868 | doi=10.1130/0016-7606(1953)64[865:eotnam]2.0.co;2}}</ref>, центральна долина з яких була сейсмічно активною та епіцентром багатьох землетрусів.<ref>{{cite journal | last1 = Heezen | first1 = B. C. | last2 = Tharp | first2 = M. | year = 1954 | title = Physiographic diagram of the western North Atlantic | url = | journal = Bulletin of the Geological Society of America | volume = 65 | issue = | page = 1261 }}</ref><ref>{{cite journal | last1 = Hill | first1 = M.N. | last2 = Laughton | first2 = A.S. | year = 1954 | title = Seismic Observations in the Eastern Atlantic, 1952 | url = | journal = Proceedings of the Royal Society of London A: Mathematical and Physical Sciences | volume = 222 | issue = 1150| pages = 348–356 | doi=10.1098/rspa.1954.0078}}</ref> Юїнг, Хіцен та Тарп відкрили, що хребет є частиною практично безперервної 40 000-кілометрової системи серединно-океанічних хребтів на дні всіх океанів Землі.<ref>{{cite book |first=Edgar W. |last=Spencer |year=1977 |title=Introduction to the Structure of the Earth |edition=2nd |publisher=McGraw-Hill |location=Tokyo |isbn=978-0-07-085751-3 |url=https://books.google.com/books?id=uAi0AAAAIAAJ }}</ref> Відкриття цієї світової системи хребтів призвело до формування теорії [[спрединг]]у океанічного дна і загального прийняття теорії [[Альфред Лотар Вегенер|Вегенера]] про [[Дрифтова гіпотеза|дрифт континентів]] і їх розширення у модифікованій формі [[Тектоніка плит|тектоніки плит]]. Хребет вважається основною причиною розриву гіпотетичного [[суперконтинент]]у [[Пангея]], який почався 180&nbsp;млн років тому.
У 1950-ті роки під час мапування океанічного дна Землі {{нп|Брюс Гіцен||en|Bruce C. Heezen}}, {{нп|Моріс Юїнг||en|Maurice Ewing}}, {{нп|Марі Тарп||en|Marie Tharp}} та інші виявили, що Серединно-Атлантичний хребет має дивну бариметрію долин та хребтів,<ref>{{cite journal | last1 = Ewing | first1 = W.M. | last2 = Dorman | first2 = H.J. | last3 = Ericson | first3 = J.N. | last4 = Heezen | first4 = B.C. | year = 1953 | title = Exploration of the northwest Atlantic mid-ocean canyon | url = | journal = Bulletin of the Geological Society of America | volume = 64 | issue = 7| pages = 865–868 | doi=10.1130/0016-7606(1953)64[865:eotnam]2.0.co;2}}</ref>, центральна долина з яких була сейсмічно активною та епіцентром багатьох землетрусів.<ref>{{cite journal | last1 = Heezen | first1 = B. C. | last2 = Tharp | first2 = M. | year = 1954 | title = Physiographic diagram of the western North Atlantic | url = | journal = Bulletin of the Geological Society of America | volume = 65 | issue = | page = 1261 }}</ref><ref>{{cite journal | last1 = Hill | first1 = M.N. | last2 = Laughton | first2 = A.S. | year = 1954 | title = Seismic Observations in the Eastern Atlantic, 1952 | url = | journal = Proceedings of the Royal Society of London A: Mathematical and Physical Sciences | volume = 222 | issue = 1150| pages = 348–356 | doi=10.1098/rspa.1954.0078}}</ref> Юїнг, Хіцен та Тарп відкрили, що хребет є частиною практично безперервної 40 000-кілометрової системи серединно-океанічних хребтів на дні всіх океанів Землі.<ref>{{cite book |first=Edgar W. |last=Spencer |year=1977 |title=Introduction to the Structure of the Earth |edition=2nd |publisher=McGraw-Hill |location=Tokyo |isbn=978-0-07-085751-3 |url=https://books.google.com/books?id=uAi0AAAAIAAJ }}</ref> Відкриття цієї світової системи хребтів призвело до формування теорії [[спрединг]]у океанічного дна і загального прийняття теорії [[Альфред Лотар Вегенер|Вегенера]] про [[Дрифтова гіпотеза|дрифт континентів]] і їх розширення у модифікованій формі [[Тектоніка плит|тектоніки плит]]. Хребет вважається основною причиною розриву гіпотетичного [[суперконтинент]]у [[Пангея]], який почався 180&nbsp;млн років тому.


== Див. також ==
== Див. також ==

Версія за 13:15, 28 грудня 2020

Розташування Серединно-Атлантичного хребта

Серединно-Атлантичний хребет — найбільша гірська система дна Атлантичного океану. Одна з ланок системи серединно-океанічних хребтів, підводний гірський масив Атлантичного і Північного Льодовитого океану.

Характеристики

Загальна довжина Серединно-Атлантичного хребта понад 18 тис. км. Простягається від 87° пн. широти (близько 333 км на південь від Північного полюсу), де переходить у хребет Гаккеля до трійника біля субантарктичного острова Буве на 54° пд. широти. Найвищі піки цього гірського масиву тягнуться вище за рівень океану і утворюють острови. Серединно-Атлантичний хребет є межею тектонічних плит: Євразійської плити і Північноамериканської плити на півночі, Південноамериканської плити і Африканської плити на півдні. Ці плити рухаються окремо, тому Атлантика розширюється на 2,5 сантиметрів на рік на схід та захід.

Окремі ділянки його носять власні назви: у Норвезько-Гренландському басейні — хребет Кніповича (від 81° до 73° пн. ш.), південніше — хребет Мона, далі — Ісландсько-Янмайенський хребет, на південь від Ісландії — хребет Рейк'янес (до 52° пн. ш.) і Північно-Атлантичний хребет, на південь від екватора — Південно-Атлантичний хребет. У районі острова Буве (близько 55° пд. ш.) меридіональне простягання Серединно-Атлантичного хребта змінюється на субширотне; східний відрізок називається Африкано-Антарктичним хребтом.

Поперечними розломами Серединно-Атлантичний хребет розбитий на зрушені щодо один до одного сегменти, величина щеній по розломах досягає 300—600 км. За даними, глибоководного буріння, сейсмоакустичної профілізації і драгування, проведеним у рифтовой зоні, можна вважати, що геологічний розріз Серединно-Атлантичного хребта складений двома комплексами: верхнім, що складається з толеїтових базальтів з прошарками карбонатних осадкових порід, нижнім — з амфіболітів і офіолітів (від анортозитів до ультрабазитів). Породи верхнього комплексу розбиті молодими розломами на численні блоки, вік цих порід олігоцен-антропогеновий; породи нижнього комплексу (юра-олігоцен) регіонально дислоковані і метаморфізовані, вік серпентинізованих ультрабазитів і габро, що нерідко залягають в метаморфічному комплексі у вигляді лусок і протрузій, можливо, докембрійський. У Південній півкулі Серединно-Атлантичний хребет монолітніший; на його схилах розташований ряд підводних вулканів, вершини деяких з них є островами (Вознесіння, Св. Олени тощо); у групі островів Тристан-да-Кунья є діючий вулкан.

Відкриття

Анімація поділу Пангеї

Існування хребта на дні Атлантичного океану вперше припустив у 1850 році Метью Фонтейн Морі[en]. Його існування відкрито під час експедиції HMS Challenger 1872 року.[1] — команда науковців на чолі з Чарлзом Уайвіллом Томсоном відкрила велике підняття посередині Атлантичного океану, досліджуючи майбутню трасу трансатлантичного телеграфного кабелю.[2] Існування хребта було підтверджено сонаром 1925 року[3], і тоді німецькою атлантичною експедицією[en] було виявлено, що він простягається довкола мису Доброї Надії у Індійський океан.[4]

У 1950-ті роки під час мапування океанічного дна Землі Брюс Гіцен[en], Моріс Юїнг[en], Марі Тарп● та інші виявили, що Серединно-Атлантичний хребет має дивну бариметрію долин та хребтів,[5], центральна долина з яких була сейсмічно активною та епіцентром багатьох землетрусів.[6][7] Юїнг, Хіцен та Тарп відкрили, що хребет є частиною практично безперервної 40 000-кілометрової системи серединно-океанічних хребтів на дні всіх океанів Землі.[8] Відкриття цієї світової системи хребтів призвело до формування теорії спредингу океанічного дна і загального прийняття теорії Вегенера про дрифт континентів і їх розширення у модифікованій формі тектоніки плит. Хребет вважається основною причиною розриву гіпотетичного суперконтиненту Пангея, який почався 180 млн років тому.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Hsü, Kenneth J. (1992). Challenger at Sea: A Ship That Revolutionized Earth Science. Princeton University Press. с. 57. ISBN 978-0-691-08735-1.
  2. ↑ Redfern, R.; 2001: Origins, the Evolution of Continents, Oceans and Life, University of Oklahoma Press, ISBN 1-84188-192-9, p. 26
  3. ↑ Alexander Hellemans and Brian Bunch, 1989, Timeline of Science, Sidgwick and Jackson, London
  4. ↑ Stein, Glenn, A Victory in Peace: The German Atlantic Expedition 1925–27, June 2007. Архів оригіналу за 6 березня 2014. Процитовано 10 серпня 2019.
  5. ↑ Ewing, W.M.; Dorman, H.J.; Ericson, J.N.; Heezen, B.C. (1953). Exploration of the northwest Atlantic mid-ocean canyon. Bulletin of the Geological Society of America. 64 (7): 865—868. doi:10.1130/0016-7606(1953)64[865:eotnam]2.0.co;2.
  6. ↑ Heezen, B. C.; Tharp, M. (1954). Physiographic diagram of the western North Atlantic. Bulletin of the Geological Society of America. 65: 1261.
  7. ↑ Hill, M.N.; Laughton, A.S. (1954). Seismic Observations in the Eastern Atlantic, 1952. Proceedings of the Royal Society of London A: Mathematical and Physical Sciences. 222 (1150): 348—356. doi:10.1098/rspa.1954.0078.
  8. ↑ Spencer, Edgar W. (1977). Introduction to the Structure of the Earth (вид. 2nd). Tokyo: McGraw-Hill. ISBN 978-0-07-085751-3.

Джерела


Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Серединно-Атлантичний_хребет&oldid=30426646