Тепловий баланс Землі
Тепловий баланс Землі — баланс енергії процесів теплопередачі і випромінювання в атмосфері та на поверхні Землі. Основний приплив енергії в систему атмосфера -Земля забезпечується випроміненням Сонця в спектральному діапазоні від 0,1 до 4 мкм. Густина потоку енергії від Сонця на відстані 1 астрономічної одиниці дорівнює близько 1367 Вт/м ² (сонячна постійна). За даними за 2000-2004 роки [1] усереднений за часом і по поверхні Землі цей потік становить 341 Вт/м²[2][3], або 1,74×10 17 Вт в розрахунку на повну поверхню Землі.
Основний приплив енергії до Землі забезпечується сонячним випромінюванням і становить близько 341 Вт/м² в середньому по всій поверхні планети. Внутрішні джерела тепла (радіоактивний розпад, стратифікація по щільності) у порівнянні з цією цифрою незначні (близько 0,08 Вт/м²) [2].
З 341 Вт/м² сонячного випромінювання, що потрапляє на Землю, приблизно 30% (102 Вт/м²) відразу ж відбивається від поверхні Землі (23 Вт/м²) і хмар (79 Вт/м²), а 239 Вт/м² в сумі поглинається атмосферою (78 Вт/м²) і поверхнею Землі (161 Вт/м²) [1]. Поглинання в атмосфері зумовлено, в основному, хмарами і аерозолями [2].
З 161 Вт/м² поглинається поверхнею Землі енергії 40 Вт/м² повертається в космічний простір у вигляді теплового випромінювання діапазону 3-45 мкм, ще 97 Вт/м² передаються атмосфері за рахунок різних теплових процесів (80 Вт/м² - випаровування води, 17 Вт/м² - конвективний теплообмін). Крім того, близько 356 Вт/м² випромінювання Землі поглинається атмосферою, з яких 333 Вт/м² повертається у вигляді зворотного випромінювання атмосфери. Таким чином, повне теплове випромінювання поверхні Землі становить 396 Вт/м² (356 + 40), що відповідає середній температурі 288 К (15 °С) [1] [2].
Атмосфера випромінює в космічний простір 199 Вт/м², в тому числі 78 Вт/м², отримані від випромінення Сонця, 97 Вт/м², отримані від поверхні Землі, і різницю між випромінюванням поверхні, що поглинається атмосферою, і зворотним випроміненням атмосфери обсягом 23 Вт/м² [1].
Внутрішні джерела тепла Землі менш значні за потужністю, ніж зовнішні. Вважається, що основними джерелами є: розпад довгоживучих радіоактивних ізотопів (уран-235 і уран-238, торій-232, калій-40), гравітаційна диференціація речовини, припливне тертя, метаморфізм, фазові переходи[4].
Середня густина теплового потоку по земній кулі становить 87 ± 2 мВт/м² або (4,42 ± 0,10)×10 13 Вт в цілому по Землі [5], тобто приблизно в 5000 разів менше, ніж середня сонячна радіація. В океанських районах цей показник становить у середньому 101 ± 2 мВт/м², в континентальних - 65 ± 2 мВт/м²[5]. У глибоководних океанічних жолобах вона змінюється в межах 28-65 мВт/м², на континентальних щитах - 29-49 мВт/м², в областях геосинкліналей і серединно-океанічних хребтах може досягати 100-300 мВт/м² і більше [4]. Близько 60% теплового потоку (2,75×10 13 Вт) припадає на внутрішні джерела тепла[6], інші 40% зумовлені охолодженням планети.
Відповідно до вимірів нейтринного потоку з надр Землі, на радіоактивний розпад припадає 24 ТВт (2,4×10 13 Вт) внутрішнього тепла [7].
Основні атмосферні гази (кисень та азот) прозорі для вхідного сонячного світла, але також прозорі для вихідного теплового (інфрачервоного) випромінення. Однак водяна пара, вуглекислий газ, метан та інші слідові гази — непрозорі для багатьох довжин хвиль теплового випромінення. Поверхня Землі випромінює чистий еквівалент 17-и відсотків отриманої сонячної енергії у вигляді теплового інфрачервоного випромінювання. Однак кількість, яка безпосередньо йде в космос, становить лише близько 12 відсотків одержаної сонячної енергії. Частина, що залишилася — складова від 5 до 6 відсотків, поглинається атмосферою — молекулами парникових газів.[8]
Коли молекули парникових газів поглинають теплову інфрачервону енергію, їх температура підвищується. Потім ці гази випромінюють збільшену кількість теплової інфрачервоної енергії в усіх напрямках. Тепло, що випромінюється вгору, продовжує зустрічатися з молекулами парникових газів; ці молекули також поглинають тепло, і їх температура підвищується, а кількість тепла, яке вони випромінюють, збільшується. Атмосфера стає тоншою з підйомом, тож приблизно на висоті 5-6 км, концентрація парникових газів в вищерозміщених шарах атмосфери настільки мала, що тепло може йти до космосу.[8]
Оскільки молекули парникових газів випромінюють інфрачервону енергію в усіх напрямках, деякі з них поширюють її донизу і зрештою, вона повертається на поверхню Землі, де поглинається. Таким чином, температура поверхні Землі стає вищою, ніж якби вона нагрівалася тільки прямим сонячним випроміненням. Таке додаткове опалення і є природним парниковим ефектом. Це ніби якби Земля була покрита ковдрою, яка дозволяє проникати високочастотному випроміненню (сонячного світла), але уповільнює швидкість, з якою проходить низькочастотна інфрачервона промениста енергія, котру випромінює Земля.
- Сонячна постійна
- Тепловий баланс земної поверхні
- Теплова інерція
- Внутрішній тепловий баланс Землі
- Радіогенна теплогенерація
- Кондратьев К.Я. Радиационные факторы современных измерений глобального климата. - Л., 1980.
- Кондратьев К.Я., Биненко В.И. Влияние облачности на радиацию и климатю - Л. - 1984; Климатология Л. - 1989.
- Баланс тепловий // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 15.
- J.T. Kiehl and Kevin E. Trenberth, February 1997: Earth’s Annual Global Mean Energy Budget. — Bulletin of the American Meteorological Society, 78, 197—208.
- Тепловий баланс Землі [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (Фізична енциклопедія)
- Тепловий баланс атмосфери [Архівовано 6 квітня 2013 у Wayback Machine.] (Фізична енциклопедія)
- Details of Earth’s energy balance [Архівовано 13 березня 2013 у Wayback Machine.] — stanford.edu.
- Glenn White Systematic Errors and Surface Fluxes in the NCEP Global Model. — noaa.gov.
- A. Zastawny Parametric model of the Earth’s radiation budget. — Meteorol. Atmos. Phys. 85, 275—281 (2004). DOI 10.1007/s00703-003-0017-z.
- Earth’s Radiant Energy Balance and Oceanic Heat Fluxes. — oceanworld.tamu.edu.
- On the Global Average IR Radiation Budget. — miskolczi.webs.com.
- Jeffrey L. Anderson et al. The new GFDL global atmosphere and land model AM2/LM2: Evaluation with prescribed SST simulations [Архівовано 8 серпня 2017 у Wayback Machine.]. — Submitted to Journal of Climate, March 2003.
- Global Heat Flow [Архівовано 13 жовтня 2015 у Wayback Machine.] — International Heat Flow Commission (IHFC).
- Global Heat Flow [Архівовано 13 жовтня 2015 у Wayback Machine.] — International Heat Flow Commission (IHFC).
- Don L. Anderson Energetics of the Earth and the Missing Heat Source Mystery [Архівовано 14 травня 2013 у Wayback Machine.] — www.mantleplumes.org.
- A.M. Hofmeister, R.E. Criss Earth’s heat flux revised and linked to chemistry [Архівовано 26 липня 2011 у Wayback Machine.]. Tectonophysics 395 (2005), 159—177.
- Henry N. Pollack, "Earth, heat flow in, " [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.] in AccessScience, ©McGraw-Hill Companies, 2008.
- J. H. Davies and D. R. Davies Earth’s surface heat flux [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]. Solid Earth, 1, 5-24, 2010.
- Carol A. Stein Heat Flow of the Earth[недоступне посилання з травня 2019], AGU Handbook of Phisical Constants, edited by T.J. Ahrens, Am. Geophys Un., Washington, D.C., 1994.
- ↑ а б в г д Kevin E. Trenberth, John T. Fasullo, and Jeffrey Kiehl, March 2009: Earth’s global energy budget [Архівовано 25 березня 2012 у Wayback Machine.]. — Bulletin of the American Meteorological Society, 90, 311–323.
- ↑ а б в г Физическая энциклопедия. В 5-ти томах. — М.: Советская энциклопедия. Главный редактор А. М. Прохоров. 1988.
- ↑ Центральний перетин земної кулі ( S = π R²), на який припадає тепловий потік від Сонця, в 4 рази менше площі поверхні (S = 4π R²), звідки середній тепловий потік на одиницю поверхні землі в 4 рази менше сонячної постійної: 341 Вт/м² ≈ 1367/4
- ↑ а б Геотермия [Архівовано 31 липня 2013 у Wayback Machine.] — Горная энциклопедия
- ↑ а б Pollack, H. N., S. J. Hurter, and J. R. Johnson (1993), Heat flow from the Earth's interior: Analysis of the global data set, Rev. Geophys., 31(3), 267-280.
- ↑ Van Schmus W.R. Natural radioactivity of the crust and mantle, AGU Handbook of Phisical Constants, edited by T.J. Ahrens, Am. Geophys Un., Washington, D.C., 1994.
- ↑ Ядерный распад дает половину тепла Земли [Архівовано 27 липня 2014 у Wayback Machine.] — infox.ru, 18.07.2011.
- ↑ а б Climate and Earth’s Energy Budget. earthobservatory.nasa.gov (англ.). 14 січня 2009. Архів оригіналу за 24 січня 2021. Процитовано 11 січня 2021.
- ↑ Climate and Earth’s Energy Budget. earthobservatory.nasa.gov (англ.). 14 січня 2009. Архів оригіналу за 10 квітня 2020. Процитовано 11 січня 2021.