Габро
 Зразок габро з масиву Rock Creek Canyon, східна Сьєрра-Невада (США), Каліфорнія | ||||
| Загальні відомості | ||||
|---|---|---|---|---|
| Мінеральний склад | основний плагіоклаз, піроксен, олівін/рогова обманка | |||
| Генезис | магматичний, інтрузивний | |||
| Кислотність | основна | |||
| Ідентифікація | ||||
| Колір | чорний, темно-зелений, рідше плямистий | |||
| Текстура | масивна, однорідна | |||
| Густина | 2,8—3,2 г/см³ | |||
| Використання | ||||
| облицювальне каміння, бруківка, щебінь | ||||
|
| ||||
 Габро у Вікісховищі | ||||
Га́бро — магматична інтрузивна рівномірнозерниста порода, що складається з основного плагіоклазу, моноклінного піроксену, олівіну або рогової обманки.
Етимологія[ред. | ред. код]
Термін «габро» використовувався в 1760-х роках для назви набору гірських порід, які були знайдені в офіолітах Апеннінських гір в Італії.[1] Його назвали на честь містечка Габбро, муніципалітет Розіньяно-Мариттімо в Тоскані. Потім, у 1809 році, німецький геолог Леопольд фон Бух використав цей термін більш вузькому значенні у своєму описі італійських офіолітових порід.[2] Він дав назву «габро» гірським породам, які сьогодні геологи називають «метагабро» (метаморфізоване габро).[3]
Мінеральний склад і властивості[ред. | ред. код]
Густина 2,8—3,2.
Текстура масивна, однорідна.
Колір чорний, темно-зелений, рідше плямистий.
Габро — глибинний аналог базальту. Хім. склад (%): SiO2 — 48,24; Al2O3 — 17,88; Fe2O3 — 3,16; FeO — 5,95; MgO — 7,57; CaO — 10,99; Na2O — 1,55; K2O — 0,89; TiO2 — 0,97.
Другорядні мінерали: титаномагнетит, біотит, нефелін та інші фельдшпатоїди, іноді кварц і ортоклаз.
Характерні акцесорні мінерали: апатит, піротин, плеонаст, хроміт і пікотит.
Різновиди[ред. | ред. код]
За мінеральним набором розрізняють габро: анортозити, норити, троктоліти. Анортозити позбавлені темнокольорових мінералів, багаті на плагіоклаз (85-90 %). З них відомі лабрадорити — анортозити, або плагіоклазити, що складаються здебільшого з лабрадору. Вони часто мають красиву блакитнувату, фіолетову або зеленувату гру кольорів, пов'язану з оптичними властивостями лабрадора, званими іризацією. Норити — габро, що містить крім моноклінного, ще й ромбічний піроксен в помітних кількостях. Троктоліти — це габро, що складається тільки з плагіоклазу та олівіну. Габро, що містить у помітних кількостях олівін (> 5 %) називається олівіновим габро.
Габро анальцимове, — інтрузивна гірська порода, те ж, що й тешеніт.
Габроїди (також відомі як габроїчні породи) — це сімейство грубозернистих магматичних порід, подібних до габро.
Поширення[ред. | ред. код]
Габро формує лаколіти, лополіти, інтрузивні поклади, дайки і штоки.
Масиви габро зустрічаються як в континентальних, так і в океанічних областях і мають різний вік починаючи з архейського.
Майже всі габро зустрічаються в плутонічних тілах, хоча габро можна знайти як грубозернисту фацію деяких лав.[4][5] Габро може утворюватися як масивна однорідна інтрузія шляхом кристалізації піроксену та плагіоклазу in situ, або як частина шаруватої інтрузії у вигляді кумуляту, утвореного в результаті осадження піроксену та плагіоклазу.[6]
Габро і габроїди зустрічаються в деяких батолітах, але ці породи є відносно незначними компонентами цих дуже великих інтрузій, оскільки їх вміст заліза та кальцію зазвичай робить габро та габроїдну магму занадто щільною, щоб мати необхідну плавучість. Однак габро є важливою частиною океанічної кори, і його можна знайти в багатьох офіолітових комплексах у вигляді шаруватого габро. Ці шаруваті габро, можливо, утворилися з відносно невеликих, але довгоживучих магматичних камер, що лежать під серединно-океанічними хребтами.
Шаруваті габро також характерні для лополітів, які являють собою великі блюдцеподібні інтрузії, переважно докембрійського віку. Яскраві приклади лополітів включають Бушвельдський комплекс у Південній Африці, інтрузію Мускукс на північно-західних територіях Канади, інтрузію На острові Рум архіпелагу Внутрішні Гебриди, входить до складу адміністративної одиниці Лохабер, Шотландія, комплекс Стіллуотер у Монтані та шаруваті габро поблизу Ставангера, Норвегія. Габро також присутні в породах, пов'язаних з лужним вулканізмом континентального рифтингу.
В Україні є в межах Українського щита, зокрема Коростенського плутону; на Кіровоградському блоці — у Корсунь-Новомиргородському плутоні й на Приазовському блоці — долинах рр. Кальміусу та Кальчика. Родовища габро — в Житомирській обл. (Головинське, Турчинське, Рудня Шляхова та ін.).
Використання[ред. | ред. код]
Використовується як облицювальний і штучний камінь, щебінь.
Різновид габро — лабрадорит — декоративний будівельний матеріал.
Габро часто містить цінні кількості сульфідів хрому, нікелю, кобальту, золота, срібла, платини та міді.[7][8][9] Наприклад, риф Меренського є найважливішим джерелом платини у світі.
Габро відоме в будівельній галузі під торговою назвою чорного граніту.[10] Однак габро важко обробляти, що обмежує його використання.[11]
Див. також[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Габро // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- А. Я. Радзивілл . Габро // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [вебсайт] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=27927 [Архівовано 9 липня 2021 у Wayback Machine.] (дата звернення: 09.07.2021)
Інтернет-ресурси[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Габро |
- Ocean drilling program gabbro petrology [Архівовано 29 листопада 2019 у Wayback Machine.]
- Scientists find the elusive gabbro [Архівовано 5 вересня 2008 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bortolotti, V. et al. Chapter 11: Ophiolites, Ligurides and the tectonic evolution from spreading to convergence of a Mesozoic Western Tethys segment in F. Vai, G.P. and Martini, I.P. (editors) (2001) Anatomy of an Orogen: The Apennines and Adjacent Mediterranean Basins, Dordrecht, Springer Science and Business Media, p. 151. ISBN 978-90-481-4020-6
- ↑ Bortolotti, V. et al. Chapter 11: Ophiolites, Ligurides and the tectonic evolution from spreading to convergence of a Mesozoic Western Tethys segment in F. Vai, G.P. and Martini, I.P. (editors) (2001) Anatomy of an Orogen: The Apennines and Adjacent Mediterranean Basins, Dordrecht, Springer Science and Business Media, p. 152. ISBN 978-90-481-4020-6
- ↑ Gabbro [Архівовано 8 лютого 2022 у Wayback Machine.] at SandAtlas geology blog. Retrieved on 2015-07-09.
- ↑ Arndt, N.T.; Naldrett, A.J.; Pyke, D.R. (1 травня 1977). Komatiitic and Iron-rich Tholeiitic Lavas of Munro Township, Northeast Ontario. Journal of Petrology 18 (2): 319–369. doi:10.1093/petrology/18.2.319.
- ↑ Gill, Robin (2010). Igneous rocks and processes: a practical guide. Oxford: Wiley‐Blackwell. ISBN 978-1-4443-3065-6.
- ↑ Emeleus, C. H.; Troll, V. R. (August 2014). The Rum Igneous Centre, Scotland. Mineralogical Magazine (англ.) 78 (4): 805–839. Bibcode:2014MinM...78..805E. ISSN 0026-461X. doi:10.1180/minmag.2014.078.4.04.
- ↑ Iwasaki, I.; Malicsi, A.S.; Lipp, R.J.; Walker, J.S. (August 1982). By-product recovery from copper-nickel bearing duluth gabbro. Resources and Conservation 9: 105–117. doi:10.1016/0166-3097(82)90066-9.
- ↑ Lachize, M.; Lorand, J. P.; Juteau, T. (1991). Cu-Ni-PGE Magmatic Sulfide Ores and their Host Layered Gabbros in the Haymiliyah Fossil Magma Chamber (Haylayn Block, Semail Ophiolite Nappe, Oman). Ophiolite Genesis and Evolution of the Oceanic Lithosphere. Petrology and Structural Geology 5: 209–229. ISBN 978-94-010-5484-3. doi:10.1007/978-94-011-3358-6_12.
- ↑ Arnason, John G.; Bird, Dennis K. (August 2000). A Gold- and Platinum-Mineralized Layer in Gabbros of The Kap Edvard Holm Complex: Field, Petrologic, and Geochemical Relations. Economic Geology 95 (5): 945–970. doi:10.2113/gsecongeo.95.5.945.
- ↑ Winkler, Erhard M. (1994). Stone in architecture : properties, durability (вид. 3rd completely rev. and extended). Berlin: Springer-Verlag. с. 101. ISBN 9783540576266.
- ↑ National Research Council (1 січня 1982). Conservation of Historic Stone Buildings and Monuments. с. 80. ISBN 978-0-309-03275-9. doi:10.17226/514.