Північноамериканська плита

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Розташування Північноамериканської плити

Північноамерика́нська плита́ — тектонічна плита є підмурівком більшої частини Північної Америки, має протягнення у напрямку на схід до Серединно-Атлантичного хребта і на захід до хребта Черського у Східному Сибіру. Плита має ділянки як континентального, так і океанічного типу. Має площу 1,36559 стерадіан [1]. У її склад, як правило, включають й Охотську плиту.

Межі[ред. | ред. код]

Південна межа з плитою Кокос на заході та Карибською плитою на сході є трансформним розломом, представленим Трансформним розломом островів Свон[en] під Карибським морем і розломом Мотагуа[en] що прямує через Гватемалу. Паралельні розломи Септентріонал та Енрікільо-Плантейн-Гарден, що прямують через острів Еспаньола та обмежують мікроплиту Гонав, також є частиною границі. Решта південного краю, що тягнеться на схід до Серединноатлантичного хребта і позначає границю між Північноамериканською та Південноамериканською плитами розпливчаста, але розташована поблизу зони розломів 15-20[en] близько 16°N.

Північною межею є продовження Серединно-Атлантичного хребта — хребет Гаккеля. Інша частина межі у крайній північно-західній частині плити тягнеться до Сибіру. Ця межа продовжується від кінця хребта Гаккеля як Рифт моря Лаптєвих до перехідної зони деформації на хребті Черського, потім до Улаханського розлому між ним і Охотською плитою і, нарешті, до Алеутського жолоба до розлому Королеви Шарлотти[en].

Західною межею є розлом Королеви Шарлотти, що проходить уздовж узбережжя Аляски та зону субдукції Каскадія на півночі, розлом Сан-Андреас через Каліфорнію, Східнотихоокеанське підняття у Каліфорнійській затоці та Центральноамериканський жолоб на півдні.

На своєму західному краю плита Фараллон занурювалася під Північноамериканську плиту з юрського періоду. Плита Фараллон майже повністю зазнала субдукцію під західну частину Північноамериканської плити, залишивши цю частину Північноамериканської плити в контакті з Тихоокеанською плитою як розлом Сан-Андреас. Плити Хуан-де-Фука, Дослідника, Горда, Рівера, Кокос і Наска є залишками плити Фараллон.

Границя уздовж Каліфорнійської затоки складна. Під затокою лежить рифтова зона Каліфорнійської затоки[en], серія рифтових басейнів і сегментів трансформаційних розломів від північного кінця Східнотихоокеанського підняття в гирлі затоки до системи розломів Сан-Андреас поблизу рифту Солтонської западини[en]/Сейсмічна зона Броулі[en]. [2] [3]

Гарячі точки[ред. | ред. код]

Кілька «гарячих точок», як вважають, є під Північноамериканською плитою. Найвідомішими є Єллоустон, Ратон[en], Анахім[en] Вони виникли над гарячими мантійними потоками — плюмами [4]. Гарячі точки Єллоустон й Анахім, як вважають, вперше виникли за часів міоцену і до цього часу є геологічно активними, створюючи землетруси і виверження вулканів.

Рух плити[ред. | ред. код]

Головним чином, Північноамериканська плита рухається грубо в південно-західному напрямі в іншій бік від Серединно-Атлантичного хребта. Рух плити не може керуватися субдукцією, оскільки ніяка частина Північноамериканської плити не пірнає, тому інші механізми продовжують досліджіватися. Одне з недавніх досліджень свідчить, що конвективний потік мантії рухає плиту.[5]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Sizes of Tectonic or Lithospheric Plates. Geology.about.com. 5 березня 2014. Архів оригіналу за 5 червня 2016. Процитовано 11 січня 2016. 
  2. Landslides, Floods, and Marine Effects of the Storm of January 3-5, 1982, in the San Francisco Bay Region, California. pubs.usgs.gov. Архів оригіналу за 20 липня 2018. Процитовано 13 березня 2020. 
  3. Farallon Plate [This Dynamic Earth, USGS]. pubs.usgs.gov. Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 13 березня 2020. 
  4. "Hotspots": Mantle thermal plumes
  5. Seismic evidence for convection-driven motion of the North American plate, David W. Eaton & Andrew Frederiksen, Nature, March 22, 2007