Аннєнков Борис Володимирович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 6: Рядок 6:
Онук [[Повстання декабристів|декабриста]] Івана Олександровича Анненкова, Борис Володимирович народився в родині Володимира Івановича Анненкова, полковника у відставці, і належав до дворянства [[Волинь|Волині]].
Онук [[Повстання декабристів|декабриста]] Івана Олександровича Анненкова, Борис Володимирович народився в родині Володимира Івановича Анненкова, полковника у відставці, і належав до дворянства [[Волинь|Волині]].


Пройшовши навчання в Одеському кадетському училищі та Олександрівському військовому училищі в Москві, Борис Анненков почав службу в 1-му Сибірському козацькому полку, а потім перейшов до 4-го Сибірського козацького полку в [[Кокшетау]] . У 1914 році в полку спалахнув заколот і повстанці призначили Анненкова тимчасовим командиром. Засуджений до 1 року і 4 місяців ув'язнення, покарання не відбув, а був відправлений на фронт проти німців.
Пройшовши навчання в Одеському кадетському училищі та Олександрівському військовому училищі в Москві, Борис Анненков почав службу в 1-му Сибірському козацькому полку, а потім перейшов до 4-го Сибірського козацького полку в [[Кокшетау]]. У 1914 році в полку спалахнув заколот і повстанці призначили Анненкова тимчасовим командиром. Засуджений до 1 року і 4 місяців ув'язнення, покарання не відбув, а був відправлений на фронт проти німців.


За свою бойову доблесть у 1915—1917 роках він отримав [[Золота зброя «За хоробрість»|Георгіївську шаблю]], а також [[орден Почесного легіону]] з рук генерала Поля По.
За свою бойову доблесть у 1915—1917 роках він отримав [[Золота зброя «За хоробрість»|Георгіївську шаблю]], а також [[орден Почесного легіону]] з рук генерала Поля По.
Рядок 14: Рядок 14:
У березні 1918 року обраний отаманом Сибірського козацтва на козацьких зборах, законність яких не була визнана багатьма козаками. Воював з червоними військами на південному Уралі та в Середній Азії, а в серпні 1919 року став командувачем незалежної армії Семирічки. Взимку 1919—1920 офіційно приєднався до військ генерала [[Дутов Олександр Ілліч|Дутова]]; проте майже відразу між ним і Дутовим виник конфлікт через звірства, скоєні військами Анненкова, і Дутов відмовився його підтримати.
У березні 1918 року обраний отаманом Сибірського козацтва на козацьких зборах, законність яких не була визнана багатьма козаками. Воював з червоними військами на південному Уралі та в Середній Азії, а в серпні 1919 року став командувачем незалежної армії Семирічки. Взимку 1919—1920 офіційно приєднався до військ генерала [[Дутов Олександр Ілліч|Дутова]]; проте майже відразу між ним і Дутовим виник конфлікт через звірства, скоєні військами Анненкова, і Дутов відмовився його підтримати.


Навесні 1920 року Анненков був змушений відступити до китайського кордону. 28 квітня він перетнув кордон з рештою своїх людей і оселився в [[Урумчі]] . Китайська влада заарештувала його в березні 1921 року, і завдяки зусиллям генерала [[Денісов Микола Олександрович|М. О. Денісова]] та підтримці британських та японських представників він був звільнений лише через три роки.
Навесні 1920 року Анненков був змушений відступити до китайського кордону. 28 квітня він перетнув кордон з рештою своїх людей і оселився в [[Урумчі]]. Китайська влада заарештувала його в березні 1921 року, і завдяки зусиллям генерала [[Денісов Микола Олександрович|М. О. Денісова]] та підтримці британських та японських представників він був звільнений лише через три роки.


7 квітня 1924 року Анненков був схоплений [[Фен Юсян]]ом і переданий [[Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем при РНК РРФСР|чекістам]], діяли в регіоні. Висланий до Радянського Союзу. 25 квітня він був розстріляний у [[Семей|Семипалатинську]] разом з Денісовим.
7 квітня 1924 року Анненков був схоплений [[Фен Юсян]]ом і переданий [[Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем при РНК РРФСР|чекістам]], які діяли в регіоні. Висланий до Радянського Союзу. 25 квітня він був розстріляний у [[Семей|Семипалатинську]] разом з Денісовим.


У 1990-х роках справу Аннєнкова та Денісова переглянула Генеральна прокуратура Росії, і обом було відмовлено в реабілітації.
У 1990-х роках справу Аннєнкова та Денісова переглянула Генеральна прокуратура Росії, і обом було відмовлено в реабілітації.

Версія за 16:47, 4 листопада 2021

Аннєнков Борис Володимирович
рос. Борис Владимирович Анненков
Народився 9 лютого 1889(1889-02-09)[2][3]
Київська губернія, Російська імперія
Помер 25 серпня 1927(1927-08-25)[1] (38 років)
Семей, Казакська Автономна Соціалістична Радянська Республіка, РСФРР, СРСР
·вогнепальне поранення
Країна  Російська імперія
Діяльність офіцер
Alma mater Q3577926?
Учасник Перша світова війна і Громадянська війна в Росії
Військове звання генерал-майор і військовий старшина
Рід Анненковиd
Батько Q118541475?
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня орден Святої Анни II ступеня з мечами орден Святого Станіслава II ступеня з мечами орден Святої Анни III ступеня з мечами і бантом орден Святої Анни III ступеня орден Святого Станіслава III ступеня орден Святої Анни IV ступеня Георгієвський хрест IV ступеня Кавалер ордена Почесного легіону Золота зброя «За хоробрість» медаль «У пам'ять 300-річчя царювання дому Романових» Георгіївський хрест

Борис Володимирович Анненков (рос. Борис Владимирович Анненков) — отаман Сибірського козацтва, генерал-майор і командувач Армії Семиріччя[4]. Через численні військові злочини, вчинені його військами (проти червоних, цивільних і навіть інших білих військ, які не підпорядковувалися йому), він залишається найбільш суперечливою особистістю в Білому русі, і його зневажали навіть його колеги-білі генерали.

Біографія

Онук декабриста Івана Олександровича Анненкова, Борис Володимирович народився в родині Володимира Івановича Анненкова, полковника у відставці, і належав до дворянства Волині.

Пройшовши навчання в Одеському кадетському училищі та Олександрівському військовому училищі в Москві, Борис Анненков почав службу в 1-му Сибірському козацькому полку, а потім перейшов до 4-го Сибірського козацького полку в Кокшетау. У 1914 році в полку спалахнув заколот і повстанці призначили Анненкова тимчасовим командиром. Засуджений до 1 року і 4 місяців ув'язнення, покарання не відбув, а був відправлений на фронт проти німців.

За свою бойову доблесть у 1915—1917 роках він отримав Георгіївську шаблю, а також орден Почесного легіону з рук генерала Поля По.

Після революцій 1917 року Анненкова у грудні разом з його людьми відправили назад до Омська, щоб розпустити контрреволюційний загін. Він відмовився дозволити роззброїти свою частину, і розпочав боротьбу з більшовиками.

У березні 1918 року обраний отаманом Сибірського козацтва на козацьких зборах, законність яких не була визнана багатьма козаками. Воював з червоними військами на південному Уралі та в Середній Азії, а в серпні 1919 року став командувачем незалежної армії Семирічки. Взимку 1919—1920 офіційно приєднався до військ генерала Дутова; проте майже відразу між ним і Дутовим виник конфлікт через звірства, скоєні військами Анненкова, і Дутов відмовився його підтримати.

Навесні 1920 року Анненков був змушений відступити до китайського кордону. 28 квітня він перетнув кордон з рештою своїх людей і оселився в Урумчі. Китайська влада заарештувала його в березні 1921 року, і завдяки зусиллям генерала М. О. Денісова та підтримці британських та японських представників він був звільнений лише через три роки.

7 квітня 1924 року Анненков був схоплений Фен Юсяном і переданий чекістам, які діяли в регіоні. Висланий до Радянського Союзу. 25 квітня він був розстріляний у Семипалатинську разом з Денісовим.

У 1990-х роках справу Аннєнкова та Денісова переглянула Генеральна прокуратура Росії, і обом було відмовлено в реабілітації.

Культура та ЗМІ

Кіно та ТБ

Посилання

  1. а б Анненков Борис Владимирович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Deutsche Nationalbibliothek Record #1026351804 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. Историческая энциклопедия Сибири / под ред. В. А. ЛаминНовосибирск: 2009. — ISBN 5-8402-0230-4
  4. Pierre Boutonnet (2010). Des sources pour étudier la Terreur blanche. Revue des Études Slaves. 8 (4): 565-578.