Штепівка
| село Штепівка | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Сумська область |
| Район | Сумський район |
| Тер. громада | Лебединська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA59080111170015117 |
| Облікова картка | Штепівка |
| Основні дані | |
| Засноване | 1670 |
| Населення | 1201 |
| Поштовий індекс | 42220 |
| Телефонний код | +380 5445 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°47′44″ пн. ш. 34°20′40″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря |
189 м |
| Відстань до районного центру |
32 км |
| Найближча залізнична станція | Лебединська |
| Відстань до залізничної станції |
32 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 42200, Сумська обл., Сумський р-н., м. Лебедин, вул. Сумська, 12 |
| Карта | |
  Штепівка | |
 Штепівка | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Ште́півка — село в Україні, у Лебединській міській громаді Сумського району Сумської області. Населення становить 1201 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Штепівська сільська рада.
Село Штепівка знаходиться у верхів'ях балки Дроздівщина. На відстані 1,5 км розташовані села Руда і Яснопілля. По селу протікає пересихаючий струмок Сулка з загатою. Поруч проходять автомобільні дороги Н07 і Т 1906.
Село спочатку називалося слобода Степівка, свою сучасну назву дістало від прізвища сотника Сумського полку, Івана Юрійовича Штепи, якому Цар Олексій Михайлович, близько 1670 року жалував землі між річками Сулою і Пслом.
Засноване близько 1670 року.
За даними на 1864 рік у власницькій слободі Лебединського повіту Харківської губернії, мешкало 1785 осіб (882 чоловічої статі та 903 — жіночої), налічувалось 150 дворових господарств, існувала православна церква, відбувалось 2 ярмарки на рік[1].
Станом на 1914 рік село було центром окремої, Штепівської волості, кількість мешканців скоротилась до 1405 осіб[2].
З 1923 — центр Штепівського району.[3]
29 вересня 1941 Радянські війська залишили з боями районний центр Штепівка Сумської області. 1 жовтня відбулася радянська нічна контратака на Штепівку, не маючи підкріплення, червоноармійці відійшли, здійснював 2-й кавалерійський корпус за підтримки танків[4]
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області» увійшло до складу Лебединської міської громади[5].
19 липня 2020 року, після ліквідації Лебединського району, село увійшло до Сумського району[6].
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[7]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 1171 | 97.51% |
| російська | 28 | 2.33% |
| білоруська | 1 | 0.08% |
| інші/не вказали | 1 | 0.08% |
| Усього | 1201 | 100% |
В пам'ять про танкові бої, що йшли біля села в ІІ світовій війні, на околиці села в листопаді в 1968 року встановлено монумент: на високому п'єдесталі танк Т-34.
- Буняк Семен Анатолійович — український військовик, учасник російсько-української війни[8].
- Гевліч Анатолій Тимофійович- український педагог. Почесний громадянин села Гвіздівці на Буковині. Народився 05.05.1932 р., с. Штепівка Лебединського району Сумської області. У 1941 р. став круглим сиротою. Закінчив Лебединське педучилище. У 1953 р. прийнятий на посаду вчителя математики Коболчинської семирічної школи Сокирянського району Чернівецької області. 02.10.1954 р. призваний на службу в Радянську Армію. З 01.12.1957 р.- вчитель Вітрянської, з 29.08.1959-го — Коболчинської шкіл, у жовтні 1961 р. призначений директором Ожівської школи. У 1963 р. закінчив Чернівецький університет. З 1 вересня 1966 р. — директор школи в с. Гвіздівці, яку очолював 35 років. Нагороджений медаллю «За трудову доблесть» (1966), орденом Жовтневої революції. На приміщенні Гвіздовецької ЗОШ встановлено меморіальну дошку на честь А. Т. Гевліча.
- Гринько Григорій Федорович, міський голова Києва в 1924-25, нарком фінансів СРСР у 1930-37
- Мамонтов Євген Васильович, голова Челябінського сільського облвиконкому.
- Росковшенко Іван Васильович, український поет, перекладач та фольклорист, учасник гуртка харківських романтиків.
- Рубан Олег Олексійович (1997—2023) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни, Герой України (2024, посмертно)[9].
- ↑ Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с., (код 2773)(рос. дореф.)
- ↑ Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.(рос. дореф.)
- ↑ Постанова ВУЦВК № 313 від 7 березня 1923 «Про адміністративно-територіяльний поділ Харківщини»
- ↑ Бойові донесення (рос.). Архів оригіналу за 5 жовтня 2013. Процитовано 1 жовтня 2013.
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 25 жовтня 2021. Процитовано 25 жовтня 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ У Штепівці провели в останню дорогу полеглого героя Семена Буняка. debaty.sumy.ua (ru-RU) . Процитовано 11 серпня 2024.
- ↑ Рубан Олег Олексійович ⋆ ДПТНЗ “Лебединське вище професійне училище лісового господарства”. ДПТНЗ “Лебединське вище професійне училище лісового господарства” (укр.). 10 травня 2024. Процитовано 11 серпня 2024.
