Шейнін Артем Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шейнін Артем Григорович
Народився 26 січня 1966(1966-01-26) (58 років)
Москва, СРСР
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність ведучий новин, журналіст, ведучий, телеведучий
Alma mater Історичний факультет МДУ (1993)
Знання мов російська
Нагороди
Орден Дружби подяка Президента Російської Федерації
IMDb ID 9688835

Артем Григорович Шейнін (нар. 26 січня 1966, Москва, РРФСР, СРСР) — російський журналіст, пропагандист, телеведучий, редактор телевізійних програм, письменник. Перший заступник директора Дирекції соціальних та публіцистичних програм АТ "Перший канал "[1]. Керівник програми "Познер " (листопад 2008 — т. ч.)[2], ведучий ток-шоу "Час покаже " (серпень 2016 — т. ч.) та «Перша студія» (з 23 січня по 20 липня 2017 року).

Член Фонду «Академія російського телебачення» (2007 — т. ч.)[2].

Біографія[ред. | ред. код]

Артем Шейнін народився 26 січня 1966[2] в Москві.

У шкільні роки займався рукопашним боєм[3]. Після закінчення середньої школи у військкоматі попросився служити десантником, пройшов медкомісію і був направлений до ДТСААФ, де вперше стрибнув з парашутом[4].

У 1984—1986 роках проходив військову службу за призовом у лавах Радянської армії. Брав участь у складі ОКРВА у бойових діях у Демократичній Республіці Афганістан[2][5]. Служив у складі 56-ї окремої гвардійської десантно-штурмової бригади (56-й гв. одшбр) 40-ї загальновійськової армії (40 ОА) Туркестанського військового округу ЗС СРСР[6]. На другому році служби був призначений командиром відділення[4]. Гвардії сержант ВДВ[2][6].

1993 року закінчив історичний факультет Московського державного університету імені М. М. В. Ломоносова[2] (Кафедра етнології під керівництвом Володимира Володимировича Піменова).

У 1996 році працював антропологом, багато подорожував Чукоткою і Сахаліном. У тому ж році побачив у газеті оголошення про те, що в програму «Безкінечна подорож» на телеканалі РТР (виробництво компанії " DIXI ") потрібен ведучий. Шейнін прийшов на кастинг, але не пройшов його. Тоді продюсер передачі Тетяна Фоніна призначила його на посаду редактора, ким він пропрацював протягом року. Обіймав аналогічну посаду в ток-шоу "Національний інтерес із Дмитром Кисельовим "[7].

З серпня 2014 року (з моменту створення) — продюсер ток-шоу " Час покаже " на «Першому каналі»[8]. Наприкінці серпня 2016 року, після обрання ведучого програми Петра Толстого депутатом Державної думи, Шейнін зайняв його місце[9]. До цього він неодноразово брав участь у цьому ток-шоу як експерт[10][11]. У першій передачі 2017 року Шейніна змінив ведучий Анатолій Кузичев[12].

З 23 січня по 20 липня 2017 — ведучий ток-шоу «Перша студія» на «Першому каналі»[13][14]. З квітня того ж року періодично продовжує вести передачу «Час покаже», після закриття «Першої студії» повернувся до неї остаточно. У 2017 році був номінований на премію " ТЕФІ " та став фіналістом у категорії «Вечірній прайм» у номінації «Ведучий суспільно-політичного ток-шоу прайм-тайму» за свою роботу у ток-шоу «Перша студія»[15][16].

Автор книг та фільмів про Афганську війну (1979—1989).

За сприяння Шейніна у травні 2017 року Спілка письменників незаконного самопроголошеного формування Луганської Народної Республіки (ЛНР) випустила збірку прози, поезії та драматургії «Вибір Донбасу»[17].

17 жовтня 2017 року Артем Шейнін потрапив до бази відомого українського сайту «Миротворець» через відвідування Криму (з формулюванням «за порушення державного кордону України з метою проникнення в окупований Росією Крим»)[18]. У січні 2018 року в інтерв'ю інтернет-радіо MediaMetrics телеведучий порівняв свою роботу з бойовими діями на Донбасі[19]. При цьому зазначив, що сам не поїхав воювати через вік.

Санкції[ред. | ред. код]

Артем Шейнін виступав із заявами на підтримку незаконної анексії Криму та визнання незалежності так званих Донецької та Луганської народних республік. У своїх прямих ефірах Шейнін пропагує етнічну ворожнечу між українцями та росіянами, заперечує суверенітет і територіальну цілісність України.[20] Говорячи про 24 лютого 2022 року, день повномасштабної невиправданої військової агресії Росії проти України, Шейнін заявив, що російська операція в Україні є неминучою і її метою є змусити українську владу підтримувати мир.

Доданий до санкційних списків багатьох крайн.[20]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Артем Шейнін одружений другим шлюбом на Ользі (хімік за освітою[3][7]). Батько трьох дітей[21] : син Дмитро (нар. 1989) від першого шлюбу, а також дочка Дар'я (нар. 2001) та син Григорій (нар. 2009) — від другого[3].

За два тижні до свого 54-річчя, 12 січня 2020 року, Артем Шейнін прийняв хрещення в Олександро-Свірському монастирі, розташованому в Лодейнопольському районі Ленінградської області[22].

Авторські книги[ред. | ред. код]

  • Артем Шейнін. Аудіоп'єса «Мой Афган. Звуки музыки», у трьох частинах (2010 рік, тривалість — 01:46:00, виконує автор)[7][23].
  • Артём Шейнин. «Мне повезло вернуться». — М. : «Эксмо», 2012. — 318 с. — ISBN 978-5-699-56153-7.
  • Артём Шейнин. «Десантно-штурмовая бригада. Непридуманный Афган». — М. : «Эксмо», 2015. — 272 с. — ISBN 978-5-699-79321-1.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • 2008 — Подяка Президента Російської Федерації В. В. Путіна (23 квітня 2008 року) — за інформаційне забезпечення та активну громадську діяльність з розвитку громадянського суспільства в Російській Федерації[24].
  • 2017 — фіналіст російської індустріальної телевізійної премії " ТЕФІ " у категорії «Вечірній прайм» у номінації «Ведучий суспільно-політичного ток-шоу прайм-тайму» — за роботу в ток-шоу «Перша студія» на " Першому каналі "[16].

Інцидент[ред. | ред. код]

9 березня 2018 року український відеоблогер і колишній десантник Валерій Ананьєв, що брав участь у антитерористичної операції (АТО) на сході України, побачив Артема Шейніна з дружиною в центрі міста Верона (Італія) і після словесної перепалки назвав його пропагандист війни, з вини якого з обох сторін вмирають люди, і кілька разів плюнув йому в обличчя, додавши, що задушив би його, якби зустрів в іншому місці[25]. Пізніше Шейнін, коментуючи зустріч з Ананьєвим, назвав його поведінку «добре продуманою провокацією», яка була спрямована на те, щоб «викликати відповідну реакцію з його боку», і заявив, що відчуває до опонента «тільки жалість і співчуття» і сподівається, що коли-небудь український блогер отямиться, прийде в себе і тоді вони поговорять вже по-людськи[26][27][28][29].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Постановление Центральной избирательной комиссии Российской Федерации от 6 июня 2018 года № 161/1322-7 «О поощрении организаторов выборов и иных участников избирательного процесса». Официальный сайт Центральной избирательной комиссии Российской Федерации // cikrf.ru. 6 червня 2018. Архів оригіналу за 13 грудня 2019. Процитовано 6 березня 2022.
  2. ↑ а б в г д е Шейнин Артём Григорьевич, член Фонда «Академия российского телевидения» с 2007 года, руководитель программы «Познер» (АО «Первый канал»). Краткая биография. Официальный сайт Фонда «Академия российского телевидения» (Москва) // tefi.ru. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 21 жовтня 2016.
  3. ↑ а б в Яна Гордеева (6 липня 2017). Артём Шейнин: «Макаревич сам виноват, что люди от него отвернулись». Официальный сайт «Экспресс-газеты» // eg.ru. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 30 січня 2020.
  4. ↑ а б Владислав Шурыгин (26 липня 2017). Тельняшка под смокингом. — Телеведущий Артём Шейнин о службе, о войне, о ВДВ, об Афганистане и телешоу. Официальный сайт газеты «Завтра» // zavtra.ru. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 6 березня 2022.
  5. ↑ Данила Гальперович (2 серпня 2011). Эксперты − об «элитных» воздушно-десантных войсках. — 2 августа в России отмечается день воздушно-десантных войск. Как всегда, группы в тельняшках и голубых беретах будут пытаться найти общий язык с полицией и полезут купаться в фонтаны. А в Москве запланированы крестный ход и праздничный концерт. Радио «Свобода» // svoboda.org. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 6 березня 2022.
  6. ↑ а б Шейнин Артём. Афганский дневник. // artofwar.ru. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 18 липня 2018.
  7. ↑ а б в Михаил Рузманов (8 квітня 2017). Артём Шейнин: «Война помогла разобраться в себе и в людях». The Hollywood Reporter // thr.ru. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 6 березня 2022.
  8. ↑ Артем Шейнин. О компании. Первый канал. 19 травня 2021. Архів оригіналу за 30 серпня 2021. Процитовано 6 березня 2022.
  9. ↑ Ольга Сабурова (1 жовтня 2016). Сами себе затычки. Как «эксперты» ток-шоу выбиваются в ведущие. Официальный сайт газеты «Собеседник» // sobesednik.ru. Архів оригіналу за 20 лютого 2022. Процитовано 6 березня 2022.
  10. ↑ Ирина Петровская (27 травня 2016). Как в российском эфире к смягчению нравов стремились. — Ведьмаки на шабаше. Официальный сайт «Новой газеты» // novayagazeta.ru. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 6 березня 2022.
  11. ↑ Ирина Петровская (2 вересня 2016). …Пуще прежнего старуха бранится. — На Первом канале стартовал новый сезон ток-шоу «Время покажет». Официальный сайт «Новой газеты» // novayagazeta.ru. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 21 жовтня 2016.
  12. ↑ Ведущие: Лев Гулько, Ирина Петровская (21 січня 2017). Программа «Человек из телевизора». Официальный сайт радиостанции «Эхо Москвы» // echo.msk.ru. Архів оригіналу за 20 лютого 2022. Процитовано 6 березня 2022.
  13. ↑ Сегодня в 19:00 Г. А. Зюганов выступит на Первом канале в программе «Первая студия». Официальный сайт КПРФ // kprf.ru. 23 січня 2017. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 6 березня 2022.
  14. ↑ Ирина Петровская (27 січня 2017). Чудище обло, озорно, огромно, стозевно и лаяй. — Первый канал намерен сражаться за рейтинг. Официальный сайт «Новой газеты» // novayagazeta.ru. Архів оригіналу за 27 січня 2017. Процитовано 6 березня 2022.
  15. ↑ Победителей телевизионной премии ТЭФИ «Дневной эфир» и «Вечерний прайм» назовут в Москве. Информационное агентство России «ТАСС» // tass.ru. 2 октября 2017 года. Архів оригіналу за 26 серпня 2018. Процитовано 24 листопада 2017.
  16. ↑ а б Финалисты «ТЭФИ—2017». [Архівовано 6 березня 2022 у Wayback Machine.] Официальный сайт российской индустриальной телевизионной премии «ТЭФИ» // tefitv.ru (3 октября 2017 года)
  17. ↑ Электронная версия литературного сборника «Выбор Донбасса» появилась в свободном доступе. «Луганский информационный центр» // lug-info.com. 27 травня 2017. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 30 червня 2017. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  18. ↑ Ведущий программы «Время покажет» Шейнин попал в базу сайта «Миротворец». — Артём Шейнин попал в базу скандально известного украинского сайта «Миротворец» из-за посещения Крыма. [Архівовано 6 березня 2022 у Wayback Machine.] РИА «Новости» // ria.ru (17 октября 2017 года)
  19. ↑ Ведущая: Надана Фридрихсон (Mediametrics Live) (27 січня 2018). ВИДЕО. Программа «Внутренний рубеж». В гостях — Артём Шейнин. // youtube.com. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 4 лютого 2018.
  20. ↑ а б ШЕЙНІН Артем Григорович - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Процитовано 14 березня 2023.
  21. ↑ Кто такой телеведущий Шейнин?. Официальный сайт газеты «Аргументы и факты» // aif.ru. 21 жовтня 2016. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 24 жовтня 2016.
  22. ↑ Известный российский журналист и телеведущий («Первый канал», «Время покажет») Артём Шейнин посетил Присвирье. Телеканал «Свирь-Инфо» // svirinfo.ru. 16 січня 2020. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 30 січня 2020.
  23. ↑ Артём Шейнин. Аудиопьеса «Мой Афган. Звуки музыки», в трёх частях (2010 год, длительность — 01:46:00, исполняет автор). Слушать аудиокнигу онлайн. [Архівовано 6 березня 2022 у Wayback Machine.] Интернет-платформа «Аудиокниги Клуб» // akniga.org
  24. ↑ Распоряжение Президента Российской Федерации В. Путина от 23 апреля 2008 года № 214-рп «О поощрении». [Архівовано 6 березня 2022 у Wayback Machine.] Официальный сайт Президента Российской Федерации // kremlin.ru
  25. ↑ Сергей Гурьянов (12 марта 2018 года). Украинский «десантник» опубликовал видео нападения на Шейнина (рос.). Сетевое издание деловой газеты «Взгляд» // vz.ru. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 14 березня 2018.
  26. ↑ Телеведущий Шейнин рассказал о нападении десантника‍ ВСУ. — Журналист отметил, что направленная против него провокация не имела успеха, несмотря на то что хулиган действовал «расчётливо и рационально». [Архівовано 6 березня 2022 у Wayback Machine.] РИА «Новости» // ria.ru (10 марта 2018 года)
  27. ↑ Шейнин рассказал о нападении украинского десантника. «РБК» // rbc.ru. 10 марта 2018 года. Архів оригіналу за 22 квітня 2019. Процитовано 14 березня 2018.
  28. ↑ Украинский военный напал на российского журналиста. — Как ведущий Артём Шейнин отреагировал на нападение украинского десантника. // gazeta.ru. 10 марта 2018 года. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 14 березня 2018.
  29. ↑ Вадим Иванов (10 марта 2018 года). Шейнин отреагировал на новость о «нападении» на него украинского десантника (рос.). Официальный сайт телеканала «Звезда» // tvzvezda.ru. Архів оригіналу за 26 червня 2018. Процитовано 14 березня 2018.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шейнін_Артем_Григорович&oldid=39194388